Рішення № 74260852, 23.05.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1908/2018 Справа № 490/9107/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 р. Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі – Янкевич В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним , -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду з даним позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, який мотивував наступними обставинами. 16.01.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-401/001/2007, за умовами якого відповідач отримав кредит на купівлю нерухомого майна у розмірі 94200,00 доларів США строком до 16.01.2019 року. 16.01.2007 року для забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-401/002/2007, за яким остання зобов’язалася нести солідарну відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов’язань ОСОБА_1 У зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором, 13.11.2014 року банк надсилав відповідачу ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про дострокове виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором. Станом на 27.04.2016 року заборгованість за кредитним договором складала 63483,32 дол. США, з яких: 48775,35 доларів США заборгованість по сплаті кредиту, 14707,97 доларів США заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, яку позивач просить стягнути на свою користь солідарно з обох відповідачів. Також банк просить стягнути з відповідачів 23627,74 грн. судового збору.

У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 63483,32 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ на 03.08.2017 року 1 644 483,35 грн.), що складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 775,35 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ станом на 03.08.2017 року 1 263 485,45 грн.), заборгованості за відсотками - 14 707,97 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ на 03.08.2017 року 380 997,90 грн.), а також 23627,74 грн. судового збору.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним. В обгрунтування вимог зустрічного позову посилалися на що між ними та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») 16.01.2007 року укладено кредитний договір № МL-401/001/2007, з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до умов якого позивач отримав в кредит сумі 94200,00 доларів США, на строк до 16.01.2019 року, зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого проценту у розмірі 5,99% річних та ставки FIDR. При укладанні вказаного договору банком грубо порушені встановлені вимоги законодавства, зокрема на день підписання договору сторони не досягли згоди щодо детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, а також не изначили розмір річної відсоткової ставки за кредитом, як це передбачено ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав сподивачів». Враховуючи, що умови договору не містять домовленності сторін про детальний розпис сукупної вартсоті послуги для споживача та сторони не визначили розмір річної відсоткової ставки за кредитом, за такого на підставі п. 2 ч. 1, абз. другого ч. 2, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним.

Ухвалою суду від 16.05.2017 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду та обєднано для спільного розгляду із первісним позовом.

Представник позивача, відповідача за зустрічним позовом до судового засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності та вимоги первісного позову підтримав у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити, посилачись на те, що, підписавши кредитний договір, сторони висловили свою цілковиту згоду щодо зміни Плаваючої процентної ставки, стосовно всієї суми кредиту, без укладання будь-яких додаткових договорів до Кредитного договору, за такого зміна процентної ставки у зв'язку зі зміною FIDR не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених кредитним договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України. Окрім того, вказав, що кредитний договір містить всю інформацію, яка є обов’язковою відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції що діяла на момент укладення кредитного договору, також зазначив що незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, таким чином сторони укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна валютного курсу не настане.

Представник відповідачів, позивачів за зустрічним позовом до судового засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Вимоги первісного позову не визнав, просив задовольнити зустрічний позов.

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін.

Обставини справи, встановлені судом.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

16.01.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого стало ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-401/001/2007.

Відповідно до п. 2, 3 частини № 1 умов кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 94200,00 доларів США, для розрахунку процентів за користування кредитом, сторони обумовили використання плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого проценту у розмірі 5,99% річних та ставки FIDR, із кінцевим строком погашення заборгованості до 16.01.2019 року. Кредит наданий для оплати першочергового внеску у розмірі 15,01 % на придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Лісна (Лісова), 45/1.

Пунктом 1.9.1 договору зазначено, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових чи інших зобов’язань за цим договором.

16.01.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №SR-401/002/2007.

Відповідно до п. 1.1, 1.2. договору поруки поручитель зобов’язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов’язань у порядку, передбаченому кредитним договором від 16.01.2007 року № МL-401/001/2007.

Договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором (п. 4.1).

13 листопада 2014 року позивачем на адресу проживання та реєстрації відповідача ОСОБА_1 направлено письмову вимогу про дострокове виконання зобов’язання за кредитним договором.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 27.04.2016 року виникла заборгованість у розмірі 63483,32 дол. США, з яких: 48775,35 доларів США заборгованість по сплаті кредиту, 14707,97 доларів США заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Договорами поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 4.1) встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

13.11.2014 року ПАТ «ОТП Банк» надіслало боржнику ОСОБА_1 письмову вимогу з повідомленням про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, протягом тридцяти календарних днів з дати їх отримання.

27.11.2014 року ОСОБА_1 отримав вказану вимогу, що підтверджується особистим підписом у поштовому повідомленні про вручення.

Оскільки 13.11.2014 року банк надіслав на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, то відповідно банк змінив строк виконання основного зобов'язання.

Матеріали справи не містять відомостей про направлення ОСОБА_2 письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, за такого строк виконання зобов'язання необхідно обраховувати із вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, направленої на адресу відповідача 13.11.2014 року.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Суди, вказуючи про чинність поруки, не врахували вищевказаних норм матеріального права та залишили поза увагою той факт, що у даному випадку строк пред'явлення вимоги до поручителів про повернення коштів необхідно обчислювати з моменту настання строку виконання зобов'язання у зв'язку із застосування права на повернення кредиту достроково (тридцять календарних днів з дати отримання письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів від 13.11.2014 року) та підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2662цс15 від 20 квітня 2016 року.

