Постанова № 7431373, 16.12.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 22-а-39826/08 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2009 р.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

          головуючого судді - Горяйнова А.М.,

          суддів - Костюк Л.О. та Шведа Е.Ю.,

          при секретарі - Лосік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВМЕТ» на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2008 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВМЕТ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2008 року ТОВ «АЗОВМЕТ» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0001642308/0 від 18 лютого 2008 року.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2008 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт вказує на те, що правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту підтверджена оригіналами податкових накладних, а підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування – відсутні.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Під час судового засідання представники відповідача заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволення посилаючись на те, що судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «АЗОВМЕТ» - задовольнити, постанову окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року – скасувати та ухвалити нове рішення виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0001642308/0 від 18 лютого 2008 року позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування за серпень 2006 року на суму 730086 грн. 00 коп. та за листопад 2006 року на суму 435892 грн. 00 коп., а всього – 1165978 грн. 00 коп.

Вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 90/23-8/32918240 від 18 лютого 2008 року про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «АЗОВМЕТ» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за періоди серпень та листопад 2006 року.

Згідно висновку вказаного акту позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування за вказані періоди та на зазначену суму.

В обґрунтування такого висновку ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначає, що податковий кредит на суму 1165978 грн. 00 коп. позивачем було сформовано за рахунок податкових накладних, виданих ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» у зв’язку із оплатою позивачем договорів купівлі-продажу. Вказані суб’єкти господарювання є посередниками в ланцюзі операцій купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, що були предметом договорів, укладених з позивачем, оскільки в свою чергу ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» товар було придбано у ряду постачальників. Перевірити факт виконання вказаними контрагентами своїх податкових зобов’язань податковий орган не має можливості.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «АЗОВМЕТ» суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті платником ПДВ такого податку, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті ПДВ в ціні товару. За господарськими операціями по придбанню ТОВ «АЗОВМЕТ» продукції у ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» була відсутня надмірна сплата до бюджету податку на додану вартість з огляду на те, що контрагенти позивача були посередниками продажу продукції. В зв’язку з цим відсутнє джерело відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість.

Також підставою для відмови в задоволенні позову ТОВ «АЗОВМЕТ» було те, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують фактичну сплату постачальником товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість до бюджету.

Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції оскільки він суперечить вимогам закону.

У відповідності до пп. 7.7.1. п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2. ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), а залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу задекларованих до відшкодування сум ПДВ за серпень та листопад 2006 року слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті № 90/23-8/32918240 від 18 лютого 2008 року, про завищення сум податкового кредиту з посиланням на відсутність даних про дотримання контрагентами постачальників позивача податкової дисципліни, зокрема, сплати до бюджету сум податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків зменшене бюджетне відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальність за винні дії іншої особи.

Разом з тим, виходячи з положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в судовому процесі підлягає встановленню факт використання позивачем товару у власній господарській діяльності, що, в свою чергу, потребує встановлення факту поставки такого товару позивачу.

Необхідність встановлення дійсності поставки обумовлена тим, що за змістом норми зазначеного підпункту право на податковий кредит виникає саме у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), операції з продажу яких є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що передбачає реальну наявність предмета продажу (результату роботу, послуги), а не просте перерахування грошових сум між суб'єктами господарювання.

ДПІ у Печерському районі м. Києва, заперечуючи проти апеляційної скарги посилається на те, що договори, які були укладені позивачем з ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» мають ознаки безтоварності. Такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем не зазначено спосіб, в який відбувалися навантажувально-розвантажувальні роботи, що його думку ставить під сумнів факт реального виконання договорів. Така позиція відповідача була викладена в запереченнях проти позову, апеляційної скарги, а також висловлена представниками ДПІ у Печерському районі м. Києва під час судового засідання.

Проте, в акті перевірки № 90/23-8/32918240 від 18 лютого 2008 року відповідачем було зазначено, що фактичне транспортування, відвантаження та приймання товарів покупцем відбулося. Вказані обставини встановлено шляхом перевірки товарно-транспортних накладних та актів приймання товарів.

Дослідивши під час судового засідання товарно-транспортні накладні та картки обліку експортного вантажу (акти приймання), копії яких містяться в матеріалах справи, колегія суддів встановила, що вказані документи містять відомості про вантажовідправника та вантажоодержувача товару, пункти навантаження та розвантаження, назву автомобілів та причепів, на яких здійснювалися перевезення та прізвища водіїв.

Також товарно-транспортні накладні містять відомості про вантаж, що перевозився. Зокрема вказано назву та вагу товару.

Факт відвантаження товарно-матеріальних цінностей позивачу підтверджується підписами та відповідними відмітками на товарно-транспортних накладних Стівідорної компанії «Нікморсерівс» відкритий причал № 9.

З товарно-транспортних накладних також вбачається, що металобрухт, який був предметом договорів позивача з ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель», відвантажений у Миколаївському порту та взятий на контроль відповідною митницею. На підтвердження того, що митними органами було здійснено контроль відвантаження товарно-матеріальних цінностей на товарно-транспортних накладних містяться відмітки ЛЧМ.

У відповідності до ч. 3 ст. 43 Митного кодексу України митний контроль розпочинається з моменту пред'явлення товарів і транспортних засобів для митного оформлення та їх декларування в установленому цим Кодексом порядку.

Таким чином, відмітки ЛЧМ на товарно-транспортних накладних є підтвердженням того, що товар за договорами ТОВ «АЗОВМЕТ» з ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» було дійсно перевезено та відвантажено в пункт приймання-передачі товару.

          Під час судового засідання на питання відповідача про порядку відвантаження товарів представник позивача пояснила, що згідно договорів з ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель» обов’язок доставки металобрухту було покладено на продавців.

          Наведені представником ТОВ «АЗОВМЕТ» підтверджуються договорами купівлі-продажу № 7-06 та 18-6, копії яких містяться в матеріалах справи. Згідно п. 4 «порядок і умови доставки товарів» договорів купівлі-продажу № 7-06 та 18-6 обов’язок щодо доставки та відвантаження товару покладено на ПП «Лексіор» та ТОВ «Созидатель».

Також суттєве значення для правильного вирішення справи має встановлення факту використання придбаного товару в господарській діяльності позивача з встановленням конкретних господарських операцій.

Як зазначає ТОВ «АЗОВМЕТ» у позовній заяві та апеляційній скарзі в подальшому придбаний ним товар було реалізовано ВАТ «Сумивтормет» та ЗАТ «Київторгмет», тобто використано в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, що також не заперечується відповідачем.

З огляду на те, що відповідач, на якого у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України покладено обов’язок доведення правомірності свого рішення, не надав суду переконливих доказів того, що позивач не має право на отримання відшкодування за серпень 2006 року у розмірі 730086 грн. 00 коп. та за листопад 2006 року у розмірі 435892 грн. 00 коп., а інших підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «АЗОВМЕТ» під час апеляційного розгляду справи – не встановлено, колегія суддів вважає необхідним визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0001642308/0 від 18 лютого 2008 року протиправним та скасувати.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено вимоги норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв’язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «АЗОВМЕТ» - задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2008 року – скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «АЗОВМЕТ».

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВМЕТ» - задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2008 року – скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВМЕТ» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 0001642308/0 від 18 лютого 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

          Головуючий суддя А.М. Горяйнов

          Судді                                                                                 Л.О. Костюк

Е.Ю. Швед

Постанова складена в повному обсязі 21 грудня 2009 року.