Рішення № 74301113, 22.05.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/23428/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

Головуючого судді Мороз В.О.,

за участю секретаря – Козельської Г.В.,

Сторони та інші учасники у справі:

позивач ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2,

Представник учасників справи :

представник позивача ОСОБА_3,

представник відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

встановив :

24 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив здійснити поділ спільного майна подружжя, виділити йому позивачу - ОСОБА_5 у приватну власність Ѕ частину квартири №АДРЕСА_1, вартістю 77 175,00 гривень та виділити відповідачу - ОСОБА_2 у приватну власність 1/2 частину квартири №АДРЕСА_1, вартістю 77 175,00 гривень. Стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 27 500,00 грн. за 1/2 частину автомобіля ОСОБА_6, д.н.з ВХ 0392 ВО та судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем 03 червня 2010 року було укладено шлюб, який розірвано 10 листопада 2017 року.

Під час спільного проживання у шлюбі ними за спільні кошти подружжя було придбано квартиру №АДРЕСА_2, загальною площею 18,4 кв.м., яку зареєстровано на відповідача та автомобіль ОСОБА_6, д.н.з ВХ 0392 ВО, який також був зареєстрований на відповідача. А тому просить поділити спільно нажите майно.

12 січня 2018 року відповідач ОСОБА_2 направила суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що квартира №АДРЕСА_2 не може вважатися спільною сумісною власністю, оскільки хоча і придбана у шлюбі, проте за її власні кошти. Щодо компенсації вартості автомобіля зазначила, що дійсно у її користуванні перебував автомобіль, однак такий реалізований ще у шлюбі, а кошти від реалізації такого витрачені на потреби сім’ї. А тому в задоволенні позову просила відмовити.

06 лютого 2018 р. позивач направив суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відносно часу придбання квартири та авто, спору не виникає, оскільки таке майно було придбано у шлюбі. Набуття квартири зафіксовано документально. В цей період він працював і отримував дохід який витратив на квартиру, а відповідач понад шість років перебувала у відпустці по догляду за дітьми, а тому не зрозуміло з яких саме заощаджень вона придбала квартиру. Відносно періоду відчуження авто та його вартості заперечує, оскільки твердження відповідача не відповідає дійсності та не підтверджене жодними доказами. До того ж про реалізацію такого він дізнався із відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді від 28.11.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв’язку із не зазначенням ціни позову, яка відповідає фактичній ринковій вартості спірного майна, та не сплачено судовий збір відповідно до такої вартості.

Ухвалою судді від 05.12.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 06.02.2018 р. за клопотанням сторін витребувано додаткові докази, які сторони самостійно позбавлені можливості подати.

Ухвалою суду від 02.04.2018 р. по справі призначено авто товарознавчу експертизу.

Ухвалою суду від 10.04.2018 р. поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.05.2018 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 в частині поділу спільного майна подружжя, а саме виділення позивачу - ОСОБА_5 у приватну власність Ѕ частину квартири №АДРЕСА_1, та виділення відповідачу - ОСОБА_2 у приватну власність 1/2 частину квартири №АДРЕСА_1, залишено без розгляду за клопотанням позивача.

В судове засідання позивач та його представник не з’явилися, позивач направив суду клопотання про розгляд позовної заяви у їх відсутності, на задоволенні позову в частині компенсації вартості автомобіля наполягає та просить задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання не з’явилися, направили клопотання про розгляд справи у їх відсутності, відповідач також направила суду клопотання про визнання позову, на компенсацію погоджується.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, у зв’язку із наступним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2010 року, який було зареєстровано Хмельницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану.

10 листопада 2017 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №686/10919/17, яке набрало законної сили 21.11.2017 р. шлюб між ними розірвано.

Під час перебування у шлюбі, а саме 01.07.2014 р. сторонами придбано автомобіль ОСОБА_6, д.н.з ВХ 0392 ВО., який був зареєстрований на відповідача, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не заперечується відповідачем.

24.11.2017 р. (а саме після розірвання шлюбу) відповідач відчужила даний автомобіль ОСОБА_7, що вбачається із договору купівлі продажу транспортного засобу та акту приймання передачі авто.

Сторони погодили, що вартість даного авто становить 55 000 грн.

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Таким чином, спірне майно, а саме автомобіль ОСОБА_6, д.н.з ВХ 0392 ВО., є об’єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя. Дане майно було придбане сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя, що не заперечується відповідачем.

Статтею 63 СК України, встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Статтею 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пункт 24 постанови вказує, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У п. 22, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження не в інтересах сім'ї, таке майно або його вартість враховується при поділі, при цьому вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-486цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Якщо при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження цього майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу. Крім того, в разі поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Оскільки відчужений автомобіль є неподільною річчю, був фактично зареєстрований на ім'я відповідача і перебував у її користуванні та відчужений відповідачем без відома позивача, а тому позивач як співвласник спірного майна має право отримати грошову компенсацію за свою частку у праві власності на автомобіль.

При цьому, визначаючи розмір компенсації за належну позивачу частку спірного автомобіля, суд бере до уваги погоджену сторонами ціну даного авто.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та визнання позову, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258-273 ЦПК України, ст. ст. 60, 69, 70, 71 СК України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, і.к. 305919783, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, і.к. НОМЕР_1, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_4) грошову компенсацію половини вартості автомобіля ОСОБА_6, д.н.з ВХ 0392 ВО, в сумі 27 500 грн. та 640 грн. судового збору.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції- Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення виготовлено 29.05.2018 р.

Суддя