Постанова № 74287124, 25.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 495/10069/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Гайда-Герасименко О.Д.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О.судді -Домусчі С. Д.судді - Коваля М.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.02.2018 р. прийнятої у скороченому провадженні суддею Гайда -Герасименко О.Д.. по справі № 495/10069/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про стягнення грошових коштів компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА:

29.11.2017 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області та просив стягнути грошові кошти компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати ,зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднання управління Пенсійного фонду України Одеської області нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період з 26 грудня 2010 року по 30 квітня 2017 року, виходячи, починаючи з 26 листопада 2010 року з перепризначеної пенсії у розмірі 22248 грн. 27 коп. і виплати відповідної заборгованості у розмірі 893389 грн. 86 коп. та відповідно до п.4 ч.1 ст.163 КАС України зобов'язати військову частину А3955 в місячний термін надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.02.2018 р. у задоволенні позову було відмовлено.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вказане рішення суду необґрунтоване, незаконне та таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що нарахування та виплата йому відповідного доходу на загальну суму 893389,86 гривен відбулась на виконання судового рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року у справі №495/8806/16-а.

Отже, несвоєчасне нарахування цих сум відбулось у зв'язку з неправомірною відмовою Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, що встановлено судовим рішенням у виплати йому належної пенсії.

Оскільки нараховані та виплачені суми пенсії за минулий час є тим доходом, що не був отриманий позивачем з вини Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, наявні усі підстави для компенсації втрати частини доходу у повній мірі.

До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20 квітня 2017 року у справі 678/47/16-а.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року справа була призначена до розгляду у порядку письмового провадження, відповідно до п.1 ч. 1 ст.311 КАС України .

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено ,що у жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області з заявою про проведення призначення (обчислення) перерахунку пенсії та надав оновлені довідки військової частини А3955 №1133 від 28.09.2016 року про розмір та складові грошового забезпечення станом на 26.11.2010 рік.

Рішенням Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.10.2016 року №30 позивачу у здійсненні перерахунку пенсії було відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року по справі №495/8806/16-а адміністративний позов (з урахуванням уточнень) ОСОБА_4 до Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії був задоволений.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від13.10.2016 року №30 щодо відмови ОСОБА_4 у призначенні /обчисленні/ перерахунку (перегляду раніше призначеної) пенсії на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону від 13.10.2010 року за вислугою років довічно у розмірі 90% від суми місячного заробітку відповідно до довідок військової частини А3955 №1133 від 28.09.2016 року та №1532 від 05.12.2016 року.

Білгород-Дністровське об'єднання управління Пенсійного фонду України Одеської області зобов'язано з метою відновлення ОСОБА_4 права на соціальний захист у повному передбаченому Законом обсязі, без обмеження максимального розміру та строку, переглянути ОСОБА_4 розмір раніше призначеної пенсії - тобто призначити за новим розміром, провести ОСОБА_4 відповідний перерахунок його пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», в редакції Закону від 13.10.2010 року, виходячи з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку, на підставі оновлених довідок військової частини А3955 №1133 від 28 вересня 2016 року, №1532 від 05 грудня 2016 року та без обмеження максимального розміру пенсії та строку здійснити ОСОБА_4 виплату заборгованості з 26.11.2010 року по день фактичного здійснення Білгород-Дністровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області перегляду раніше призначеної пенсії/обчисленню та перерахунку.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.256 КАС України, допущено негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року апеляційна скарга Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишена без задоволення.

Постанова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року залишена без змін та набрала законної сили.

Виконуючи постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року по справі №495/8806/16-а, Білгород-Дністровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області позивачу проведено перерахунок пенсії та за період з 26 листопада 2010 року по 30 квітня 2017 року виплачена відповідна заборгованість на загальну суму 893389 грн. 86 коп..

Виплату донарахованих сум пенсій здійснено в межах одного місяця, але компенсації втрати частини грошових доходів з 26.11.2010 року по 30.04.2017 року - не здійснювалась .

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України ,громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, шо призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Отже, суть заявленого перегляду полягатиме у з'ясуванні і наданні у вимірі нормативного регулювання відповіді на питання, за яких умов фізична особа (працівник, пенсіонер тощо) має право на компенсацію втрати частини доходу через порушення строків його виплати; чи право на компенсацію має (може) залежати від порядку, черговості і першості нарахування та виплати доходу, тобто, чи для того, щоб отримати компенсацію, у часі спочатку має бути нарахований і виплачений дохід; чи виникає право на компенсацію, коли в судовому порядку встановлюються порушення строків виплати доходу і втрата (знецінення) доходу через несвоєчасну його виплату.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку вказано , що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14 та від 11 липня 2017 року,у справі №2а-1102/09/2670, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вже дав широке тлумачення вимогам статті 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо скарг про невиконання рішень національних судів у нещодавньому рішенні у справі Бурдова (N 2) (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 98-100), у відповідних пунктах якого зазначено: "98. Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (N 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі "Метаксас проти Греції", п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд вважає, шо вказані у Законі України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" правові норми кореспондуються з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 "Про затвердження Порядку проведення компенсац втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати про проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з норушеннчм термінів їх виплати".

З аналізу наведених норм вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

При цьому, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановленних термінів грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом термін з моменту набрання рішення законної сили звіт про виконання рішення суду, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав та зазначає наступне.

Відповідно до ст.. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, суд вважає, що зобов'язати надати такий звіт, це право суду, а не обов'язок, а тому суд, в даному спорі не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, так як відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ може забезпечуватись як органами державної виконавчої служби так й приватними виконавцями.

Крім того,апеляційний суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, апеляційний суд ,враховуючи практику ЄСПЛ ,як джерело права , не погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , та доходить до висновку щодо наявності підстав для задволення позову , так як нарахування та виплата позивачу відповідного доходу відбулась на виконання судового рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року у справі №495/8806/16-а.

Несвоєчасне нарахування цих сум відбулось у зв'язку з неправомірною відмовою Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, що встановлено судовим рішенням у виплати належної пенсії.

Оскільки нараховані та виплачені суми пенсії за минулий час є тим доходом, що не був отриманий позивачем з вини Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, наявні всі підстави для компенсації втрати частини доходу у повному обсязі.

Відмова органу Пенсійного фонду становила порушення принципу належного урядування та втручання у право позивача на мирне володіння майном ,гарантоване ст.1 Протоколу 1 , щодо якого не можна вважати ,що воно здійснювалося «згідно із законом», оскільки законодавство України та судова практика свідчать про наявність у позивача «законного сподівання» на отримання вказаних виплат .

Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку , що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи , та є підставами для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції у частині відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини грошових доходів ,у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на виконання постанови Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року у справі №495/8806/16-а,що набула законної сили, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період з 26 грудня 2010 року по 30 квітня 2017 року.

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325,328,329,243,250 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.02.2018 р . скасувати частково , у частині відмови у нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_4 компенсації втрати частини грошових доходів ,у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на виконання постанови Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року у справі №495/8806/16-а,що набула законної сили, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період з 26 грудня 2010 року по 30 квітня 2017 року.

Ухвалити по справі в цій частині нову постанову :

Зобов'язати Білгород-Дністровське об'єднання управління Пенсійного фонду України Одеської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_4 компенсацію втрати частини грошових доходів ,у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на виконання постанови Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року у справі №495/8806/16-а,що набула законної сили, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період з 26 грудня 2010 року по 30 квітня 2017 року.

Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.02.2018 р . в іншій частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення складене та підписане 25.05.2018 р.

Суддя-доповідач Кравець О.О.Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.