Постанова № 74272569, 24.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року м. Рівне

справа № 569/19069/17

провадження № 22-ц/787/878/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів: Бондаренко Н.В.(суддя –доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2

секретар судового засідання: Москалик Т.В.

учасники справи:

боржник – ОСОБА_3

заявник - Рівненський міський відділ ДВС ГТУЮ у Рівненській області

стягувач – ПАТ «Укрсоцбанк»

представник боржника - адвокат ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Бердія М.А. від 21 лютого 2018 року,

за поданням державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_3,

в с т а н о в и в :

Ухвалою Рівненського міського суду від 21 лютого 2018 року громадянина України ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання ним зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом Дніпровського районного суду м.Києва виданим 22.08.2014року по справі №755/17514/13-ц.

Ухвала мотивована тим, що боржник ухиляється від виконання своїх зобов'язань за виконавчим документом, виданим судом, що є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон як захід забезпечення виконання судового рішення.

В поданій на вказану ухвалу суду апеляційній скарзі ОСОБА_3 покликається на її незаконність в зв'язку з порушенням судом норм процесуального права.

Вказує, що судом першої інстанції була винесена ухвала про залишення подання без руху із вимогою до ДВС про надання доказів здійснення викликів боржника для явки до державного виконавця, яка фактично виконавчою службою не виконана і вони в матеріалах справи відсутні.

Стверджує, що державним виконавцем не було надано суду жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань. Він є безробітним та не отримує жодних доходів, а наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон.

Доводить, що обмеження його у праві виїзду за кордон порушує ст.2 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.33 Конституції України та ст.313 ЦПК України щодо вільного пересування .

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подавався.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Пунктом 5 ч.1 ст.6 вказаного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - ухилення громадянина України від виконання ним зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Під поняттям "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

В силу ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Згідно до п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України можливе лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього за рішенням суду або Законом України Про виконавче провадження.

Судом встановлено, що на виконанні у Рівненському міському відділі ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження ВП №50310255 з виконання виконавчого листа №755/17514/13-ц виданого 22.08.2014 року Дніпровським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту в розмірі 720155,16 грн., суми витрат пов’язаних з розглядом справи в третейському суді в розмірі 7601,55 грн. та 243,60 грн. судового збору.

29 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50310255 та надано строк боржнику добровільно сплатити борг.

Відповідно до вимог ч.3 ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставин, які є предметом посилання державного виконавця у поданні про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, покладається в даному випаду на орган державної виконавчої служби, який звертається до суду із відповідним поданням.

Оскільки, відповідно до ч.4 ст.441 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, в контексті вищезазначених норм права, державний виконавець повинен був довести факт свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання судового рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Саме самостійне невиконання боржником зобов'язань протягом строку, вказаного державним виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

З представлених суду документів не вбачається, що з моменту відкриття виконавчого провадження від 29 лютого 2016 року до грудня 2017 року державним виконавцем вчинялися будь-які виконавчі дії, спрямовані на виконання судового рішення. Наявні у справі запити на ім’я територіального сервісного центру МВС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України та постанова про накладення арешту на все майно ОСОБА_3 не свідчать про ухилення останнього від виконання обов'язку, покладеного на нього судовим рішенням.

Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. При чому згідно з частиною 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника без встановлення факту ухилення від виконання зобов'язань не буде відповідати одному із критеріїв, визначених ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, за яких обмеження права на свободу пересування може бути виправдане.

Доказів того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання судового рішення державним виконавцем не наведено і в судовому засіданні не було здобуто.

Таким чином, при постановлені ухвали, судом першої інстанції не було з'ясовано всі обставини справи та не враховано положення Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, а саме не перевірено факт ухилення боржника від виконання зобов'язання, покладеного на нього судовим рішенням та, чи були вжиті державним виконавцем всі заходи для забезпечення виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню і ухваленню нового рішення - про відмову в задоволенні подання державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 (задовольнити) залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.(скасувати)

Державному виконавцю Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_5 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадяна України ОСОБА_3 Григоровича-відмовити

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_2

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено 25 травня 2018 року.