Рішення № 74317863, 27.02.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.02.2018 Єдиний унікальний номер 205/6092/17

Провадження №2/205/1022/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Романової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2017 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.2-3).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції в період з 30.08.2010 року по 16.08.2016 року.

Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №403 о/с від 10.08.2010 року відповідача прийнято на службу в органи внутрішніх справ та зараховано курсантом із присвоєнням звання «рядовий міліції».

01 вересня 2010 року між позивачем, відповідачем та ГУМВС України в Дніпропетровській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.

Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ №33 о/с від 28.02.2014 року відповідача відрахували зі складу курсантів та відкомандирували до ГУМВС України в Дніпропетровській області для подальшого проходження служби.

Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області №224 о/с від 15.08.2016 року ОСОБА_1 звільнено за п.10 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію».

Позивач вважає, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору, у зв’язку із чим витрати, що були фактично ним понесені у зв’язку із утриманням відповідача за період його навчання мають бути відшкодовані відповідачем у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на обґрунтування позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з утриманням, а саме: грошові кошти в розмірі 42 160,83 грн. та судові витрати.

Позивач в особі свого представника за довіреністю – ОСОБА_2, в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. До суду представником надіслано письмову заяву, в якій він просить справу розглядати без своєї участі. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі (а.с.38).

Відповідач в судове засідання не з’явився. Про день, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, про що свідчить письмова розписка в матеріалах справи (а.с.42). До суду надав письмові заперечення, в яких проти вимог позову заперечує у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні (а.с.43-45).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з'явились.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ № 403 о/с від 10 серпня 2010 року ОСОБА_1 зараховано курсантом 1-го курсу до навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції за спеціальністю «правознавство» та присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції» (а.с.4).

01 вересня 2010 року між Головним управлінням МВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 та Харківським національним університетом внутрішніх справ укладено договір про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України №23514-10ім/Дн, строком дії до 31 грудня 2017 року (а.с.7-8).

На підставі наказу Харківського національного університету внутрішніх справ № 33 о/с від 28 лютого 2014 року ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до ГУМВС України в Дніпропетровській області. Визначивши суму витрат пов’язаних із його утриманням в розмірі 42 160,83 грн. (а.с.5).

Відповідно до довідки – розрахунку №4/41140 від 14.02.2014 року витрати пов’язані із утриманням ОСОБА_1 за період з 30.08.2010 року по 28.02.2014 року складають 42 160,83 грн., з яких: грошове забезпечення – 11 194,01 грн., продовольче забезпечення по 06.02.2014 року – 15 636,19 грн., речове забезпечення – 3 488,86 грн., вартість житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв – 11 841,77 грн. (а.с.9).

Згідно наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №47 о/с від 03 березня 2014 року на підставі наказу ХНУВС №33 о/с від 28.02.2014 року лейтенанта ОСОБА_1 з 01 березня 2014 року призначено оперуповноваженим карного розшуку відділення міліції №1 Ленінського районного відділу ДМУ. Закріпивши за ним наставником майора міліції ОСОБА_3 (а.с.6).

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №224 о/с від 15 серпня 2016 року лейтенанта поліції ОСОБА_1 оперуповноваженого Новокодацького ВП ДВП звільнено за п.10 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2016 року (а.с.6).

В п.4.2. договору про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України №23514-10ім/Дн від 01.09.2010 року зазначено, що у разі дострокового розірвання договору здійснюється розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення згідно з нормами утримання на день, який зазначено в наказі про відрахування з навчального закладу та звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 2.3.6 Договору про підготовку фахівця, передбачено відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору.

Отже, відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі має місце за наявності підстав, передбачених п. 3 Договору про підготовку фахівця, а саме: 1) при достроковому розірванні Договору про підготовку фахівця в зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни; 2) відмова від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Доказів того, що відповідач відмовлявся від проходження служби матеріали справи не містять. Більш того він був звільнений саме з ініціативи роботодавця, а не за власним бажанням. Згідно ПКМ України №313 від 01.03.2007 року (в редакції яка діяла на час виникнення правовідносин, тобто на момент звільнення відповідача) не передбачались підстави для відшкодування витрат за навчання у зв'язку зі звільненням зі служби за ініціативи роботодавця.

Крім того, на час укладення Договору про підготовку фахівця, ст. 18 Закону України «Про міліцію» не містила вимог щодо обов'язку відшкодування будь-яких витрат на навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України №66 від 08.02.2012 року до п. 1 Порядку №313 були внесені зміни, згідно яких пункт 1 Порядку був доповнений додатковою підставою для застосування передбаченого Порядком механізму відшкодування витрат, а саме: у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Наказом МВС України від 21.03.2012 року №221 були також внесені зміни до наказу МВС України від 14.05.07 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України». Згідно зазначених змін Типовий договір був доповнений в частині підстав відшкодування фактичних витрат на підготовку, а саме п. 3.3., яким передбачено звільнення особи начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального за кладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Згідно п.п. 7.1 Договору про підготовку фахівця від 01.09.2010 року, зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів відповідно до чинного законодавства України.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладання між сторонами додаткових угод до Договору про підготовку фахівця в частині збільшення підстав для відшкодування витрат на підготовку фахівця.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, позивачем до суду не надані.

Крім того, згідно вимог Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських затвердженого Постановою КМУ від 12 квітня 2017 р. № 261 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Порядок), визначено механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно п.4,5 Порядку - витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.

Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.

Так, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не дотримано порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських затвердженого Постановою КМУ від 12 квітня 2017 р. № 261, в якому чітко зазначено, що «після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів», але доказів звернення позивача до відповідача із зазначеною вимогою, позивачем взагалі не надано, що позбавило його права у добровільному порядку виконати свої договірні зобов’язання.

Згідно до ст.. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не законними, недоведеними у повному обсязі, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволені, то сплачений судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 12 березня 2018 року.

Суддя В.С. Шавула