Постанова № 74260925, 24.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2201/17 24.05.2018

Провадження №22-ц/784/958/18

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 487/2201/17

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем – Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,

(далі – ДП «АМПУ»)

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене під головуванням судді Щербини С.В. 3 квітня 2018 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена,

в с т а н о в и л а:

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що працював на посаді начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту).

Згідно наказу начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_2М №146/о від 23 березня 2017 року «Про припинення трудового договору» позивача було звільнено з посади начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату. В наказі про звільнення зазначено в якості підстави звільнення - наказ №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

Посилаючись на те, що не існувало об’єктивних причин для скорочень, роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнив працівника без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, позивач просив поновити його на роботі на посаді начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 квітня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України». Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 113 246 грн. 38 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ДП «АМПУ», посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не дав належної оцінки доводам відповідача щодо дотримання останнім вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за п 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму у Миколаївській філії ДП «АМПУ».

Наказом т.в.о. начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_3 «Про внесення змін до штатного розпису» № 30 від 17 січня 2017 року скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 березня 2017 року.

19 січня 2017 року роботодавець, в особі т.в.о. начальника філії ОСОБА_3, попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП «АМПУ» (а.с.32-34).

ОСОБА_1 відмовився від зазначеної пропозиції, про що зроблено відповідну відмітку ( а.с 34).

Згідно наказу начальника Адміністрації Миколаївського морського порту ОСОБА_2М №146/о від 23 березня 2017 року «Про припинення трудового договору» позивача звільнено з посади начальника команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за п. 1 ст. 40 КЗпП, - за скороченням штату. В наказі про звільнення зазначено в якості підстави звільнення - наказ №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1).

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов’язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Так, відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», код ЄДРПОУ 38727770 є юридичною особою та має 15 відокремлених підрозділів.

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача щодо дотримання ним положень ст. 49-2 КЗпП України, на підтвердження яких відповідачем було надано акти відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій ДП «АМПУ», оскільки в актах не зазначено з якими вакансіями ДП «АМПУ» мав намір ознайомити позивача, акти не містять посилань на конкретний список вакансій, його реквізити. При цьому, дати наданих суду списків вакансій не співпадають із датами актів.

До того ж, відсутні докази повідомлення позивача про наявні вакансії у центральному офісі, Головному представництві в Одесі та філіям ДП «АМПУ» протягом двох місяців та на день звільнення.

За такого, суд вірно виходив з того, що відповідачем не виконано обов’язок , передбачений ст. 49-2 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства , установи, організації),2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша ст. 43 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Оскільки відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням, суд просив профспілку надати згоду (відмову в наданні згоди) на звільнення позивача відповідно до вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому від 20 березня 2018 року профспілка відмовила ДП «АМПУ» у наданні згоди на звільнення позивача. Таке рішення мотивоване порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 року, відсутності об’єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання ст. ст. 40, 49 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому. Також профспілка зазначила, що ДП «АМПУ» не видавало т.в.о. начальника філії ОСОБА_3 довіреність представляти інтереси юридичної особи, а тому він не мав відповідно до приписів ст. ст. 92, 95 ЦК України повноважень на видачу наказу «Про внесення змін до штатного розпису» №30 від 17 січня 2017 року.

Отже, рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яке отримане судом на підставі ч. 9 ст. 43 КЗпП України є обґрунтованим у розумінні ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до ст. 235 КЗпП України вірно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд невірно визначив час вимушеного прогулу у зв’язку з чим допустився помилки при розрахунку.

Так, згідно довідки бухгалтерії Адміністрації Миколаївського морського порту середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, з 24 березня 2017 року по 3 квітня 2018 року складає 110276 грн. 10 коп. (а.с. 175).

При визначенні часу вимушеного прогулу відповідач виходив з того, що згідно наказу Адміністрації Миколаївського морського порту № 807 від 20 жовтня 2016 року з 21 жовтня 2016 року працівникам загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму встановлено режим роботи згідно змінного графіку. Це відповідає п.п.5.6 п. 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників адміністрації Миколаївського морського порту (додаток 15 до Колективного договору адміністрації Миколаївського морського порту на 2013-2018 роки) .

Такий графік роботи на 2017 рік з добовим режимом роботи було розроблено та затверджено відповідачем, з яким було ознайомлено й позивача , що не заперечували сторони в засіданні судової колегії.

Отже, згідно зазначеного графіку кількість годин вимушеного прогулу за період з 24 березня по 3 квітня 2018 року становить 2115, а тому розмір середнього заробітку за цей період становитиме 110 276 грн. 10 коп (2115 х 52 грн. 148 коп. = 110 276 грн. 10 коп.).

Представник позивача в засіданні судової колегія не заперечував проти застосування саме розрахунку, наданого відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід змінити, зменшивши стягнення з 113 246 грн. 38 коп. до 110 276 грн. 10 коп.

Посилання відповідача про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно вищезазначеної норми закону жодним чином не впливають на права працівника та зазначене порушення не стало підставою для поновлення позивача на роботі.

Що стосується доводів відповідача про те, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки вони спростовуються витягом з протоколу засідання профкому від 20 березня 2018 року ( а.с. 141-144), яке є аргументованим, містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що відповідає положенням ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Посилання відповідача на те, що ДП «АМПУ» не може бути належним відповідачем у справі, оскільки згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ» філія є відокремленим підрозділом підприємства, яка не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності (оперативний, бухгалтерський та податковий облік своєї діяльності), а форми, системи та розміри оплати праці, встановлюють Колективним договором та розпорядчими документами підприємства, внутрішніми актами Філії відповідно до законодавства України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені Підприємства частину господарської діяльності ( п. 3.1 Положення). При здійсненні своєї діяльності Філія виконує функції, передані Підприємством, та керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Мінівстрів України, наказами Уповноваженого органу, управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади; наказами, розпорядженнями та іншими актами Голови Підприємства; наказами розпорядженнями та іншими актами начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (п. 3.2 Положення) . Дії, які вчиняються Філією у встановленому законодавством України та цим Положенням порядку, вчиняються від імені Підприємства. Підприємство несе відповідальність за всіма зобов’язаннями Філії.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позов заявлено до належного відповідача – юридичної особи , яка згідно Положення несе відповідальність за всіма зобов’язаннями Філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 3 квітня 2018 року в частині стягнення з Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, зменшивши стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку зі 113246 грн. 38 коп. до 110 276 грн. 10 коп.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

ОСОБА_4

Повний текст постанови складено 25 травня2018 року.