Постанова № 74313784, 21.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р. Справа№ 911/2817/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21.05.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей»

на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 (повний текст складено 08.11.2017)

у справі №911/2817/17 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до 1) Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей»

третя особа: ОСОБА_2

про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Київської області (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі, позивач або Держгеокадастр) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» (далі, відповідач-2 або ТОВ «Барселона Ю Ей») про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,5 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району; витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельної ділянки, розташованої в с. Софїївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га вартістю 17 410,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор, зокрема, посилається на норми статей 16, 326, 373, 388, 393 Цивільного кодексу України, статті 84, 116, 122, 141, 142, 155 Земельного кодексу України, зазначаючи, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця». У подальшому, зазначена земельна ділянка на підставі договору-купівлі продажу була відчужена на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ». Прокурор вважає, що спірне рішення відповідача-1 про затвердження проекту із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки видано з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель та підлягає визнанню недійсним. З огляду на викладене, та те, що право власності ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на земельну ділянку зареєстровано у встановленому порядку, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, відновити становище, яке існувало до порушення цього права, можливо лише шляхом визнання недійсним рішення про передачу земельної ділянки та її витребування з чужого незаконного володіння.

При зверненні з даним позовом до суду прокурор посилався на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтовуючи звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах тим, що позовна заява про витребування земельних ділянок сільськогосподарського призначення із приватної власності у державну власність безумовно становить суспільний інтерес.

Також, прокурором у позовній заяві було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району.

Вирішено витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельну ділянку, розташовану в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га вартістю 17410,65 грн.

Присуджено до стягнення з Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» на користь прокуратури Київської області 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та підтримано постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-254цс15, визнано недійсними та скасовано, зокрема, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 7 липня 2010 року «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та від 4 серпня 2010 року «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця». Водночас, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-35/12 визнано протиправними та скасовано, зокрема, рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №307 про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га. Встановлені судами у вказаних справах обставини є преюдиціальними та не підлягають повторному доведенню. З огляду на встановлені у межах зазначених справ преюдиціальні обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки з постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця», суд дійшов висновку, що рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради про затвердження проекту із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки від 20.10.2010 №94 видане з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника вказаних земель, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. Оскільки судом встановлено незаконність передачі у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, остання не набула права власності на спірну земельну ділянку і не мала повноважень щодо її відчуження на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», що свідчить про незаконність вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, тобто поза волею власника, що є підставою для витребування такої земельної ділянки з чужого незаконного володіння в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 скасувати та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.

- на адресу ТОВ «Барселона Ю Ей» не надходила позовна заява із додатками до неї, ухвали господарського суду першої інстанції отримувались із запізненням, у зв'язку із чим відповідач-2 був позбавлений можливості своєчасно ознайомитись із матеріалами справи, надати письмові пояснення та заперечення до позову, що стало порушенням законних прав та інтересів товариства;

- додані прокурором до позовної заяви копії документів належним чином не завірені, а тому не являються належними доказами у справі;

- у рішенні Апеляційного суду Київської області від 16.01.2013, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015 та постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-254цс15 не міститься інформації про оспорюване позивачем рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації та передачу у власність спірної земельної ділянки громадянці ОСОБА_2, а тому останні не являються належним доказом і суд не міг належним чином надати їм правову оцінку;

- заявлена прокуратурою позовна вимога про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га, розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, стосується приватноправових земельних відносин за участю фізичної особи, тобто не пов'язана з господарськими відносинами, а тому відповідна вимога не може розглядатись в порядку господарського судочинства;

- постановляючи рішення, господарський суд порушив законні права ТОВ «Барселона Ю ЕЙ», яке на сьогоднішній день є власником спірної земельної ділянки, придбаної для здійснення господарської діяльності товариством, а саме - будівництва багатоповерхових житлових будинків;

- ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» є добросовісним набувачем і до моменту звернення позивачем до суду за даним позовом не було обізнане про зазначені в ньому обставини;

- у позивача відсутні підстави вважати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновлення його, оскільки представники прокуратури з початку 2011 року приймали участь в судових засіданнях по справі щодо припинення права постійного користування ДП НДВА «Пуща-Водиця» та визнання недійсними рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, у зв'язку з чим строк позовної давності слід рахувати саме з травня 2011 року - дати подання первинного позову про визнання недійсними, протиправними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, повернення земельних ділянок у державну власність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2018 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Корсакова Г.В., Яковлєв М.Л.) відкрито апеляційне провадження у справі №911/2817/17, розгляд справи призначено на 06.03.2018.

21.02.2017 прокурор прокуратури Київської області подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» - без задоволення.

06.03.2018 прокурор прокуратури Київської області та представник апелянта подали через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 розгляд справи відкладено на 05.04.2018.

У судовому засіданні, призначеному на 05.04.2018, представник відповідача-2 надав письмові пояснення по суті апеляційної скарги, які просив долучити до матеріалів справи в порядку статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

У вказаних поясненнях відповідач-2 наголосив на тому, що ТОВ «Барселона Ю Ей», як і третя особа ОСОБА_2, не брали участі у справах, на рішення у яких здійснено посилання судом першої інстанції в оскарженому рішенні, а тому відповідач-2 має право оспорювати встановлені ними обставини. Скаржник стверджує, що приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га, яка знаходилась в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка, відповідно до закону мала право сільська рада (відповідач-1 у справі).

Також, із посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, «Спорронг і Льоннорт проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006, скаржник зазначив, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Крім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ДП «НДВА «Пуща-Водиця», мала цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та мала інші розміри та межі розташування, а земельна ділянка, яку позивач просить витребувати у відповідача-2 має інше цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства і право власності на неї підтверджується відповідними договорами. Суд безпідставно, на думку скаржника, без наявних та досліджених доказів, прийшов до висновку про те, що спірна земельна ділянка належить до державної власності.

Зазначені додаткові пояснення суд, враховуючи положення статті 207 Господарського процесуального кодексу України та думку представника прокуратури, ухвалив долучити до матеріалів справи.

Водночас, прокурор прокуратури Київської області у судовому засіданні 05.04.2018 наголосив на необхідності ознайомитися з поданими представником відповідача-2 письмовими поясненнями, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 розгляд справи було відкладено на 17.04.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018, враховуючи перебування судді Корсакової Г.В. на лікарняному, а судді Яковлєва М.Л. у відпустці, справу №911/2817/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» було прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.; розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 17.04.2018.

У судовому засіданні, призначеному на 17.04.2018, представник відповідача-2 надав суду заяву про застосування строків позовної давності із додатками: відомостями із сайту «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, копією договору купівлі-продажу від 29.12.2015, копією листа №502 від 14.06.2010. Відповідач-2 зазначив, що вказану заяву та відповідні документи, долучені до неї, не міг надати до суду першої інстанції, оскільки справа судом першої інстанції була розглянута у відсутності представника ТОВ «Барселона Ю Ей», при відсутності доказів отримання відповідачем-2 копії позовної заяви та повістки про виклик.

Прокурор питання про долучення до матеріалів справи вказаних документів залишив на розсуд суду.

Суд, після заслуховування думки представників учасників судового процесу, дослідження матеріалів справи та з'ясування причин неподання вищезазначених документів до суду першої інстанції, ухвалив долучити їх до матеріалів справи, оскільки скаржник у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України довів суду неможливість подання їх до місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 розгляд справи відкладено на 21.05.2018.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи у судові засідання суду апеляційної інстанції жодного разу не з'являлись, про причини неявки суд не повідомляли.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача, відповідача-1 та третьої особи про дату, час і місце проведення судових засідань по розгляду апеляційної скарги (повідомлення про вручення поштових відправлень), колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Представник прокуратури у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача-2, оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримував доводи своєї апеляційної скарги, просив оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень до неї та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, встановив наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату вирішення спору судом першої інстанції та прийняття оскарженого рішення, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно пункту 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», положення якої підлягали до застосування судом першої інстанції під час вирішення спору, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2017 порушено провадження у справі №911/2817/17, розгляд справи призначено на 05.10.2017.

Ухвала Господарського суду Київської області від 22.09.2017 про порушення провадження у справі була направлена на адреси сторін 25.09.2017, про що свідчить штамп суду з відміткою про її відправлення на звороті ухвали.

Ухвала Господарського суду Київської області від 05.10.2017 про відкладення розгляду справи №911/2817/17 була направлена на адреси сторін 09.10.2017, про що на звороті ухвали міститься відповідна відмітка суду.

Відповідно до пункту 2.6.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28 повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи.

Так, як зазначає скаржник та підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень (том 1, а.с. 7, 78), копії ухвал Господарського суду Київської області від 22.09.2017 про порушення провадження у справі та від 05.10.2017 про відкладення розгляду справи були отримані представником відповідача лише 20.10.2017 та 07.11.2017 відповідно, тобто вже після судового засідання у справі №911/2817/17, призначеного на 19.10.2017, за результатами якого судом першої інстанції було прийнято рішення по суті спору.

Зазначені обставини вказуються відповідачем-2 у апеляційній скарзі як одна із підстав для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що суд першої інстанції, розпочинаючи судовий розгляд, не встановив, чи було Товариство з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» повідомлене про дату, час і місце судового розгляду, та після відкладення розгляду справи вказаної обставини також не перевірив, розглянувши справу у відсутності відповідача-2, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду, рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 підлягає скасуванню на підставі пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із порушенням судом норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги відповідача-2 у цій частині є обґрунтованими.

Стосовно посилань скаржника на те, що справа була розглянута за відсутності доказів отримання відповідачем-2 копії позовної заяви, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України у редакції станом на дату подання прокурором позовної заяви в даній справі, позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Так, прокурором до позовної заяви була додана квитанція з описом вкладення у цінний лист (том 1, а.с. 45, 48), якою підтверджується факт направлення на адресу відповідача (Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Окружна, 4) копії позовної заяви з доданими до неї документами. У свою чергу, Господарський процесуальний кодекс України не містить вимоги до осіб, які звертаються з позовами до господарського суду, надавати докази отримання відповідачами копії позовної заяви з доданими документами, а містить обов'язок лише про направлення копії позовної заяви з доданими документами. Відсутність доказів отримання відповідачем копії позовної заяви з доданими документами не було підставою для повернення позовної заяви позивачу в розумінні статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, встановила, що позов прокурора у даній справі підлягає задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Як вбачається із викладених у позовній заяві обставин, Прокуратурою Київської області за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження №42016110000000045 встановлено ряд порушень вимог земельного законодавства під час передачі у власність громадян земельних ділянок за рахунок території Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі, ДП «НДВА «Пуща-Водиця»).

Прокурор зазначає, що рішенням 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради №2 від 07.07.2010, враховуючи лист-відмову землекористувача, припинено право постійного користування ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на земельні ділянки загальною площею 61,85 га (з них ділянка 1 площею 3,65 га та ділянка 2 площею 58,2 га), які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка.

На 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради прийнято рішення №4 від 04.08.2010, яким затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на земельну ділянку площею 61, 85 га (ріллі): з них ділянка 1 площею 3,65 га та ділянка 2 площею 58,2 га та передано дану земельну ділянку до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка.

Пунктом 3 зазначеного рішення ДП «НДВА «Пуща-Водиця» вирішено замовити в землевпорядній організації розробку технічної документації щодо внесення змін у Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Також, на тій же 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради прийняті рішення про надання ряду громадян України дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Так, на підставі рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №307 (том 1, а.с. 21) ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га за рахунок земель запасу Софіївсько-Борщагівської сільської ради, сформованих з земель Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Прокурор посилається на те, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015, визнано недійсними та скасовано, зокрема, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07.07.2010 №2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та від 04.08.2010 №4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

Також, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі №2а-35/12 визнано протиправним та скасовано, зокрема, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №307, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га за рахунок земель запасу Софіївсько-Борщагівської сільської ради.

Однак, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016110000000045 прокурором встановлено, що рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 був затверджений проект землеустрою ОСОБА_2

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі вказаного рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про затвердження проекту землеустрою, у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 0,5 га, розташовану на території села Софіївська Борщагівка, про що ОСОБА_2 отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 03.03.2011.

Зазначене підтверджується, зокрема, відомостями із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, доданої прокурором до позовної заяви.

У подальшому ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 29.12.2015 №7135 відчужила належну їй земельну ділянку на користь ТОВ «Барселона Ю ЕЙ».

У зв'язку з цим за ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» на підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотової О.В. від 29.12.2015, індексний номер: НОМЕР_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Прокурор, з огляду на викладені в позові обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки з постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та незаконності і недійсності рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №307 про надання ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га, зазначає, що рішення від 20.10.2010 №94, яким передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, має бути визнане недійсним, а земельна ділянка витребувана з чужого незаконного володіння відповідача-2, оскільки майно, власником якого є держава, було передано поза волею останнього.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 84 Земельного кодексу України (в редакції закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно частин 1, 2, 5 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від такого права; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом тощо.

Згідно з частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 у справі №2-2615/2011 (провадження №22-ц/780/6753/14), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2015, позовні вимоги заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено частково: визнано недійсними та скасовано, зокрема, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07.07.2010 №2 «Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та від 04.08.2010 №4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «НДВА «Пуща-Водиця» у зв'язку з тим, що була порушена процедура припинення права постійного користування земельною ділянкою, передбачена чинним законодавством.

Судовими рішеннями у вказані справі встановлено, що вилучені Софіївсько-Борщагівською сільською радою у ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельні ділянки відносились до земель державної власності, що підтверджено як державним актом (постійне користування у державного підприємства), технічною документацією, перевіреною судом, так і правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 28 січня 2014 року №21-459А13, а, отже, такі земельні ділянки можуть бути вилучені лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а не рішенням сільської ради, що відповідає вимогам статей 84, 142, 149 Земельного кодексу України. Припинення права користування спірною ділянкою та її подальший розподіл здійснене сільською радою з порушенням вимог закону.

Постановою Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-254цс15 у задоволенні заяв про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Також, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі №2а-35/12 задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, визнано протиправними та скасовано ряд рішень органу місцевого самоврядування про надання ряду громадянам України (третім особам у справі №2а-35/12) дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, серед яких і вищезазначене рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04.08.2010 №307, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га за рахунок земель запасу Софіївсько-Борщагівської сільської ради.

У вказаній постанові суд дійшов висновку, що порядок припинення права користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» земельною ділянкою дотримано не було, а отже всі подальші рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради стосовно надання дозволів на розроблення проекту землеустрою та відведення земельної ділянки є протиправними і підлягають скасуванню, серед яких і рішення від 04.08.2010 №307.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічна за своїм змістом норма закріплена у частині 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Посилання скаржника у поясненнях по суті апеляційної скарги на те, що ТОВ «Барселона Ю Ей» не брало участі у справах №2-2615/2011 та №2а-35/12, а тому відповідач-2 має право оспорювати встановлені ними обставини щодо недійсності відповідних рішень органу місцевого самоврядування не приймаються судом до уваги, оскільки особою, щодо якої у рішеннях судів у справах №2-2615/2011 та №2а-35/12 встановлені відповідні обставини є Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області - відповідач-1 у справі №911/2817/17.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції у рішенні незаконно послався на рішення судів, копії яких не були належним чином засвідчені, є безпідставним, оскільки 01.06.2006 набрав чинності Закон України «Про доступ до судових рішень», у статті 2 якого зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. До Реєстру включаються усі судові рішення судів загальної юрисдикції (частини 1, 3 статті 3 вищевказаного Закону). Відтак, у суду була наявна можливість перевірити достовірність долучених прокурором до матеріалів справи копій судових рішень.

Таким чином, з огляду на встановлені у вищенаведених рішеннях у справах №2-2615/2011 та №2а-35/12 обставини щодо перебування спірної земельної ділянки саме у державній власності, незаконності вибуття спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та незаконності надання ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га, які є преюдиціальними та не підлягають повторному доведенню, подальше розпорядження вказаними землями Софіївсько-Борщагівською сільською радою було незаконним.

За вказаних обставин рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5 га за рахунок земель ДП «НДВА «Пуща-Водиця», припинення права постійного користування якими судом визнано незаконним у межах вищевказаних справ, прийняте всупереч положенням статей 116, 122 Земельного кодексу України за відсутності повноважень у органу місцевого самоврядування на розпорядження землями державної власності та порушує права дійсного власника вказаних земель.

Судом взято до уваги ту обставину, що у матеріалах справи відсутній оригінал або належним чином засвідчена копія рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94.

Поруч із цим, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, доданої прокурором до позовної заяви, підставою виникнення права власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_2 є, зокрема, рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради №94 від 20.10.2010.

Посилання на вказане рішення №94 від 20.10.2010 міститься також у пункті 1.2. Договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Барселона Ю Ей» (покупець), у якому зазначено, що спірна земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту серія НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, виданого управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області 03.03.2011, на підставі рішення 41 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94.

Отже, колегія суддів, за відсутності доказів протилежного, вважає доведеним факт існування рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94, яким спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 у власність.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району та задоволення позову прокурора в цій частині.

Твердженням відповідача-2 про те, що позовна вимога про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 стосується приватноправових земельних відносин за участю фізичної особи, а тому не пов'язана з господарськими відносинами і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є безпідставними, оскільки позовні вимоги в частині скасування рішення органу місцевого самоврядування стосуються виключно юридичних осіб, оскільки оспорюване рішення прийнято саме юридичною особою - органом місцевого самоврядування.

Стосовно позовної вимоги прокурора про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю ЕЙ» земельної ділянки, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га вартістю 17 410,65 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 (продавець) відчужила спірну земельну ділянку ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» (покупець) за відплатним договором 29.12.2015, тобто після прийняття відповідних судових рішень у справах

№2-2615/2011 та №2а-35/12. У свою чергу відповідний договір був оформлений з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавством, а тому ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» є добросовісним набувачем. Доказів того, що покупець був обізнаний про зазначені обставини, сторонами суду надано не було.

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо за відплатним договором із володіння власника або законного володільця вибуло майно, то витребувати його у добросовісного набувача можна тільки тоді, коли воно вибуло поза волею власника або законного володільця.

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Зі змісту судових рішень у справах №2-2615/2011 та №2а-35/12 вбачається, що спірні земельні ділянки (в тому числі і земельна ділянка, яка є предметом даного спору) на час прийняття сільською радою рішення про припинення права постійного користування ними перебували в державній власності, а тому у першого відповідача були відсутні повноваження щодо прийняття відповідних рішень, оскільки зазначене питання повинне вирішуватись власником земельних ділянок - державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі, Положення), відповідно до якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі, Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункту 4 Положення).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Держгеокадастру, завданням якого є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області (підпункт 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області).

Таким чином, оскільки, як встановлено судом, земельна ділянка була відчужена за відплатним договором, а майно, власником якого є держава, передано поза волею останнього, власник - держава, інтереси якої в спірних правовідносинах наразі реалізовує Головне управління Держгеокадастру у Київській області, на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно у відповідача-2.

Колегією суддів при вирішенні даного спору враховано практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Так, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, як обґрунтовано зазначає прокурор у позовній заяві, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, з огляду на те, що земельна ділянка була відчужена за відплатним договором, а майно, власником якого є держава, передано поза волею останнього, у зв'язку з чим власник на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно у відповідача-2, вважає, що у даному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є законним, переслідує як суспільний, так і публічний інтерес та, на переконання колегії суддів, є пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, позовна вимога про витребування із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області земельної ділянки - кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га, розташованої в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» під час розгляду справи судом апеляційної інстанції заявлене клопотання про застосування строків позовної давності, мотивоване тим, що представники прокуратури з початку 2011 року приймали участь в судових засіданнях у справі щодо припинення права постійного користування ДП НДВА «Пуща-Водиця» та визнання недійсними рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, у зв'язку з чим строк позовної давності слід рахувати саме з травня 2011 року - дати подання первинного позову про визнання недійсними, протиправними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу, повернення земельних ділянок у державну власність.

У свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, прокурором у позовній заяві було заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності та їх поновлення.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, загальна позовна давність згідно статті 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, станом на дату подання позовної заяви та прийняття судом оскарженого рішення) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №907/238/15).

Із урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, про наявні порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42016110000000045 за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, місцевого самоврядування установ та організацій, отриманої під час досудового розслідування, а саме ДП «НДВА «Пуща-Водиця», Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави.

Водночас, прокурор зазначає, що лише після прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 05.03.2015, якою було залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 у справі №2-2615/2011, прокурору достеменно стало відомо про незаконність прийнятих відповідачем-1 рішень, на підставі яких було прийняте оспорюване у даній справі рішення відповідача-1.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наведені прокурором у позовній заяві причини пропуску строку позовної давності щодо заявлених вимог про визнання недійним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 є поважними, такий строк підлягає поновленню, а порушені права держави підлягають захисту.

Водночас, із позовних вимог вбачається, що спірна земельна ділянка витребовується із чужого незаконного володіння скаржника, який отримав її у свою власність на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2015, тоді як позовна заява подана до суду 20.09.2017, тобто у межах строків позовної давності, визначених статтею 257 Цивільного кодексу України, щодо цієї вимоги.

Таким чином, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про затвердження проекту землеустрою про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району та про витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельної ділянки, розташованої в с. Софїївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га вартістю 17410,65 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Прокурором доведено порушення права держави зі сторони відповідачів.

Усі інші доводи та міркування скаржника взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржене рішення, порушив норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача-2 про дату, час та місце проведення судового засідання, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 скасуванню. Водночас, колегія суддів, враховуючи доведеність прокурором наявності законодавчо визначених підстав для визнання недійсним спірного рішення відповідача-1 та витребування спірної земельної ділянки у відповідача-2 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, вважає позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 у справі №911/2817/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 20.10.2010 №94 про передачу у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташованої на території села Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району.

Витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області із незаконного володіння ТОВ «Барселона Ю ЕЙ» земельну ділянку, розташовану в с. Софїївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,5 га вартістю 17 410,65 грн.

Стягнути з Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с.Софіївська Борщагівка, пров.Шкільний, 5, код ЄДРПОУ 04362131) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона Ю Ей» (08130, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Окружна, 4, код ЄДРПОУ 39296673) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області згідно вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №911/2817/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно норм статей 288-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.05.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко