Рішення № 7426171, 24.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2009 р. Справа № 57/287-09

вх. № 8815/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Солошенко І.А., дов. № 8/09 від 10.11.2009

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичне агентство офіцері запасу "Щит", м. Мукачево

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська сокова компанія", с. Затишшя

про стягнення 67139,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Юридичне агентство офіцерів запасу «Щит» (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача – ТОВ «Українська сокова компанія» на свою користь 62831Ю39 грн суму заборгованості за договором № 4 про надання послуги від 01.08.2008 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3783,55 грн. пені, 525,00 грн. 3% річних, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків за договором № 4 про надання послуги від 01.08.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24 листопада 2009 року о10:50 год.

Через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем супровідним листом надано витребувані судом документи ( вх. № 28793 від 20.11.2009 р.), які судом долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 24 листопада 2009 року представник позивача, позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, проте надав через канцелярію суду відзив на позов (вх. № 29004), в якому визнає суму основної заборгованості у розмірі 62518,80 грн., інфляційні у розмірі 312,59 грн. Проте заперечує проти нарахованої суми пені, посилаючись на те, що відповідно до умов договору (п. 5.4) сторонами передбачено відповідальність за недотримання строків оплати у розмірі 3% від суми прострочення за кожен день прострочення, яка складає 539,55 грн. Таку суму повинно становити 3% річних – 539,55 грн.

Окрім того, відповідачем надано клопотання (вх. № 29003) про відкладення розгляду справи на інший день, посилаючись на неможливість забезпечити явку свого представника у дане судове засідання.

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів. Проте, нових доказів сторонами не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача про відкладення справи не зазначено. Окрім того, відповідачем визнано суму основного боргу, інфляційні, зазначено про визнання 3% річних у більшому розмірі чим заявлено позивачем, а є тільки заперечення щодо розміру пені.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд, відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника відповідача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки самого директора ТОВ „Українська сокова компанія” або іншої повноважної особи в судове засідання відповідачем суду не повідомлені. Не надано також пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників, тому що як свідчить ст. 50 Закону України “Про господарські товариства”, максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.

Таким чином, враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає вирішити спір по суті в даному судовому засіданні.

Присутній в судовому засіданні 24 листопада 2009 року повноважний представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 серпня 2008 року між ТОВ «Юридичне агентство офіцерів запасу «Щит» (далі позивач ) та ТОВ «Українська сокова компанія» укладено договір № 14 про надання послуг (далі – договір), відповідно до умов якого, позивач (виконавець) зобов’язався надати відповідачу (замовнику) охоронні послуги по охороні підприємства відповідача розташованого за адресою: Харківська обл., с. Затишшя, вул. Харківська, 5. Перелік охоронних послуг сторони зазначили пунктом 2 Договору.

Відповідно до п. 3 договору сторони домовились, що вартість охоронних послуг складає 11,80 грн у т.ч ПДВ за одну годину роботи одного охоронника та визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця і фіксується в актах про надані послуги, який підписується сторонами до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавались послуги.

Замовник зобов’язався перераховувати суму, зазначену в акті про надані послуги протягом трьох діб з моменту підписання акту.

Як свідчать надані позивачем докази, зокрема акти прийому-передачі послуг за січень 2009 року, від 31.01.2009 року, за лютий 2009 року від 28.02.2009 рокуё за березень 2009 року від 31.03.2009 року, за квітень 2009 року від 30.04.2009 року, за травень 2009 року від 31.05.2009 року, за червень 2009 року від 30.06.2009 року позивач належним чином надавав, а відповідач отримував охоронні послуги. В зазначених актах виконаних послуг визначено вартість наданих позивачем охоронних послуг та про відсутність претензій з боку замовника (відповідача). Ці акти підписані представниками сторін та скраплені печатками сторін. Зазначене свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов’язань по договору про надання послуг № 14 від 01.08.2008 року.

Відповідно до п. 4.2.4 договору, встановлено обов’язок замовника (відповідача) оплачувати послуги на умовах та порядку визначеного п. 3 договору.

Як зазначає позивач, ним належним чином виконано свої зобов’язання по договору, проте, замовник (відповідач) порушив умови Договору щодо своєчасного та у повному обсязі внесення позивачу плати за надані послуги внаслідок чого, у відповідача станом 01.07.2009 року, виникла заборгованість в сумі 62518, 80 грн.

20 липня 2009 року між сторонами складено двосторонній акт звірки розрахунків, з якого вбачається , що станом на 01 липня 2009 року заборгованість відповідача перед позивачем по договору № 4 від 01.08.2008 року складає 62518,80 грн.

Позивачем неодноразово надсилались на адресу відповідача листи (№ 46 від 22.06.2009 р., № 78 від 11.09.2009 р., № 91 від 28.09.2009 р.), з вимогою погасити виниклу заборгованість, проте, як зазначає позивач, на направлену претензію відповідач не прореагував й, відповідно, ні яких дій щодо пред'явлених позивачем вимог не вчинив, що і стало підставою для звернення позивачу з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України За договором про надання послуг одна сторона (виконавець)зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення домовленості сторін, прийняті з березня 2009 року по липень 2009 року охоронні послуги за договором № 14 від 04 серпня 2008 року у повному обсязі не сплатив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за надані послуги по договору № 14 про надання охоронних послуг від 01 серпня 2008 року, який був укладений між сторонами по справі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач визнав заявлену до стягнення суму основної заборгованості за надані охоронні послуги та не надав суду доказів погашення в добровільному порядку суми боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення плати за надані охоронні послуги у розмірі 62518,80 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 3.5 договору оренди за недотримання строків сплати зазначених п. 3.3 договору замовник (відповідач) сплачує 3% від суми прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) за кожен день прострочки.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 30 червня 2009 року по 12 жовтня 2009 року склала 3783,55 грн., розрахунок якої перевірено судом, з урахуванням вимог діючого законодавства.

Суд вважає безпідставні твердження відповідача, що позивачем штрафні санкції нараховані невірно, оскільки наданий відповідачем розрахунок пені не відповідає дійсності. Так як, розмір суми 3% від суми прострочення (62518,80 грн.) за кожен день прострочки (105 днів прострочення) перевищує розмір пені по подвійній обліковій ставці Національного банку України за той самий строк прострочення виконання зобов’язання, суд вважає, що позивач обґрунтовано нарахував 3783,55 грн. пені.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення пені з відповідача у сумі 3783,55 грн.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання нараховано 312,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 525,00 грн., розрахунок яких перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства та є такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 512, 513, 514, 516, 526, 530, 610, 629, 901,903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити відповідачу в задоволенні клопотання (вх. 3 29003 від 24.11.2009 р.) про відкладення розгляду справи.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сокова компанія», код 33368988 (місцезнаходження: 62406, Харківська обл., с. Затишшя, вул.. Харківська,5, р/р 26009036173600 в АКІБ „УкрСиббанк”, м. Харків, МФО 351005 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство офіцерів запасу «Щит», ідентифікаційний код 33379240 (89600, Закарпатська обл.., м. Мукачево, вул.. Недецеї, буд.39; р/р 26002053913252 в КБ „ПриватБанк”, м. Мукачево, МФО 312378, основну заборгованість у розмірі 62518,80 грн., 3783,55 грн. пені; 312,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 525,00 грн., а також 671,40 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя