Постанова № 74263979, 22.05.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/1767/17Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С. Провадження № 22-ц/789/406/18 Суддя - доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін — адвоката ОСОБА_1, представника відповідача ПАТ “Альфа-Банк” - ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/1767/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року, ухваленого суддею Білосевич Г.С., повний текст якого складено 09 лютого 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання частково недійсними кредитних договорів та повернення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

в жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання недійсним з моменту укладення договору підпункт 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500442859, укладеного 23 грудня 2013 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ОСОБА_3. Стягнути з ПАТ “Альфа-Банк” в її користь 15 830 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять) гривень 15 копійок сплаченої комісії за обслуговування кредиту згідно кредитного договору №500442859, укладеного 23 грудня 2013 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ОСОБА_3. Визнання недійсним з моменту укладення договору підпункт 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500472274, укладеного 28 березня 2014 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ОСОБА_3. Стягнути з ПАТ “Альфа-Банк” в її користь 12 147 (дванадцять тисяч сто сорок сім) гривень 34 копійки сплаченої комісії за обслуговування кредиту згідно кредитного договору №500472274, укладеного 28 березня 2014 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що 23 грудня 2013 року між нею та Банком було укладено кредитний договір №500442859, згідно якого останній надав їй кредит в сумі 61 072 (шістдесят одну тисячу сімдесят дві) гривні 96 копійок. 28 березня 2014 року був укладений ще один кредитний договір №500472274, згідно якого ОСОБА_3 надано кредит в розмірі 52 288 (п'ятдесят дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень. Станом на 12 травня 2017 року заборгованість по даних кредитних договорах нею погашена в повному обсязі, що підтверджується відповідними розрахунками. ПАТ “Альфа-Банк” в даних кредитних договорах передбачив пункт 2.8. Комісійна винагорода банку, який передбачає сплату споживачем на користь банку платежів за дії, які ПАТ “Альфа-Банк” здійснює на свою користь та за дії, які остання здійснює на користь банку. В підпункті 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500442859 від 23 грудня 2013 року передбачена комісійна винагорода Банку за управління кредитом — 1,60%, за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом — 1,60% від суми кредиту, тобто щомісячна комісійна винагорода становить 977 (дев'ятсот сімдесят сім) гривень 17 копійок. В підпункті 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500472274 від 28 березня 2014 року передбачена комісійна винагорода Банку за управління кредитом — 1,70%, за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом — 1,70% від суми кредиту, тобто щомісячна комісійна винагорода становить 888 (вісімсот вісімдесят вісім) гривень 90 копійок, тому вищезазначені суми щомісячних комісій значно перевищують суми щомісячних платежів, передбачених для погашення основної суми кредиту та суми щомісячних платежів, передбачених для погашення процентів за користування кредитом. В розумінні статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачена договором комісійна винагорода є несправедливою умовою договору, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання частково недійсними кредитних договорів та повернення коштів — задоволено.

Визнано недійсними підпункт 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500442859 від 23 грудня 2013 року та підпункт 2.8.1. пункту 2.8. кредитного договору №500472274 від 28 березня 2014 року, що укладені між Публічним акціонерним товариством “Альфа-Банк” та ОСОБА_3.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” на користь ОСОБА_3 15 830 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять) гривень 15 копійок сплаченої комісії за обслуговування кредиту згідно кредитного договору №500442859 від 23 грудня 2013 року та 12 147 (дванадцять тисяч сто сорок сім) гривень 34 копійки сплаченої комісії за обслуговування кредиту згідно кредитного договору №500472274 від 28 березня 2014 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” в користь держави 640 (шістсот сорок) гривень судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ “Альфа-Банк” просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року про задоволення позову ОСОБА_3 по цивільній справі №601/1767/17-ц і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання частково недійсними кредитних договорів та повернення коштів, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням чинного законодавства України, норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ “Альфа-Банк” зазначило, що позивачем було укладено з ПАТ “Альфа-Банк” кредитний договір №500442859 від 23 грудня 2013 року на суму 61 072 (шістдесят одну тисячу сімдесят дві) гривні 96 копійок з кінцевим терміном погашення до 23 грудня 2016 року, борг було погашено в повному обсязі 30 квітня 2015 року, крім цього 28 березня 2014 року з позивачем було укладено другий кредитний договір №500472274 на суму 52 288 (п'ятдесят дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень з кінцевим терміном погашення 31 березня 2017 року, проте, даний борг було погашено в повному обсязі 20 травня 2015 року. Відповідач при підписанні даних кредитних договір надав позивачу всю інформацію про сукупну вартість кредиту і з цього приводу між сторонами не було жодного спору аж до повного погашення кредиту останньою у 2015 році, навпаки, вона визнала всі умови спірних договорів і виконала всі зобов'язання за цими кредитними договорами. В даних договорах були зазначені всі підставі для сплати позивачем комісій, а саме: за управління коштами, що виражається у виконанні операцій перерахунку коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування; за прийняття готівкових коштів з перерахунком для зарахування на Рахунок в касах Банку; за переказ коштів за допомогою програмно-технічного забезпечення комплексу самообслуговування ПАТ “Альфа-Банк” (банкомат з функцією cash-in). Також, суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_3 пропущено строк позовної давності для подачі даного позову, оскільки даний строк розпочався з 23 грудня 2013 року по договору №500442859 та з 28 березня 2014 року по договору №500472274, коли були укладені спірні договори. Як видно із розрахунку заборгованості, позивач визнав свої зобов'язання за кредитними договорами, починаючи з дати їх підписання і до моменту їх погашення: до 30 квітня 2015 року та 20 травня 2015 року відповідно, проте з позовом звернулася лише 23 жовтня 2017 року, при цьому пропустивши строки позовної давності, які банк просив застосувати.

У судовому засіданні представник ПАТ “Альфа-Банк” апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

ОСОБА_3 апеляційної скарги не визнала, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не застосував строку позовної давності до даних правовідносин, мотивуючи тим, що позивач дізналась про порушення свого права відповідачем у червні 2017 року, після винесення Кременецьким районним судом рішення із аналогічних правовідносин.

Колегія суддів з даним висновком суду погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, а тому відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду слід скасувати і постановити нове, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитних договорів №500442859 від 23 грудня 2013 року та №500472274 від 28 березня 2014 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України “Про захист прав споживачів”.

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Судом встановлено, що 23 грудня 2013 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №500442859 на суму 61072 (шістдесят одну тисячу сімдесят дві) гривні 96 копійок зі сплатою 14,99% річних зі строком повернення до 24 грудня 2016 року, а також - 28 березня 2014 року кредитний договір №500472274 на суму 52 288 (п'ятдесят дві тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень зі сплатою 17,99% річних зі строком повернення до 31 березня 2017 року.

В підпункті 2.8.1. пункту 2.8. Розділу 2 кредитного договору №500442859 від 23 грудня 2013 року комісійна винагорода Банку встановлена за управління Кредитом — 1,60%, за період з 1-го місяця користування Кредитом по 60-й місяць користування Кредитом — 1,60% від суми Кредиту (а.с. 4) та кредитного договору №500472274 від 28 березня 2014 року комісійна винагорода Банку встановлена за управління Кредитом — 1,70%, за період з 1-го місяця користування Кредитом по 60-й місяць користування Кредитом — 1,70% від суми Кредиту (а.с. 5).

В підпунктах 2.8.2., 2.8.3., 2.8.4. пункту 2.8. Розділу 2 даних кредитних договорів вказано, що комісійна винагорода включає: за виконання операцій переказу коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування (надалі — ПТКС) агентів Банку, без ПДВ становить 1,8% від суми переказу, без ПДВ. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, сплачується Позичальником кожного разу під час здійснення будь-яких платежів за цим Договором із використанням ПТКС; за прийняття готівкових коштів з перерахунком для зарахування на Рахунок в касах Банку у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 (однієї тисячі п'ятсот) гривень (включно) — 35 гривень. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, сплачується Позичальником за здійснення розрахункового-обслуговування Позичальника в операційних касах Банку; за переказ коштів за допомогою програмно-технічного комплексу самообслуговування ПАТ “Альфа-Банк” (банкомат з функцією cash-in) у випадку, якщо сума платежу становить до 1500 (однієї тисячі п'ятсот) гривень (включно) — 10 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що банк нараховував, а ОСОБА_3 сплатила комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, дійшов до правильного висновку, що ці умови договору є несправедливими, а тому і незаконними.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша та третя статті 264 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 при підписанні спірних кредитних договорів була ознайомлена із їх змістом, їй було вручено додаток № 1 до кредитних договорів відносно графіку платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а.с.6,7).

Отже, колегія суддів вважає, що з моменту укладення кредитних договорів №500442859 від 23 грудня 2013 року та №500472274 від 28 березня 2014 року почався перебіг строку позовної давності, який відповідно сплив 23 грудня 2016 року та 28 березня 2017 року. Позивач звернувся із позовом лише в жовтні 2017 року.

З огляду на це не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що вона дізналася про порушене її право лише у червні 2017 року, після винесення Кременецьким районним судом рішення із аналогічних правовідносин, оскільки незнання закону не є підставою вважати, що з цього часу особа дізналася про порушення свого права.

Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк” звернулося в суд з письмовою заявою про застосування строку позовної давності (а.с. 15).

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” слід задовольнити, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року — скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання частково недійсними кредитних договорів та повернення коштів - відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові — на позивача.

Отже, судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень, сплачений Публічним акціонерним товариством “Альфа-Банк” за подання апеляційної скарги, стягнути з ОСОБА_3 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, серія і номер паспорта НЮ 327837, виданий Кременецьким РС УДМСУ в Тернопільській області 20 лютого 2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (код МФО — 300346, код ЄДРПОУ — 23494714, місцезнаходження вул.Десятинна, 4/6, м. Київ).

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” - задовольнити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання частково недійсними кредитних договорів та повернення коштів - відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень, сплачений Публічним акціонерним товариством “Альфа-Банк” за подання апеляційної скарги, стягнути з ОСОБА_3 (прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, серія і номер паспорта НЮ 327837, виданий Кременецьким РС УДМСУ в Тернопільській області 20 лютого 2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (код МФО — 300346, код ЄДРПОУ — 23494714, місцезнаходження вул.Десятинна, 4/6, м. Київ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 травня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4