Рішення № 74289522, 11.05.2018, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/883/17

Провадження № 2/188/101/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі Брагін А.А.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання генеральної угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до умов Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі – угода) б/н від 09.04.2014 року відповідач отримав кредит в сумі 8098,59 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості повинно було здійснюватись з 1 по 25 число кожного місяця. Відповідно до п. 1.1.3 остання дата закінчення погашення заборгованості 31.10.2014 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Генеральна угода разом з Умовами та правилами надання продукту кредитних карт, Тарифами складають між ним та позивачем кредитний договір, що підтверджується підписом відповідача під Генеральною угодою.

Посилаючись на статті 526, 527, 530 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України позивач зазначає, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач зобов’язання належним чином не виконував, тому станом на 09.03.2017 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 23999,89 гривень, що містить: заборгованість по кредиту – 8098,59 грн.; заборгованість по процентах за користування кредитом – 2,39 грн.; заборгованість за пенею та комісією – 9394,26 грн.; штраф відповідно до п.п.2.2 Генеральної угоди – 6504,65 грн..

На підставі ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по кредиту в розмірі 23999,89 гривень та судові витрати.

В судове засідання представник позивача тричі не з'являвся – 06.04.2018, 24.04.2018, 11.05.2018, надавав до суду клопотання (а.с.189, 198, 204), в яких просив у зв’язку з зайнятістю представника позивача перенести розгляд справи в судовому засіданні на іншу дату, не надаючи ніяких доказів на підтвердження цих клопотань. Суд двічі відкладав розгляд справи в судовому засіданні, але доказів поважності причин неявки представника позивача суду не було надано і третє клопотання відповідно до приписів ст.44 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України суд порахував зловживанням позивачем процесуальними правами шляхом вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи і залишив це клопотання без розгляду.

Враховуючи, що у позовній заяві позивач не заперечував проти розгляду справи без участі представника позивача (а.с.3), надав письмові пояснення на відзив відповідача (а.с.118-125), в яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, надав оригінали витребуваних судом доказів: генеральної угоди (а.с.175) та заяви відповідача (договору приєднання) (а.с.176), суд вважає, що нез’явлення представника позивача не перешкоджає вирішенню спору.

Представник відповідача в судове засідання з’явилася, просила задовольнити зустрічний позов, визнати генеральну угоду недійсною, а в первісному позові відмовити в повному обсязі.

У відзиві на первісний позов представник відповідача зазначила, що станом на дату звернення з позовом до суду позивач вже втратив право на стягнення штрафу у розмірі 6504,65 грн., оскільки сплив передбачений ст. 258 ЦК України строк скорочена позовної давності розміром один рік, який застосовується, зокрема, до вимог про стягнення штрафу, пені, оскільки останнім днем пред'явлення вимоги про стягнення пені, штрафу було 31.10.2015 року. Вона вважає, що позивач мав право на пред'явлення вимоги про стягнення штрафу у період з 01.11.2014 р. по 31.10.2015 р. і вже втратив таке право. Вимога про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 9394, 26 грн. на думку представника відповідача також не підлягає задоволенню, оскільки немає правових підстав для стягнення комісії за користування кредитом. Представник відповідача переконаний, що під час нарахування позивачем суми було неправомірно застосовано підвищення відсоткової ставки за користування кредитною лінією, оскільки це вбачається з розрахунку, наданого позивачем. Посилаючись на ст. ст. 525, 526 ЦК України, представник відповідача стверджує, що одностороння зміна умов укладеного договору не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Зміна відсоткової ставки за кредитним договором без повідомлення про це позичальника є грубим порушенням істотних умов договору.

Представник відповідача просить у стягненні заборгованості відмовити в повному обсязі.

Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, представник відповідача вважає, що позивач під час укладання генеральної угоди не дотримався вимог діючого на той час Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, ст.13 та п.2.1, п.2.4 Постанови правління НБУ № 168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у генеральній угоді відсутній його підпис про ознайомлення з умовами кредитування, вона просить визнати генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт, укладену 09.04.2014 року між сторонами недійсною.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а зустрічний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Існування договірних зобов`язань між сторонами підтверджується Заявою від 19.06.2006 року, за якою відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.5, 176).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

09.04.2014 року між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якої відповідач отримав кредит в сумі 8098,59 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості повинно було здійснюватись з 1 по 25 число кожного місяця. Згідно з п. 1.1.3 остання дата закінчення погашення заборгованості 31.10.2014 року. В тексті угоди містяться слова про ознайомлення відповідача і його згоду з Умовами та правилами надання продукту кредитних карт, визнання цієї угоди як кредитної, дата і особистий підпис відповідача перед словами про отримання копії цієї угоди (а.с.6, 175). За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову і визнання недійсною зазначеної угоди.

Відповідач свої зобов’язання виконував неналежним чином, тому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача станом на 09.03.2017 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 23999,89 гривень, яка складається з наступного: заборгованість по кредиту – 8098,59 грн.; заборгованість по процентах за користування кредитом – 2,39 грн.; за заборгованість за пенею та комісією – 9394,26 грн.; штраф відповідно до п.п.2.2 Генеральної угоди – 6504,65 грн. (а.с.4).

Однак, враховуючи, що пунктом 1.1.3 останньою датою закінчення погашення заборгованості визначено 31.10.2014 року, і відповідач це зобов’язання порушив, у позивача вже 01.11.2014 року виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитною угодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлена п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України відносно неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Отже, штраф і пеня є різновидами неустойки.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Початок перебігу позовної давності розпочався 01.11.2014 року, з цього моменту потрібно розраховувати позовну давність. Тому суд вважає, що 01.11.2015 року закінчився строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду за стягненням штрафу, передбаченого п.2.2 угоди.

Як передбачено ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивачем не заявлено про причини пропущення позовної давності, питання про поновлення пропущеного строку не ставилось.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позовній вимозі про стягнення штрафу, з якою позивач звернувся до суду, пропустивши річний строк звернення, який обчислюється з моменту настання строку погашення заборгованості за кредитною угодою, а тому в задоволенні вимоги про стягнення штрафу слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Договір про збільшення строку позовної давності сторонами не укладався.

Наведене узгоджується з правовою позицією, що викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Позивач не обґрунтував у позові, на підставі яких норм законодавства він нарахував комісію за користування кредитом, не розкрив механізм нарахування її відповідачу у зазначеному у позові розмірі.

Згідно з нормою абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка діяла на час виникнення кредитних правовідносин між сторонами, кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 17 ст.1 цього Закону послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

В частині першій статті 901 ЦК України вказано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач не зазначив у позові, які його дії носили характер послуг для відповідача, яким пунктом кредитного договору встановлено розмір, строки та порядок їх оплати, не навів окремий розрахунок комісії, безпідставно поєднавши у своєму розрахунку заборгованість за пенею та комісією, що мають різну правову природу.

На думку суду, в даному випадку відкриття позичкового рахунку, його ведення, видача кредиту - це не послуги, надані позичальнику, а прямий обов'язок банку, пов'язаний з урахуванням операцій з кредитування відповідно до нормативних актів Національного банку України.

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов'язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки та відшкодування збитків.

Однак позивач не обґрунтував у позові правову підставу, порядок нарахування і розмір пені окремо від комісії.

Тому суд дійшов висновку, що в частині позовної вимоги про стягнення заборгованість за пенею та комісією в розмірі 9394,26 грн. слід відмовити.

Згідно з ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов'язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, судом встановлено, що відповідач порушив умови Анкети-заяви від 23.11.2011 року та Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 09.04.2014 року, укладених між ним та позивачем, розмір заборгованості відповідача перед позивачем частково підтверджений документально, суд частково врахував заперечення проти позову та докази на їх підтвердження, надані відповідачем, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення тіла кредиту та процентів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача документально підтверджені платіжним дорученням № BOJ62B1А31 від 12.05.2017 (а.с.1) судові витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 540,02 грн.

На підставі викладеного ст.ст. 251, 257, 261, 267, 526, 527, 530, 549, 611, 612, 623, 625, 901, 903, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 76-81, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 8100 (вісім тисяч сто) гривень 98 копійок, яка складається з наступного: заборгованість по кредиту – 8098,59 грн.; заборгованість по процентах за користування кредитом – 2,39 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання генеральної угоди недійсною відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 540 (п’ятсот сорок) гривень 02 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя ОСОБА_3