Постанова № 74267501, 17.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1167/18 Справа № 190/929/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого: – Пищиди М.М.,

суддів: – Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.,

за участі секретаря: – Григор»євої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 07 серпня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 3244, згідно якого предметом Лізингу по даному договору є транспортний засіб «SKODA RAPID», за умовами якого лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Умовами договору передбачено, що за організацію договору після укладення договору лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця комісію, а саме 10% від вартості предмета Договору. На виконання умов договору ним було сплачено 35000 грн.. Вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права споживача, даний договір укладений для нього на вкрай невигідних умовах, так предметом договору є транспортний засіб «SKODA RAPID», без визначення його індивідуальних ознак, тобто відповідачем не надано достовірної інформації про основні технічні характеристики транспортного засобу; правочин вчинений відповідачем нотаріально не посвідчений.

У зв’язку з вищевикладеним, просив визнати укладений між ними договір фінансового лізингу № 3244 від 07 серпня 2017 року,недійсним, стягнути з відповідача безпідставно отримані ними кошти в розмірі 35000 грн. та сплачені ним судові витрати.

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – задоволено.

Визнано договір фінансового лізингу № 3244, укладений 07 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - недійсним.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Єврокар Україна», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2017 року ОСОБА_2 та товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» підписали договір № 3244 фінансового лізингу/а.с.20-27/. Предметом лізингу є транспортний засіб «SKODA RAPID».

Пунктом 8.2 договору визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 13332,88 доларів США з урахуванням ПДВ. На дату укладення договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 346655 грн., однак остаточна вартість предмету лізингу залежить від курсу долара або зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця (пункти 8.3 договору).

За умовами договору комісія за організацію договору являє погоджений сторонами відсоток від вартості Предмету Лізингу у розмірі 10%, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Комісія за організацію Договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу (пункт 9.1 Договору).

На виконання договору позивач сплатив на банківський рахунок відповідача комісію за організацію договору в розмірі 35000 грн., що підтверджується копією квитанції 0.0.822003321.1 від 07.08.2017 року/а.с.18/.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ст.215 ЦК України )

У п. 7 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними; нормативно-правовий акт № 9 від 06.11.2009" постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 23-XII від 12.05.1991 ст. 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу ( п. 12.1 ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Зокрема, відповідно до п. 12.2 договору максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувачу про розірвання договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно яких повинні бути перераховані грошові кошти, проте відповідальність лізингодавця за прострочення повернення грошових коштів договором не передбачена.

Разом з тим пунктом 12.5 договору передбачено, що лізингоодержувач за несвоєчасне внесення лізингових платежів сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного Банку України, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно.

Також суд зазначає, що пунктом 10.12 договору встановлена умова, що дострокове погашення лізингових платежів може відбуватися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, що є обмеженням права споживача на дострокове виконання своїх зобов'язань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, є несправедливими, завдають шкоди споживачеві, а їх наявність в договорі порушує принцип добросовісності, що є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 2 35-IV від 16.01.2003 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Доказів того, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, було нотаріально посвідчено, матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає, що районний суд дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, є несправедливими, завдають шкоди споживачеві, а їх наявність в договорі порушує принцип добросовісності, що є підставою для визнання договору недійсним.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс 15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65цс16, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16.

Посилання апелянта у скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду. Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення даного спору.

Враховуючи наведені норми закону, дослідивши надані сторонами докази та встановивши обставини по справі, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про задоволення скарги.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» - залишити без задоволення.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає касаційному оскарженню в порядку та строки, що визначені чинним законодавством.

Головуючий:

Судді: