Постанова № 74265345, 23.05.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №294/1393/15-ц Головуючий у 1-й інст. Лесько М. О.

Категорія 30 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 294/1393/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Леська М.О. у смт. Чуднові

в с т а н о в и в :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, вимоги якого неодноразово збільшував та остаточно просив стягнути на його користь із ОСОБА_2 безпідставно отримані кошти у сумі 5000 доларів США, що є еквівалентом 136425,00 грн. В обґрунтування вимог зазначив, що у 2007 році він домовився з відповідачем ОСОБА_2 про придбання у останнього вантажного автомобіля МАЗ-54328 (реєстраційний номер 06905КМ, 1992 року випуску, номер шасі 543280N0000188), який належить на праві власності його брату ОСОБА_3 На виконання домовленості позивач сплатив відповідачу суму 10000 доларів США у грудні 2007 року, а ОСОБА_2 зобов’язався надати позивачеві відповідні документи на право керування автомобілем (свідоцтво про реєстрацію), а також оформити генеральне доручення на його (позивача) ім’я. У зв’язку із наявністю заборгованості по сплаті податків за вказаний автомобіль, договір купівлі-продажу сторони не оформили, натомість домовились про його письмове укладення після сплати податків та зняття автомобіля з обліку у МРЕО міста Бориспіль. Проте, на порушення домовленості, позивач автомобіль не отримав. Через деякий час ОСОБА_2 повідомив його, що автомобіль МАЗ-54328 вилучили працівники Приватбанку як заставне майно. Однак, звернувшись до Банку, він встановив, що автомобіль не вилучався, проте ОСОБА_2 йому автомобіль не передавав і кошти не повертав. В подальшому, дізнавшись, що власнику автомобіля нічого не відомо про продаж автомобіля та, що кошти відповідач витратив на власні потреби і повертати їх не збирається, позивач звернувся до Чуднівського РВ УМВС України в Житомирській області із заявою про вчинення ОСОБА_2 шахрайських дій щодо нього. 27.04.2013 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження №12012060320000095 у зв’язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, оскільки відносини, які склалися між сторонами носять цивільно-правовий характер. Враховуючи наведене, позивач вважає, що кошти ОСОБА_2 отримав без достатньої правової підстави, а тому просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, наведені ним підстави поважності причин його пропуску суд визнав неповажними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове - про задоволення його позовних вимог. Зокрема, зазначає, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки, на його думку, він розпочався 21.12.2012, тобто з моменту, коли він звернувся до Чуднівського РВ УМВС України в Житомирській області із заявою про вчинення відповідачем шахрайських дій. А тому цей строк спливає 21.12.2015. Крім того зазначив, що посилання суду першої інстанції на довіреність від 09.07.2007, відповідно до якої ОСОБА_3, від імені якого діяв відповідач ОСОБА_2, уклавши договір із ОСОБА_1, надав йому право щодо володіння, користування та розпорядження транспортним засобом не є договором купівлі-продажу в розумінні положень ЦК України. Крім того, автомобіль він так і не отримав, а про продаж транспортного засобу власнику нічого не відомо. Оскільки відповідач використав отримані кошти у власних цілях, тому порядок їх набуття є безпідставним.

07.05.2018 представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25.04.2017 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає. Зокрема зазначила, що позивачем ОСОБА_1 без поважних причин пропущено строк позовної давності, наведені ним причини пропуску цього строку є неповажними, крім того вказує, що майно, яке отримав ОСОБА_2 не є безпідставно набутим, а тому з урахуванням наведеного подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

У судовому засіданні в Апеляційному суді Житомирської області представник ОСОБА_2 – ОСОБА_4 заперечила проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Надала пояснення аналогічні, викладеним у її відзиві на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Під час судового засідання 23.05.2018 від нього надійшла телефонограма, в якій він просив відкласти розгляд справи, посилаючись на сімейні обставини.

Апеляційний суд ухвалив слухати справу за відсутності ОСОБА_1, виходячи із наступного.

Так, апеляційним судом 23.03.2018 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.04.2018, під час якого скаржник був присутній особисто, будь-яких клопотань про долучення чи витребування доказів, які могли б вплинути на розгляд справи, не заявляв. За клопотанням ОСОБА_2 розгляд справи було відкладено у зв’язку з необхідністю отримання правничої допомоги. Оскільки справи в апеляційному порядку згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого Главою 10 Р.ІІІ цього Кодексу, протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження по справі, з урахуванням того, що явка учасників розгляду справи, який проводиться за наявними в матеріалах справи доказами, до суду апеляційної інстанції не є обов’язковою, тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, мотивуючи наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що вантажний автомобіль МАЗ-54328 (реєстраційний номер 06905КМ, 1992 року випуску, номер шасі ХТМ543280N0000188) належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 62-63, 94 том1).

Згідно довіреності від 09.07.2007 ОСОБА_3, від імені якого діє відповідач ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 12.08.2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, уклавши договір із ОСОБА_1, довіряє останньому укладати правочини щодо експлуатації та розпорядження транспортним засобом, зокрема: керувати з правом використання за межами України, продавати, обміняти, здати в оренду, за ціною та на умовах на розсуд уповноваженого належним ОСОБА_3 транспортним засобом марки МАЗ-54328 (реєстраційний номер 06905КМ, 1992 року випуску, номер шасі ХТМ543280N0000188) (а.с. 94 том 1).

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що у грудні 2007 року на виконання домовленості про продаж автомобіля марки МАЗ-54328 (реєстраційний номер 06905КМ, 1992 року випуску, номер шасі ХТМ543280N0000188) ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 5000 доларів США (а.с. 51 том 2). Договір в письмовій формі сторони не укладали.

Докази передачі автомобіля позивачу в матеріалах справи відсутні.

Виходячи із наведеного, посилаючись на відсутність договору купівлі-продажу автомобіля, необізнаність власника про продаж належного йому транспортного засобу, та використання відповідачем коштів у власних цілях, позивач вважає, що передані ним кошти у сумі 5000 доларів США відповідачем набуті безпідставно. А тому звернувся до суду за захистом свого порушеного майнового права.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ , що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Таким чином, за довіреністю не виникають майнові зобов’язання як за договором.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З огляду на положення частини першої статті 207 ЦК України і Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (який поширюється на суб’єктів господарювання у сфері оптової чи роздрібної торгівлі), оскільки обов’язок реєстрації придбаних транспортних засобів покладається на їх власників, відсутність письмових документів, які свідчать про волю сторін на відчуження автомобіля, дає підстави вважати, що між власником автомобіля ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 не виникли договірні правовідносини.

Правочини про відчуження транспортних засобів повинні бути укладені в установленій для цього формі, а довіреність є документом на здійснення представництва інтересів, за якою не виникають договірні зобов’язання.

Право відчуження майна належить його власнику, а зміст укладеного правочину не може суперечити вимогам чинного законодавства.

Виходячи із наведеного та з урахуванням обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_2, який на час видачі ОСОБА_1 довіреності не був власником автомобіля та не був уповноважений власником автомобіля на його продаж в установленому законом порядку та отримання коштів, фактично його відчужив та отримав грошові кошти на свою користь від позивача. При цьому будь-яких доказів про передачу автомобіля МАЗ -543228 в розпорядження позивачу матеріали справи не містять, автомобіль з реєстрації не знято, договір купівлі - продажу не оформлено, згідно інформації ДАІ №1807 від 30.10.2015 року м. Чуднів власником автомобіля МАЗ -543228 продовжує залишатись ОСОБА_3 (а.с.63 т.1).

З огляду на наведене отримані відповідачем грошові кошти є безпідставно набутими в розумінні статті 1212 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позов є обгрунтованим, а тому з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції необхідно виключити висновки щодо безпідставності та необгрунтованості вимог позивача, змінивши в цій частині рішення суду.

Дійшовши висновку про необгрунтованість позову, суд першої інстанції водночас відмовив в позові за спливом позовної давності, про що зазначив у мотивувальній частині рішення.

При цьому, суд не врахував, що відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином за спливом позовної давності у позові може бути відмовлено лише тоді, коли позов є обгрунтованим.

Разом з тим колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції в частині спливу позовної давності.

В матеріалах справи міститься спільна заява відповідача ОСОБА_2 та його представника про застосування судом строку позовної давності (а.с. 48 том 2).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов.

Відповідно до статті 73 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Аналогічна норма міститься і в чинному ЦПК України (стаття 127).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст.264 ЦК України). За змістом ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_1 з метою купівлі автомобіля МАЗ -543228 передав ОСОБА_2 кошти у грудні 2007 року, проте автомобіль йому передано не було.

Відтак, не отримавши обіцяного за домовленістю, позивач дізнався про порушення своїх прав, а тому перебіг позовної давності розпочався у грудні 2007 року, а закінчився – у грудні 2010 року.

Проте ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою лише 16 вересня 2015 року, що підтверджується відміткою поштового штампу на конверті (том 1 а.с. 11), тобто поза межами строку позовної давності.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності, який визначено ст.257 ЦК України. Отже, позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої просять відповідач та представник відповідача.

Суд першої інстанції зробив також правильний висновок щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Матеріалами справи не підтверджено наявності встановлених статтями 263 та 264 ЦК України підстав для зупинення чи переривання строку позовної давності.

Усі дії, вчинені поза межами строку позовної давності, не несуть ніяких правових наслідків.

А тому звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів у 2012 році не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки такий строк уже сплинув. До того ж звернення до правоохоронних органів не є перешкодою подання до суду позовної заяви.

Посилання ОСОБА_1, як на підставу поновлення строку позовної давності, на те, що він був призваний на військову службу по мобілізації згідно з Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року також є безпідставним, оскільки ця подія також відбулася поза межами позовної давності.

Отже, оскільки позовні вимоги щодо безпідставно набутого майна та стягнення коштів із ОСОБА_2 є обґрунтованими, проте позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права із пропуском строку, встановленого ст. 257 ЦК України, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити саме за спливом позовної давності, про що необхідно зазначити в резолютивній частині рішення суду першої інстанції, доповнивши його зміст вказівкою на цю обставину.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити часткового.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 квітня 2017 року змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновки суду щодо безпідставності та необґрунтованості вимог позивача.

Доповнити перший абзац резолютивної частини рішення після слова «відмовити» словами «за спливом позовної давності».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.05.2018.

Головуючий Судді