Постанова № 74261150, 24.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/2376/16-ц 24.05.2018

Провадження №22-ц/784/803/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 488/2376/16-ц

Провадження № 22-ц/784/803/18

Категорія 34 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Постанова

іменем України

24 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Бондаренко Т.З., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання – Яценко Л.В.,

за участі: представника позивача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

-відповідача ОСОБА_4 та її представника – ОСОБА_5,

-представника третьої особи – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства (далі - КП) «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 19 лютого 2018 року головуючим суддею Лазаревою Г.М., в приміщенні цього ж суду, вступну та резолютивну частини якого проголошено того ж дня 09 год. 06 хв., по цивільній справі за позовом КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» до ОСОБА_4, третя особа – Південний офіс держаудитслужби, про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків,

встановила

06 червня 2016 року Комунальне підприємство «Жовтнева районна стоматологічна поліклініка», назву якого змінено на КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка», пред'явило до суду вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

З 01 травня 2005 року по 15 квітня 2013 року ОСОБА_4 працювала на підприємстві головним бухгалтером.

30 березня 2016 року за результатами планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства Жовтневої районної ради «Жовтнева районна стоматологічна поліклініка» за період з 01 січня 2013 року по 31 січня 2016 року виявлено, що при визначенні посадових окладів заступнику генерального директора з економічних питань ОСОБА_7 та головному бухгалтеру ОСОБА_4 були встановлені посадові оклади у завищених розмірах, що є порушенням ст. 18 КЗпП України, частин 1,2 статті 15 Закону України «Про оплату праці», частини 1 статті 5, частин 1,2 статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», в частині недотримання умов додатку 1 п. 1.7 таблиці 1.2 Колективного договору підприємства на 2012 рік.

Так, в ході співставлення тарифікаційного списку підприємства станом на 01 грудня 2012 року, який діяв у січні 2013 року, з особовими рахунками працівників, за період з січня – квітня 2013 року, а саме ОСОБА_7 та головному бухгалтеру, установлено, що їх посадові оклади визначені у розмірах, більш ніж 95% та 90 % відповідно до окладу генерального директора підприємства.

Посадовий оклад керівника згідно контракту, який діяв з 01 листопада 2008 року по 01 листопада 2013 року становив 5 000 грн. та заробітна плата заступника генерального директора з економічних питань повинна була становити 4 750 грн., головного бухгалтера 4 500 грн. Не дивлячись на це, з січня по березень 2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 незаконно нарахована та виплачена щомісячно заробітна плата 9 320 грн. та 8 803 грн. відповідно.

-2-

Встановлення завищених посадових окладів за вказаний період призвело до незаконної передплати заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні вищезазначених осіб у загальній сумі 49 866 грн. 35 коп. та зайво нарахованого і сплаченого Єдиного соціального внеску - 18 365 грн.78 коп., а всього 68 232 грн. 13 коп.

Посилаючись на порушення колишнім головним бухгалтером посадових обов’язків та те, що її дії містять ознаки діяння, переслідуваного у кримінальному порядку ст.191 КК України, з урахуванням положень ст. 1166 ЦК України, п. 3 ст. 134 КЗпП України, уточнюючи позовні вимоги, остаточно позивач просив в рахунок відшкодування заподіяної шкоди стягнути з ОСОБА_4 на користь підприємства 68 232 грн. 13 коп. та 1 378 грн. судового збору.

Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду, зважаючи на поважність причин його пропуску, оскільки про факт порушення норм трудового законодавства підприємству стало відомо в результаті проведеної перевірки.

Ухвалою Корабельного районного суду від 15 вересня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Південний офіс держаудитслужби.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_4 посилалась на дотримання нею діючого трудового законодавства з оплати праці та не порушення посадових обов’язків.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю заявлених позовних вимог, зокрема тим, що положення ст. 1166 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини, а посилання позивача на п. 3 ст. 134 КЗпП України є хибним з огляду на те, що відсутні обставини про вчинення відповідачем кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка», посилаючись на необґрунтованість висновків суду про відсутність підстав і умов матеріальної відповідальності працівника, просило рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

ОСОБА_4, у відзиві на апеляційну скаргу, вважала рішення суду законним і обґрунтованим.

В поясненнях третя особа посилалась на обґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4В на підставі наказу № 22 від 29 квітня 2005 року призначено на посаду головного бухгалтера КП «Жовтнева районна стоматологічна поліклініка». На посаду заступника генерального директора з економічних питань з 01 листопада 2004 року призначено ОСОБА_7

Згідно посадової інструкції, головний бухгалтер відноситься до професійної групи «Фахівці» та до кола його обов’язків належить, зокрема керувати працівниками бухгалтерії підприємства (бухгалтером – касиром та касиром) (т. 1 а.с.179 – 182).

30 березня 2016 року за результатами планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності КП Жовтневої районної ради «Жовтнева районна стоматологічна поліклініка» за період з 01 січня 2013 року по 31 січня 2016 року, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області, встановлено, що за період з січня – квітня 2013 року заступнику генерального директора з економічних питань ОСОБА_7 та головному бухгалтеру ОСОБА_4 здійснено зайве нарахування та виплату заробітної плати, вихідної допомоги та Єдиного соціального внеску за посадовими окладами у завищених розмірах, що завдало підприємству матеріальної шкоди на загальну суму 68 232 грн. 13 коп.

-3-

В ході співставлення тарифікаційного списку підприємства станом на 01 грудня 2012 року, який діяв у січні 2013 року, з особовими рахунками працівників, за період з січня – квітня 2013 року, а саме ОСОБА_7 та головному бухгалтеру, установлено, що їх посадові оклади визначені у розмірах, більш ніж 95% та 90 % відповідно до окладу генерального директора підприємства. Посадовий оклад керівника згідно контракту, який діяв з 01 листопада 2008 року по 01 листопада 2013 року становив 5 000 грн. та заробітна плата заступника генерального директора з економічних питань повинна була становити 4 750 грн., головного бухгалтера 4 500 грн. Проте, з січня по березень 2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 нарахована та виплачена щомісячно заробітна плата 9 320 грн. та 8 803 грн. відповідно. Встановлення завищених посадових окладів за вказаний період призвело до передплати заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні вищезазначених осіб у загальній сумі 49 866 грн. 35 коп. та зайво нарахованого і сплаченого Єдиного соціального внеску - 18 365 грн.78 коп., а всього 68 232 грн. 13 коп.

Крім того, ревізією встановлено, що шкоду заподіяно з вини відповідача внаслідок порушення посадових обов’язків до яких належало здійснення контролю за економним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, забезпечення раціональної організації обліку та звітності в закладі, організація контролю за законністю, своєчасністю і правильністю проведення розрахунків по заробітній платі з працівниками підприємства, правильне нарахування і перерахування платежів у державний бюджет, внесків на державне соціальне страхування.

Із довідки Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої райдержадміністрації від 25 січня 2013 року «Про проведення перевірки з питань оплати та нормування праці» слідує, що у зв'язку з невірно розрахованим, завищеним у 2008 році окладом генерального директора були нараховані завищені оклади заступника директора з економічних питань та головного бухгалтера, та надано пропозицію привести у відповідність до наказу Міністерства праці та соціальної політики України й Міністерства охорони здоров’я України № 308/519 від 05 жовтня 2005 року посадові оклади генерального директора, заступника директора з економічних питань та головного бухгалтера (т. 1 а.с.156-159).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути шкоду заподіяну з вини його працівника внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків з підстав, передбачених ст. 1166, п. 3 ст. 134 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Передбачені ст. 1166 ЦК України підстави відповідальності особи за завдану майнову шкоду застосовуються в разі виникнення між сторонами спору в деліктних зобов’язаннях.

Разом з тим, підстави, умови, порядок межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, встановлені гл. 1Х КЗпП України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, є вірним.

Частиною 1 статті 130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

-4-

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно п. 3 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року (зі змінами, внесеними постановами від 28 березня 1997 року № 3 та від 03 грудня 1997 року № 12) роз’яснив, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

Проте, позивачем таких доказів суду не надано. Порушення кримінального провадження не можна вважати доказом того, що вчинене працівником діяння встановлено у порядку кримінального судочинства. З урахуванням наведеного, висновок суду про те, що на працівника не може бути покладено матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди за п. 3 ст. 134 КЗпП України, є вірним.

Разом з тим, положення частини 1 статті 5 ЦПК України передбачає те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держані та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обґрунтовуючи підставність позову, позивач посилався на те, що шкода заподіяна з вини його працівника внаслідок порушення ним покладених на нього трудових обов’язків.

У зв’язку з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував цього положення процесуального закону, фактичні обставини справи та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.14 ст. 2 та п. 3.4 ст. 3 наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та ст. 2 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та розрахунків, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69 (зі змінами та доповненнями) відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Із посадової інструкції ОСОБА_4 вбачається, що у її обов’язки головного бухгалтера входило здійснення організації бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності закладу та контроль за економним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів; забезпечення раціональної організації обліку та звітності в закладі; організація контролю за законністю, своєчасністю і правильністю проведення розрахунків по заробітній платі з працівниками підприємства, правильне нарахування і перерахування платежів у державний бюджет, внесків на державне соціальне страхування (п. 2.1 – 2.3 Посадової інструкції).

-5-

Отже, головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою, оскільки його посада не передбачала виконання робіт, безпосередньо пов’язаних зі зберіганням, опрацюванням, продажом (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.

Крім того, позивач не обґрунтовував свої вимоги та суд не встановив обставин, які б свідчили про наявність випадків за наявності яких можливе притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності за ст. 134 КЗпП України.

Водночас головний бухгалтер несе обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиття необхідних заходів до запобігання простоям (п. 2 ст. 133 КЗпП України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 6 вищезазначеного постанови від 29 грудня 1992 року №14 роз’яснив, що на підставі пункту 2 статті 133 КЗпП України за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, матеріальну відповідальність у межах прямої дійсної шкоди, але не більше від середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники й інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники (їх заступники) будь-яких структурних підрозділів, передбачених статусом підприємства, установи, організації чи іншими відповідними положеннями.

До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв’язку із затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причини звільнення тощо.

Як встановлено, ОСОБА_4 неналежно здійснювала свої посадові обов’язки по контролю та використанню матеріальних та фінансових ресурсів підприємства, що потягло зайве нарахування та виплату заробітної плати, вихідної допомоги та Єдиного соціального внеску за посадовими окладами у завищених розмірах заступнику генерального директора з економічних питань ОСОБА_7 та головному бухгалтеру.

За таких обставин, на думку колегії суддів відповідач повинна нести матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з її вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до частини третьої пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно з довідкою КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» нарахована заробітна плата ОСОБА_4 складала: за лютий 2013 року – 8 803 грн., за березень 2013 року – 8 803 грн., за квітень 2013 року – 24 434 грн. 30 коп.

Отже, середня заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата (лютий та березень 2013 року, оскільки у квітні 2013 року ОСОБА_4 звільнилась), становить 8 803 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка».

При цьому, посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про правомірність нарахування та виплату коштів, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків викладених в Акті від 30 березня 2016 року планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства, довідки Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої райдержадміністрації від 25 січня 2013 року «Про проведення перевірки з питань оплати та нормування праці» та посадовим обов’язкам головного бухгалтера.

Крім того, в обґрунтування поважності причин щодо строку звернення до суду з даним позовом позивач посилався на те, що наявність шкоди, заподіяної працівником йому стало відомо в результаті перевірки.

-6-

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП України).

Як роз'яснено у пункті 20 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Як встановлено, 30 березня 2016 року Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області підписано акт планової ревізії фінансово-господарської діяльності комунального підприємства, якою виявлено шкоду. Отже, днем виявлення шкоди, а відтак і початком перебігу встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду слід вважати 30 березня 2016 року. Позивач звернувся до суду з позовом 06 червня 2016 року, тобто в межах річного строку звернення до суду.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки, то у відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України таке рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позову КП «Вітовська районна стоматологічна поліклініка», з розділенням судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 444 грн. 40 коп. судового збору в обох судових інстанціях пропорційно до задоволених позовних вимог (12,90%).

Керуючись ст.ст.367,376, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов комунального підприємства «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Вітовська районна стоматологічна поліклініка» шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов’язків, у розмірі 8 803 (вісім тисяч вісімсот три) грн., а також 444 (чотириста сорок чотири) грн. 40 коп. судових витрат в обох судових інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді Т.З. Бондаренко

ОСОБА_8

Повний текст постанови складено 25 травня 2018 року.