Рішення № 74280670, 18.05.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2018р. Справа №914/294/18

За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Лесі Українки, 26; 02100, м. Київ, вул.Г.Тороповського, 14; ідент.код 32382598)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Автовиплат Поліс" (79005, м. Львів, вул. Дудаєва, 19/5; ідент.код 41191337), -

Третя особа -1 (на стороні Відповідача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1), -

Третя особа-2 (на стороні Відповідача), що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_2), -

про стягнення страхового відшкодування у сумі 38400,00грн.

Cуддя: Стороженко О.Ф.

Секретар: Мазуркевич М.Р.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Колішенко Л.С. - Директор, Шелепінський О.М. - Довіреність б/н від 22.06.17;

Третьої особи -1:не з'явився;

Третьої особи -2:не з'явився.

Процесуальні дії вчинено судом у приміщенні Господарського суду Львівської області: зал судового засідання №10.

Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» подано Позовну заяву з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Автовиплат Поліс» (Відповідач) «сплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 38400,00грн.».

Підстава позовної вимоги - «помилковість» сплати страхового відшкодування, без встановлення всіх обставин справи, так як:

-відсутня вина водія (цивільно-правова відповідальність якого застрахована Позивачем) у виникненні ДТП;

-нормою ст.32 (п.32.1) Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності згідно із законом.

Правова підстава позову - норми ст.1212 ЦК України, що передбачають повернення особою безпідставно набутого (збереженого) майна.

Відповідачем подано Відзив на позов, у якому зазначено про безпідставність позовної вимоги, так як:

-Позивач виплатив страхове відшкодування відповідно до Закону, оскільки ним і володільцем транспортного засобу, при використанні якого здійснено наїзд на потерпілого, було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АК/1946031 від 02.11.2016);

-згідно з нормою ст.22 (п.22.1) Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», настання страхового випадку (ст.6 Закону) зобов'язувало Позивача здійснити відповідну виплату.

Представники Відповідача надали пояснення з обґрунтуванням відсутності підстав для задоволення позову.

Враховуючи факт відкриття провадження у справі 19.03.2018 та закінчення строку розгляду спору, встановленого нормою ст.248 ГПК України, правові підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

У ході дослідження обставин спору та поданихдоказів, - суд встановив:

Правовідносини Сторін виникли стосовно виплати страхового відшкодування, передбаченого нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким встановлено:

-страхувальник - дієздатний громадянин, що уклав із страховиком договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третьої особи під час експлуатації наземного транспортного засобу (п.1.1 ст.1);

-потерпілий - особа, життю, здоров'ю та/або майну якої заподіяно шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п.1.3 ст.1);

-особа, відповідальність якої застрахована, - страхувальник або інша особа, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом (п.1.4 ст.1);

-забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п.1.7 ст.1);

-страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (п.1.8 ст.1);

-дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (п.1.12 ст.1);

-відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються: Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», іншими законами і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (п.2.1 ст.2);

-якщо норми Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми Закону (п.2.1 ст.2);

-обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхуваників (ст.3);

-страховий випадок - дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи (відповідальність якої застрахована) за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст.6);

-у разі настання страхового випадку, страховик (у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі) відшкодовує, у подяку, встановленому Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , оцінену шкоду, заподіяну (внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) життю, здоров'ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22);

-шкода, заподіяна життю та здоров'ю потерпілого - це шкода, пов'язана з:лікуванням, втратою працездатності (тимчасовою чи стійкою), смертю потерпілого та моральна шкода, що полягає у фізичному болі та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я (ст.23);

-страховик здійснює відшкодування: шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України; моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам та дітям; витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника (ст.27);

-страховик не відшкодовує:

а)шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності згідно із законом (п.32.1 ст.32);

б)шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-траспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою (п.32.9 ст.32);

-страховик, керуючись нормами Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (п.36.1 ст.36);

-підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є, зокрема, навмисні дії потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку (п.37.1.1 ст.37).

