Рішення № 7426577, 17.12.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2009 р. Справа № 50/196-09

вх. № 9997/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Рубанец А.О.,дов. від 01.11.2007 р.

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ЗАТ компанія "Райз", м. Київ

до ТОВ "Схід-Агро" с. Кам*янка

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суду визнати за ним право власності на трактор колісний реєстраційний номер 12362 КС марки Джон Дір заводський № RW8130Р016465 двигун RG6090В000689 об"єм двигуна 9000 см.куб вартістю 1032400,00 грн.

В судовому засіданні 14.12.2009 р. позивач зазначив, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 0120/Х-14/2008 від 19.08.2008 р., позивач передав у власність відповідача трактор колісний реєстраційний номер 12362 КС марки Джон Дір заводський № RW8130Р016465 двигун RG6090В000689 об"єм двигуна 9000 см.куб вартістю 1032400,00 грн., а відповідач зобов"язався прийняти товар та оплатити його вартість до 20.11.2008 р., проте на цей час вартість трактора відповідачем не сплачена та відповідач не погоджується на підписання акту приймання-передачі вказаного трактору щодо його повернення.

Відповідач в судове засідання не з"явився, відзиву не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та додані документи, суд зазначає наступне.

19.08.2008 р. між сторонами укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту, відповідно до умов якого позивач зобов"язався передати у власність відповідача сільськогосподарську техніку - трактор колісний реєстраційний номер 12362 КС марки Джон Дір заводський № RW8130Р016465 двигун RG6090В000689 об"єм двигуна 9000 см.куб вартістю 1032400,00 грн. (далі - Товар) на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений договором строк та під проценти, а відповідач зобов"язався прийняти товар, сплатити його ціну, а також проценти за користування товарним кредитом.

Відповідно до п.2.3 Договору, відповідач проводить оплату ціни товару в наступному порядку: передплатою в строк до 27.08.2008 р. в сумі 560200,00 грн. та сплатою грошових коштів в строк до 20.11.2008 р. в сумі 560200,00 грн.

Згідно п.2.5 Договору, проценти за користування товарним кредитом нараховуються та сплачуються помісячно до 5 числа місяця наступного за розрахунковим у розмірі, визначеному за формулою, вказаною в цьому пункті Договору.

Відповідно до п.3.4 Договору, відповідач зобов"язаний провести оплату за Товар в порядку, передбаченому п.п.2.2,2.3 Договору та сплатити проценти за користування товарним кредитом відповідно до умов п.2.4 - 2.7 Договору.

23.04.2009 р. сторонами підписана додаткова угода до Договору, відповідно якої відповідач підтвердив свій обов"язок щодо перерахування позивачу 383382,23 грн. боргу за переданий товар та 7117,97 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

Також сторони цією угодою до договору змінили розмір відсотків за користування товарним кредитом з розрахунку 16% річних на суму 53845,82 євро згідно п.1 даної угоди починаючи з 23.04.2009р. та змінили термін розрахунків та встановили дату повної оплати вартості товару та відсотків - 30.08.2009 р.

Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною № ВН-10014-01546 від 12.09.2008 р. та довіреністю на отримання товару серія ЯСХ № 544567 від 05.09.2008 р.

20.11.2009 р. позивач направив відповідачу вимогу про оплату товару, проте відповідач умов Договору та Додаткової угоди до нього не виконав, товар не оплатив, товар не повернув та акт приймання-передачі товару не підписав, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, .

Статтями 610, ст. 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне зобов’язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін по Договору оплату за переданий Товар в повному обсязі не здійснив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати Товару по Договору.

Відповідно до ч. 4 ст.694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Відповідно до п.11.1 Договору, у випадку, якщо покупець (відповідач) не виконує своїх зобов"зань по оплаті ціни Товару, або зобов"язань по сплаті процентів за користування товарним кредитом, а так само інших зобов"язань по цьому договору, постачальник (позивач) має право безперешкодно, без будь-яких обмежень зі сторони покупця, отримати товар, а покупець зобов"язаний негайно, не пізніше трьох днів з моменту отримання вимоги від постачальника, фактично передати товар уповноваженому представнику постачальника разом з необхідними документами. Право власності на Товар в цьому випадку переходить до постачальника з моменту направлення ним покупцеві вимоги повернути Товар. Фактичне отримання постачальником Товару підтверджуватиметься підписом його належного представника на Акті приймання-передачі.

20.11.2009 р. позивач направив відповідачу вимогу про оплату товару, проте відповідач умов Договору та Додаткової угоди до нього не виконав, товар не оплатив, не повернув та акт приймання-передачі товару не підписав.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 ГК України майнові права суб’єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості за поставлений Товар по Договору, документів, що спростовували викладене у позові,а також те, що Договором передбачений перехід права власності до продавця у випадку несплати покупцем за переданий Товар, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині визнання права власності правомірна та обґрунтована, та така, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.55,41 Конституції України. ст.ст. 6, 11, 316, 317, 319, 328, 392, 509, 526, ч.1 ст.530, 598, 610,611, 612, 694, 712, ЦК України, ст.ст.173, 179, 198 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за закритим акціонерних товариством компанією "РАЙЗ" (код 13980201, 03680, м.Київ, вул.Академіка Заболотного, 152) право власності на трактор колісний реєстраційний номер 12362 КС марки Джон Дір заводський № RW8130Р016465 двигун RG6090В000689 об"єм двигуна 9000 см.куб вартістю 1032400,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Агро" (код 32808644, Харківська область, Ізюмський район,село Кам"янка) на користь Закритого акціонерного товариства компанії "РАЙЗ" (код 13980201, 03680, м.Київ, вул.Академіка Заболотного, 152) - 10324 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя