Постанова № 74262585, 16.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3132/18

Номер справи місцевого суду: 523/17631/13-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді – Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання – Ліснік В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2016 року, ухваленого суддею Бабаковим В.П.,

встановив:

14.11.2013 року представник ПАТ «Альфа-Банк»звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги тим, що 26.06.2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 490079329, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 12 318,75 доларів США зі сплатою 16,99 % річних та строком користування до 26.06.2013 року. На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 26.06.2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 15.06.2011 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором: за кредитом – 61 710,28 грн.; за відсотками – 1 042,56 грн.; пеня – 9 861,88 грн. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка за уточненими позовними вимогами станом на 09.06.2014 року становила 264 720,59 грн. та складалася з: 7 718,84 грн. – заборгованості за відсотками; 257 001,75 грн. – пеня, яку ПАТ «Альфа-Банк» просило стягнути солідарно з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_2

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, апеляційну скаргу подав представник ПАТ «Альфа-Банк»– ОСОБА_4, в якій з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені ПАТ «Альфа-Банк»позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що рішення Третейського суду від 15.06.2011 року не виконане, ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконуються, тому згідно діючого законодавства банк має право на отримання нарахованих відсотків за користування боржником кредитними коштами та нарахованої пені за несвоєчасне виконання умов кредитного договору, які нараховані після ухвалення рішення Третейського суду за період з 16.06.2011 року по 09.06.2014 року.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 28.02.2017 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 року рішення апеляційного суду Одеської області від 28.02.2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення процентів та пені за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційного суду Одеської області від 28.02.2017 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення апеляційного суду Одеської області від 28.02.2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, суд касаційної інстанції виходив з того, що згідно діючого законодавства наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не встановив чи виконане ОСОБА_3 рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 15.06.2011 року, за яким стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, не перевірив періоду нарахування позивачем процентів та пені за кредитним договором, у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення процентів та пені за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 року рішення апеляційного суду Одеської області від 28.02.2017 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до поручителя ОСОБА_2 залишено без змін, колегія суддів не перевіряє висновки суду першої інстанції в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам судове рішення районного суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Відповідно ст. 1054 ЦК України по кредитному договору банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

З кредитного договору № 490079329 від 26.06.2008 року укладеному між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 вбачається, що позивач надав кредит відповідачу ОСОБА_3 в сумі 12318,75 доларів США строком до 26.06.2013 року зі сплатою 16,99 % річних, а відповідач в свою чергу зобов’язався повернути одержаний кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання.

Свої зобов’язання відповідач ОСОБА_3 виконав, шляхом передачі 29.02.2012 року предмету застави, а саме автомобіля Geely JL 7162 MK 1.6, державний номер НОМЕР_1 позивачу.

Так згідно п.4.3 Кредитного договору максимальний розмір вимог Банку до Позичальника що забезпечується заставою згідно з Договором, складається з суми нарахованих процентів і пені за Договором, основної суми боргу за Договором, суми можливих збитків, завданих порушенням Позичальником забезпеченого зобов’язання або умов обтяження, суми витрат пов’язаних з пред’явленням вимоги і зверненням стягнення на Предмет застави, суми витрат на утримання і збереження Предмета застави, суми сплачених грошових коштів/понесених витрат Банком відповідно до п.4.8.5 Розділу № 2 Договору та визначається на дату звернення стягнення на Транспортний засіб, що є Предметом застави за Договором.

А згідно ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Позивач не надав суду доказів за яку суму було реалізоване заставлене майно відповідача ОСОБА_3, чи було воно взагалі реалізовано, та яка сума пішла на погашення боргу.

За таких обставин районний суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, та про те що в задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду.

Разом з цим вважає необхідним зазначити наступне.

Колегією суддів встановлено, що 28.10.2013 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про дострокове повернення кредиту (т.1, а.с. 21).

Посилання апелянта в скарзі на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а тому позивач має право на нарахування відсотків, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, а саме з 28.10.2013 року. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.

Така позиція апеляційного суду узгоджується з висновками Верховного Суду висловленими у постанові від 14.02.2018 року № 564/2199/15-ц, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, підлягає врахуванню у даній справі.

Районний суд при розгляді даної справи на зазначене увагу не звернув та допустив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим на підставі п.п.1,4 ст.376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню та мотивувальна частині оскаржуваного рішення підлягає зміні щодо підстав відмови у задоволені позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 255, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» – задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2016 року щодо підстав відмови у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.05.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

О.С Комлева