Нормами Цивільного кодексу України встановлено:

-шкода, завдана правомірними діями, відшкодовуються у випадках, встановлених Кодексом та іншим законом (ч.4 ст.1166);

-моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167);

-джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів (ч.1 ст.1187);

-особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187);

-шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується (ч.1 ст.1193);

-якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, то, залежно від ступеня вини потерпілого, розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.1193);

-вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат на поховання (ч.3 ст.1193).

Позивачем сплачено спірну суму страхового відшкодування, виходячи з таких обставин:

1)Позивач, як страховик, 02.11.2016 уклав із страхувальником, ОСОБА_6, Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджує Поліс №АК/1946031 від 02.11.2016.

2)Відповідно до Полісу, забезпечено транспортний засіб (ТЗ) марки «VOLVO - FH12», реєстраційний НОМЕР_4.

3)Згідно з даними Постанови від 29.06.2017 про закриття кримінального провадження, 18.04.2017 (близько 00год. 10хв.), на ділянці дороги «Київ-Чоп» (що у селі Солонка, Пустомитівського району, Львівської області), відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП): автопоїзд, у складі автомобіля-тягача марки «VOLVO - FH12» (реєстраційний НОМЕР_4) із напівпричепом (марки «SHMITZ», реєстраційний НОМЕР_3), під керуванням ОСОБА_7 (брата ОСОБА_6), скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8, який, від отриманих тілесних ушкоджень, помер цього ж дня.

4)Згідно з даними Постанови про закриття кримінального провадження, дорожньо-транспортна пригода виникла з вини пішохода, який, у стані середнього ступеня сп'яніння, рухався (вночі) по проїзній частині дороги, порушуючи вимоги п.п.4.4, 4.7, 4.8 Правил дорожнього руху України. За показаннями свідка, потерпілий рухався посередині неосвітленої смуги руху автомобіля, попутно із автомобілем (був обернутий до автомобіля спиною).

При цьому, у зазначеній Постанові відсутні:

-висновок про рух пішохода: чи дійсно рухався уздовж дороги посередині проїзної частини, за напрямком руху автомобілів, чи, можливо, - переходив проїзну частину дороги;

-визначення форми вини потерпілого.

5)Згідно з даними Постанови про закриття кримінального провадження, вина водія у виникненні ДТП - відсутня, так як:

-швидкість руху ТЗ не суперечила допустимій;

-дії водія не суперечили вимогам п.п.12.2, 12.3 Правил дорожнього руху;

-причиною настання ДТП «став той факт, що об'єктивна видимість пішохода на проїзній частині дороги настає на такій відстані до автопоїзда…, на якій його водій вже був позбавлений технічної можливості уникнути наїзду, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування».

Після закриття кримінального провадження (Постановою від 29.06.2017), Позивачем, відповідно до Заяв (від 21.07.17) батьків потерпілого (Третіх осіб у справі), прийнято Рішення щодо затвердження Страхових актів №ЦВ/17/1495 і №ЦВ/17/1495/1 від 20.10.2017 та виплату зазначеним особам страхових відшкодувань по 19200,00грн. (разом - 38400,00грн.), про що зазначено у вказаних Страхових актах.

Згідно з даними Страхових актів:

-суми страхових відшкодувань визначено на підставі Розрахунків (без дати складення), у яких вказано про виплату виключно моральної шкоди;

-«підстава для визначення розміру збитків - п.32.1 ст.32 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», хоча норми зазначеної статті передбачають випадки, коли шкода не відшкодовується;

-одержувачем страхових відшкодувань є ТзОВ «Центр Автовиплат Поліс» (Відповідач), якого визначено відповідно до Заяв Третіх осіб (від 21.07.2017) про виплату страхових відшкодувань.

Відповідно до Рішень Позивача про затвердження Страхових актів та виплат страхових відшкодувань (про прийняття яких зазначено у Страхових актах), Товариством «Альфа-Гарант» 20.10.2017 сплачено Відповідачу два страхові відшкодування по 19200,00грн. (на користь батьків потерпілого - Третіх осіб у справі), що підтверджують Платіжні доручення №ІД-99490 та №ІД-99491 від 20.10.2017.

Позивач стверджує про помилковість прийняття Рішень про виплату страхових відшкодувань, так як:

-Страховик, згідно з нормою ст.32 (п.32.1) Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», «не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону»;

-«не виникло цивільно-правової відповідальності згідно із законом, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутністю в його діях складу злочину».

При цьому, правовою підставою вимоги (про стягнення коштів) Позивачем зазначено норми ст.1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого (збереженого) майна.

Оскільки предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлену Позивачем вимогу та заперечення Відповідача (ч.2 ст.76 ГПК України), суд дослідив та встановив наступне:

1)Так як, згідно з нормою ст.22 (п.22.1) Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Страховик зобов'язаний відшкодувати шкоду (заподіяну внаслідок ДТП) у разі настання страхового випадку, а відповідно до норми ст.6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, тому, - необхідним є встановлення наявності (відсутності) підстав для настання цивільно-правової відповідальності водія забезпеченого автомобіля (марки «VOLVO - FH12»), так як обов'язок Страховика (Позивача) є похідним від обов'язку водія (особи, відповідальність якої застрахована).

Згідно з нормами ст.1187 (ч.ч.2,5) ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, незалежно від наявності її вини. Тобто, закон, у даному випадку, виходить не з принципу справедливості, а лише з того, що діяльність, пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки, покладає на особу увесь тягар відповідальності за наслідки такої діяльності, і навіть у тому випадку, якщо вони спричинені винними діями потерпілого.

Згідно з нормами статей 1187 (ч.5), 1193 (ч.1) ЦК України, лише у випадку «умислу потерпілого» водій звільняється від обов'язку з відшкодування шкоди. А у випадку «грубої необережності потерпілого», згідно з нормою ч.2 ст.1193 ЦК України, розмір відшкодування може бути зменшено.

Жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності у діях потерпілого, з вини якого виникла дорожньо-транспортна пригода, умислу - не надано.

Враховуючи поведінку потерпілого на проїзній частині дороги (про яку зазначено у Постанові про закриття кримінального провадження), пішохід допустив грубу необережність. Проте, у даному випадку зазначена обставина не є важливою, так як позовна вимога не пов'язана із зменшенням розміру страхового відшкодування.

2)Згідно з нормою ч.5 ст.1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за завдану шкоду, якщо її завдано внаслідок непереборної сили. Цивільним кодексом не надано детального визначення «непереборної сили», і лише у нормі п.1 ч.1 ст.263 ЦК (якою передбачено умову зупинення перебігу позовної давності) вказано, що це є «невідворотна за даних умов подія».

Підстави для застосування до недоговірних правовідносин, які виникли у зв'язку з ДТП, норми ч.2 ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», що містить певний, але невичерпний перелік форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань (договірних та інших), - відсутні, так як непереборні сили (об'єктивно невідворотні обставини), що перешкоджають виконанню договірних (чи інших) зобов'язань, не є ідентичними з тими непереборними силами (невідворотними обставинами), які об'єктивно перешкоджають уникненню дорожньо-транспортної пригоди під час руху транспортного засобу, який перебуває, крім іншого, ще й під дією об'єктивних законів фізики.

Отже, при вирішенні питання стосовно наявності (відсутності) непереборної сили (об'єктивно невідворотної події) при дорожньо-транспортній пригоді, необхідним є врахування законів фізики, які, у ході руху автомобіля, діють об'єктивно і невідворотно.

Виходячи з даних Висновку судової автотехнічної експертизи, про який зазначено у Постанові про закриття кримінального провадження, автомобіль марки «VOLVO - FH12» перебував саме під дією законів фізики, які об'єктивно перешкоджали раптовому гальмуванню та уникненню наїзду на пішохода. Тобто, уникненню дорожньо-транспортної пригоди, у даному випадку, перешкоджала саме невідворотна обставина - сила об'єктивних законів фізики.

Крім цього, важливо, що норми пунктів 32.1 та 32.9 статті 32 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють окремі випадки звільнення від відшкодування шкоди, а саме:

а)Згідно з нормою п.32.1, - Страховик не відшкодовує шкоду, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності згідно із законом.

Тому, у даному випадку, необхідно керуватись нормою ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України, якою передбачено звільнення від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок непереборної сили.

б)Згідно з нормою п.32.9, - Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Тобто, зазначені у пункті 32.9 випадки форс-мажорних обставин Закон відмежовує від обставин непереборної сили, які фактично передбачено пунктом 32.1 (оскільки норма п.32.1 передбачає застосування норми ч.5 ст.1187 ЦК України).

Досліджуючи обставини непереборної сили, суд не бере до уваги тих документів, які, відповідно до норм статей 73, 76-79 ГПК України, не є доказами у справі, а саме:

а) Довідки Пустомитівського відділення поліції (Франківського відділу поліції), оскільки такий документ:

-не містить реєстраційного номеру та дати складення;

-виданий для роз'яснення обставин дорожньо-транспортної пригоди, що виходить за межі повноважень відповідного органу.

б) Листа Головного управління Національної поліції України у Львівській області №М-75/АЗ/16/06-18 від 10.05.2018, який:

-видано стосовно зазначеної Довідки, яка не є доказом у справі;

-містить певний аналіз норм права, який для суду не має жодного значення.

3)Позивачем, згідно з даними Розрахунків страхових відшкодувань, сплачено Відповідачу (на користь батьків - Третіх осіб у справі) спірні кошти на відшкодування моральної шкоди, що зумовлює необхідність застосування норми п.1 ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов'язок особи, незалежно від вини, відшкодовувати моральну шкоду, завдану пошкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Отже, у Позивача відсутніми були правові підстави для відмови у здійсненні страхових відшкодувань, спрямованих на відшкодування моральної шкоди.

4)Згідно з нормою п.36.7 ст.36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі відповідного Рішення Страховика.

Оскільки, відповідно до даних Страхових актів, Позивачем прийнято Рішення про виплату спірних страхових відшкодувань, тому, - наявний факт набуття Відповідачем спірних коштів на правовій підставі.

При цьому, важливо, що Рішення прийнято Позивачем після винесення 29.06.2017 Постанови про закриття кримінального провадження (через три місяці), тобто, - на час їх прийняття Страховику було відомо про всі обставини ДТП.

Зазначені Рішення Позивача про виплату - не скасовано і не визнано недійсними (незаконними), тому, - підстави отримання Відповідачем спірних коштів наявні і на даний час (такі підстави - не відпали).

Враховуючи наведене, правові підстави для застосування норм ст.1212 (ч.ч.1,2) ЦК України - відсутні, так як:

-відсутній факт безпідставного набуття Відповідачем спірних коштів (кошти отримано на підставі Рішень Позивача);

-підстави набуття Відповідачем коштів наявні й на даний час (оскільки Рішення Позивача про виплату - чинні).

Отже, правові підстави для повернення Відповідачем спірних коштів, які передбачено нормами ст.1212 ЦК України, - відсутні, що зумовлює безпідставність позовної вимоги.

Враховуючи зазначене, наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Згідно з нормою п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, наявні також підстави для покладення на Позивача понесених судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 2, 12-14, 73-80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

Дане Рішення набирає законної сили відповідно до норм статей 240, 241, 254, 256, 257 ГПК України, а саме:

- у випадку відсутності апеляційного оскарження - після закінчення 20-денного строку, встановленого на подання апеляційної скарги (безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду), який обчислюється з дня складення повного Рішення;

- у випадку апеляційного оскарження і відсутності факту скасування - після ухвалення Львівським апеляційним господарським судом відповідного судового рішення.

Повне Рішення складено 25.05.2018.

Суддя Стороженко О.Ф.