Постанова № 74295584, 24.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/310/17 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/933/18 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О.Категорія 56 24.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

за участю секретаря: Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_4, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Києво - Святошинського районного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просила суд визнати недійсними кредитний договір №014/9408/74/51307, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та нею, ОСОБА_3, договір іпотеки, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та нею, ОСОБА_3, та договір поруки, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_4, посилаючись на те, що при укладенні 11 січня 2007 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитного договору були порушені її права як споживача, оскільки їй не було надано об'єктивну, повну та достовірну інформацію про умови кредиту до та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, через що позивач була позбавлена можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, в кредитному договорі від 11 січня 2007 року не зазначено даних про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Також ОСОБА_3 посилалась на те, що відсотки за кредитним договором штучно були збільшені банком на 3,70% річних і становили замість 14% - 17,70%, що значно здорожчує вартість кредиту.

Узгоджена сторонами у договорі ціна договору не відповідає реально встановленій ціні, а узгоджений у договорі розмір реальної відсоткової ставки не відповідає фактично встановленому розміру відсотків, при цьому розмір абсолютного здорожчання кредиту не відповідає фактично встановленому.

Таким чином, оскільки банк допустив при укладенні оспорюваного кредитного договору вищенаведені порушення вимог цивільного законодавства та вимог Закону України «Про захист прав споживачів», що вплинуло на прийняття позивачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення нею кредитного договору на вкрай невигідних для неї умовах, кредитний договір, на думку ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.230 ЦК України, як такий, що укладений під впливом обману.

Оскільки недійсний правочин в силу вимог ч. 1 ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення, а недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, позивач просила також визнати недійсними договір іпотеки, укладений 11 січня 2007 року між нею та банком, та договір поруки, укладений 11 січня 2007 року між банком та поручителем ОСОБА_4

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір №014/9408/74/51307, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір поруки, укладений 11 січня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_4

Не погоджуючись з рішенням, ПАТ «Райффайзен банк Аваль» подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення по суті позовних вимог. Обгрунтовуючи скаргу, ПАТ «Райффайзен банк Аваль» посилався на те, що позивачем не було доведено умислу у діях банку щодо надання неповної або недостовірної інформації споживачу та самого факту обману, при чому сама позивач, підписуючи 11 січня 2007 року кредитний договір, погодилась з усіма його умовами, а з вимогою про визнання договору недійсним звернулась до суду лише через 10 років після його укладення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги банку заперечувала та просила рішення суду залишити без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги банку заперечували, зазначивши, що суд першої інстанції рішення ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права, яке скасуванню в зв'язку з цим не підлягає.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з»явився, однак його неявка в силу вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що 11 січня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/9408/174/51307, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3, як позичальнику, кредит у сумі 56 000,00 дол. США строком до 11 січня 2017 року із сплатою 15,25% річних, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені договором.

Надання кредитних коштів проводилося згідно вимог ст. 3.2 Кредитного договору шляхом зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника.

З метою зменшення фінансового навантаження на Позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, 13 липня 2009 року між сторонами була укладена Додаткова угода №96-05/13/140, за умовами якої сторони домовились змінити процентну ставку по кредиту, яка складає 14 відсотків річних. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку №1, 2, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди.

04 серпня 2010 року була укладена Додаткова угода №96-05/13/1123, за умовами якої сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 1 календарний місяць. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку 1, 2 який є невід'ємною частиною Додаткової угоди.

Додатком №1 до Договору кредиту є Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Додаток №2 до кредитного договору містить інформацію про сукупну вартість кредиту, де розмір відсотків вказаний 14,00% річних.

Відповідно до Кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим договором є іпотека об'єкта нерухомості та договір поруки.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за основним договором, 11 січня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 014/9408/74/51307, предметом іпотеки за яким є належна ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_1.

Також, 11 січня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким останній зобов'язався нести з позичальником ОСОБА_3 солідарну відповідальність за належне виконання нею обов'язків за кредитним договором від 11 січня 2007 року.

Крім того встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року було задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором за № 014/9408/174/51307 від 11.01.2007 року у сумі 22 132,79 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитним договором - 19 275,05 дол. США, що по курсу НБУ дорівнює 418 275,95 грн.; заборгованості по сплаті відсотків - 2 857,74 дол. США, що по курсу НБУ дорівнює 62 014,05 грн., та пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків у розмірі 90 738,19 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року вищевказане рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в момент підписання договору між сторонами позичальник була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни, відсоткової ставки та загальної сукупної вартості кредиту, а тому волевиявлення позичальника на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладення саме на таких умовах.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений між сторонами кредитний договір визначений ними як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування.

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1,ч. 2, ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам наголошено: правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази згідно вимог ст.ст.77 - 80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що відповідач під час укладення кредитного договору з позивачем умисно ввів її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, ОСОБА_3 не надано, а висновок суду про вчинення правочину під впливом обману є помилковим, виходячи з наступного.

Зокрема, в тексті кредитного договору, як цього вимагає діюче законодавство, містяться всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, зазначена ціна та відсоткова ставка, а також загальна сукупна вартість кредиту. Умовами договору також визначено способи погашення кредиту: згідно Графіку погашення кредиту в розмірі 1/120 від суми ліміту отриманого кредиту згідно п.1.1. даного Договору, погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно; згідно Графіку погашення кредиту ануїтетними платежами (Графіки додаються до Договору.)

Обставини справи свідчать про те, що позичальник ОСОБА_3 була ознайомлена з умовами кредитного договору, який вчинений у належній формі та спрямований на настання реальних наслідків, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, при цьому, умови кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним боржником частково були виконані, що встановлено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, а тому, зважаючи на ненадання позивачем достатніх доказів умисного введення її банком в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, висновок суду першої інстанції про наявність підстав до визнання недійсними кредитного договору, а також укладених на його забезпечення договорів іпотеки та поруки, не відповідає обставинам справи, суперечить презумпції правомірності правочину та є таким, що порушує норми матеріального та процесуального права.

Посилання суду в рішенні на висновок експерта, як на доказ того, що ОСОБА_3 була введена в оману при укладенні кредитного договору ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», який скористався тим, що позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, є помилковим, оскільки встановлений експертизою факт збільшення відсотків не є належним та достатнім доказом умисних дій банку по введенню в оману позичальника при укладенні договору щодо істотних умов договору. При цьому, висновок експерта згідно ст. 110 ЦПК України для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, частина перша якої передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначено вище, оспорюваний кредитний договір містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, в ньому зазначена ціна та відсоткова ставка, а також загальна сукупна вартість кредиту. Крім того, зі змісту укладених між сторонами 17 липня 2009 та 04 серпня 2010 року Додаткових угод до кредитного договору вбачається, що «Позичальник підтверджує, що перед укладенням цієї Додаткової угоди він повідомлений в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року), що підтверджується підписом Позичальника про його ознайомлення з Умовами кредитування, які є невід»ємною частиною цієї Додаткової угоди та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана Позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною». Також в справі наявні Графік погашення кредиту (Додаток №1 до даної Додаткової угоди) та Сукупна вартість кредиту (Додаток №2), завірені підписом ОСОБА_3, що свідчить про її ознайомлення із зазначеною в них інформацією.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем суду не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження підстав її позовних вимог, в зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про задоволення позову та визнання недійсними оспорюваних правочинів є необґрунтованим та таким, що порушує норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що рішення судом ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_4, про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: