Постанова № 74286783, 22.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13287/16 Головуючий у 1-й інстанції - Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач - Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкоторг"

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року

у справі №826/13287/16 (розглянутої у порядку письмового провадження)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкоторг"

до відповідача Державної фіскальної служби України

про зобов'язання утриматись від вчинення дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкоторг", звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України , в якому просило зобов'язати Державну фіскальну службу України та її територіальні органи утриматись від використання відомостей Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що накази на підставі яких митними органами використовується Єдина автоматизована інформаційна система Державної митної служби України є нечинними, а тому їх використання відповідачем є незаконним.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність рішення суду, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції при прийнятті рішення допустив порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування, а саме розглянув справу неповноважним складом суду, не повідомив учасника справи про дату і час судового засідання, а також не призначив та не провів підготовче судове засідання. Крім того апелянт зазначив, що судом було неповно з'ясовано всі обставини справи.

Відповідачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алкоторг» зареєстроване як суб'єкт господарювання, серед основних видів діяльності якого є імпорт алкогольних напоїв та продуктів харчування.

При цьому, ТОВ «Алкоторг» зазначає, що органи доходів і зборів при застосуванні другорядних методів визначення митної вартості використовують інформацію з Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України (ЄАІС), яка введена в експлуатацію на підставі наказу ДМС України від 15.06.2010 №634 «Про введення в постійну експлуатацію програмно-інформаційних комплексів та втрату чинності деяких наказів Держмитслужби», наказом від ДМС України від 04.11.2010 №1341 «Про затвердження Положення про Єдину інформаційну систему Держмитслужби України».

Вважаючи використання органами доходів і зборів такої Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України при визначенні вартості товарів незаконною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не порушено норм чинного законодавства України, оскільки жодними діями чи бездіяльністю відповідача не було порушено прав ТОВ «Алкоторг», а тому немає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду;

Як вбачається з матеріалів справи згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів у справі №826/13287/16 було визначено склад колегії суддів: Федорчук А.Б. -головуючий суддя, судді - Мазур А.С., Кобилянський К.М.

21 листопада 2016 року колегією суддів Окружного адміністративного суду міста Києва головуючий суддя - Федорчук А.М.. судді - Мазур А.С., Кобилянський К.М. було розпочато розгляд справи у відкритому судовому засіданні по суті та оголошено перерву до 13.02.2017 до 11:45 год.

В подальшому згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями від 11.10.2017 відповідно до якого було визначено головуючого суддю Каракашьян С.К. та склад колегії суддів: Келеберду В.І. та Мазур А.С.

Ухвалою від 03 січня 2018 року суддя Каракашьян С.К. прийняв справу до провадження, ухвалив здійснювати справу за правилами загального позовного провадження та призначив справу до судового засідання по суті на 09 лютого 2018 року (а.с.58).

09 лютого 2018 року з огляду на наявне в матеріалах справи клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача в порядку письмового провадження, суд ухвалив подальший розгляд справи продовжувати у порядку письмового провадження. (а.с.77)

Відповідно до ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Проте в порушення вимог вищезазначеної статі розгляд справи судом першої інстанції було здійснено одноособово суддею Каракашьян С.К.

З огляду на зазначені порушення норм процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Щодо суті позовних вимог та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На обґрунтування поданого позову ТОВ «Алкоторг» зазначено, що воно є заінтересованою особою як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, а відтак, до ТОВ «Алкоторг» під час переміщення (імпорту) товару через митний кордон України в обов'язковому порядку будуть застосовані заходи митного контролю, зокрема, перевірка документів і відомостей шляхом застосування інформації з ЄАІС.

До позивача, як до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються заходи митного контролю, які в свою чергу встановлені приписами Митного кодексу України, проте необхідно встановлення причинно - наслідкового зв'язку між порушенням права позивача, засобом захисту такого права та мотивацією, наведеною позивачем.

При цьому, необхідно зазначити, що право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього, отже, суд не може здійснювати захист прав та законних інтересів позивача на майбутнє, оскільки немає можливості встановити чи будуть вони порушені в майбутньому.

Водночас, наведений в позові ТОВ «Алкоторг» спосіб захисту - зобов'язання відповідача та його територіальні органи утриматись від використання відомостей Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України не може ототожнюватися із запобіганням настання негативних наслідків для позивача як до суб'єкта господарювання, учасника зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів)" вказав, що положення ч.2 ст.124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст.55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" надано в рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)", в якому зафіксовано тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, в даному рішенні Конституційного Суду України вказано, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з практикою ЄСПЛ, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32).

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо використання відомостей Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи встановлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв межах, на підставах та у спосіб встановлений чинним законодавством та відсутні порушення прав позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги посилань апелянта на ту обставину, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України, оскільки на думку позивача використання органами ДФС України при здійсненні митного контролю та митного оформлення використовують інформацію з Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби (ЄАІС), введеної на підставі наказу Державної митної служби України №624 від 15.06.2010 та наказу Державної митної служби України №1341 від 04.11.2010, які не пройшли належної процедури передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №34/5 від 12.04.2005 нормативно-правовим актом є офіційний письмовий документ, прийнятий уповноважений на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання спільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Розпорядчим документом є акт, що видається суб'єктом нормотворення в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції на основі і на виконання Конституції та законів України, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992.

Статтею 1 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 01 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п.2, п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції, тощо) якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств. Установ, організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. При цьому п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 визначено ознаки, за наявності яких акти на державну реєстрацію не подаються. Це зокрема стосується актів нормативного характеру, тобто актів оперативно-розпорядчого характеру, а також актів спрямованих на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм.

Так наказом Державної митної служби України №634 від 15.06.2010 з метою вдосконалення автоматизованого ведення інформації в єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби введено в постійну експлуатацію програмно-інформаційні комплекси та визначено перелік наказів Держмитслужби, що втратили чинність.

В сою чергу наказом Державної митної служби України №1341 від 04.11.2010 затверджено Положення про Єдину автоматизовану інформаційну систему Держмитслужби, основними функціями якої зокрема, є збір, накопичення, систематизація, обробка та узагальнення інформації в сховищ даних, перетворення її до форми, зручної для проведення аналізу та ведення митної статистики; автоматизована підтримка виконання посадовими особами митних органів процедур митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, а також контролю за переміщенням вантажів, що перебувають під митним контролем; автоматизація застосування системи управління ризиками.

Положення про Єдину автоматизовану інформаційну систему Держмитслужби розроблено відповідно до Митного кодексу України, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про Національну програму інформатизації», Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Закону України «Про телекомунікації», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» Закону України «Про державну таємницю», Закону України «Про науково-технічну інформацію», Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №574 від 09.06.1997, Концепції національної безпеки України, Концепції технічного захисту інформації в Україні, визначає структуру, порядок функціонування Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України, її складові та призначення.

Єдина автоматизована інформаційна система Держмитслужби - багатофункціональна інтегрована автоматизована система, що забезпечує інформаційну підтримку та супроводження митної справи в Україні. Крім того Єдина автоматизована інформаційна система Держмитслужби призначена для автоматизації основних процесів діяльності митних органів з метою підвищення ефективності митного контролю та митного оформлення.

Аналізуючи вищезазначене, вбачається, що накази Державної митної служби України №634 від 15.06.2010 та №1341 від 04.11.2010 не містять нових правових норм, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, мають організаційно-розпорядчий характер, а тому за своєю суттю спрямовані на організацію виконання завдань, що передбачені іншими нормативно-правовими актами та відповідно до пп. «д» п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28.12.1992 не підлягають держаній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на ті обставини, що в порушення вимог судом першої інстанції було проведено підготовче засідання та не було повідомлено позивача належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, оскільки зазначені доводи спростовуються наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресованого ТОВ»Алкоторг» (повернулось до суду у зв'язку з позначкою, що адресат не проживає, хоч направлено на зазначену позивачем вірною адресою), журналом судового засідання від 21.11.2016 та клопотанням ТОВ «Алкоторг» про розгляд справи без участі представника позивача в порядку письмового провадження (а.с. 46).

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкоторг" - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкоторг" до Державної фіскальної служби України про зобов'язання утриматись від вчинення дій - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2018 року.