Вказаний у досудовій вимозі строк (тридцять календарних днів з дати її отримання) зумовлює також перебіг позовної давності за вимогами кредитора до основного боржника, оскільки пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання.

Таким чином, 27.12.2014 року (тридцять календарних днів з дати отримання досудової вимоги ОСОБА_1.) є початковим моментом перебігу позовної давності за вимогами кредитора до основного боржника, який станом на дату звернення із позовом – 12.09.2016 року - сплив, за такого слід визнати поруку за договором №SR-401/002/2007 від 16.01.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк" припиненою.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмір та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За такого, первісний позов підлягає задоволенню та з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» підлягає стягненню заборгованість кредитним договором МL-401/001/2007 від 16.01.2007 року у розмірі 63483,32 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ на 03.08.2017 року 1 644 483,35 грн.), що складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 775,35 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ станом на 03.08.2017 року 1 263 485,45 грн.), заборгованості за відсотками - 14 707,97 дол. США (що становить еквівалент за курсом НБУ на 03.08.2017 року 380 997,90 грн.).

Що стосується зустрічного позову, слід вказати наступне.

У відповідності до положень статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1, ОСОБА_2 заявлені вимоги про недійсність правочину з підстав, передбачених ст.ст.11,19 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі Закон).

Доводи позивача за зустрічним позовом про порушення банком вимог ч. 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» внаслідок збільшення процентної ставки є необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктами 1.4.1.1.3, 1.4.1.1.4 частини 2 кредитного договору сторони передбачили, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного (дванадцятого) календарного місяця, починаючи з дати укладення цього договору, якщо інше не передбачено цим договором; плаваюча процентна ставка за користування кредитом впродовж першого року дії цього договору, підлягає коригуванню після перебігу (одинадцятого) календарного місяця, починаючи з дати укладення цього договору.

Тобто, порядок коригування плаваючої процентної ставки за кредитним договором від 16.01.2007 року врегульовано пунктами 1.4.1.1.3, 1.4.1.1.4 частини 2 кредитного договору, який не містить зобов'язання сторін укладення додаткових договорів з цього приводу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, підписавши кредитний договір, надав письмову згоду на можливість односторонньої зміни банком ставки за кредитним договором, тому збільшення процентної ставки відбулося згідно із умовами договору.

Окрім того, з положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 18.04.2006 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі зокрема про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Таким чином, станом на дату укладення кредитного договору законодавцем не встановлено вимоги про те, що детальний розпис сукупної вартості кредиту повинен бути викладений лише як окремий документ. Тобто, згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього.

Судом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: розміру процентної ставки, порядку її нарахування; переліку, розміру й бази розрахунку комісій та неустойки; періоду внесення платежів; порядку зарахування сплачених коштів.

Заборону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України встановлено Законом України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання нікчемними умов кредитного договору, укладеного 16.01.2007 року до набрання чинності цих змін.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 19, п. 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

В силу ч. 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використаннями нечесної підприємницької діяльності, зокрема, з підстав зазначених вище, які в силу вимог ч. 1ст.215 ЦК України повинні існувати в момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, крім кредитного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були підписані додаткові договори.

Оскільки текст укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору містить повну інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування, договір повністю відповідає положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», то за таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Крім того, посилання позивачів за зустрічним позовом на несправедливість умов договору, на те, що діяльність Банку є нечесною підприємницькою діяльністю, та на те, що вони не були ознайомлені з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов’язаних з отриманням кредиту в ЗАТ «ОТП Банк», як на підставу визнання договору недійсним, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки суд вважає, що волевиявлення позивачів під час укладання кредитного договору та було вільним, свідомим та повністю відповідало їх внутрішній волі та було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами першою, другою статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом з тим умовами кредитного договору від 16.01.2007 року сторони погодили, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором.

Слід зазначити і те, що незмінюваність курсу гривні по відношенню до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні по відношенню до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути не відомим позивачеві.

Таким чином, підписуючи спірний кредитний договір, позивачі за зустрічним повинні були усвідомлювати можливість збільшення обсягу його зобов'язань за цим договором у гривневому еквіваленті у випадку зростання курсу долара США по відношенню до гривні, та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

За такого доводи позивачів за зустрічним позовом, щодо невідповідності умов кредитного договору від 16.01.2007 року вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними і не можуть слугувати підставою для визнання зазначеного кредитного договору недійсним в цілому.

В силу ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" стягнути сдовий збір у сумі 23 627,74 грн.

На підставі ст.ст. 526-530, 533, 536, 549-551, 598, 610-615, 624-626, 638-643, 1046-10561 ЦК України; керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Визнати поруку за договором №SR-401/002/2007 від 16.01.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк" - припиненою

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість кредитним договором МL-401/001/2007 від 16.01.2007 року у розмірі 63483,32 дол. США (що за офіційним курсом НБУ на 03.08.2017 року становить 1 644 483,35 грн.), що складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 775,35 дол. США (що за офіційним курсом НБУ на 03.08.2017 року становить 1 263 485,45 грн.), заборгованості за відсотками - 14 707,97 дол. США (що за офіційним курсом НБУ на 03.08.2017 року становить 380 997,90 грн.).

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір у сумі 23 627,74 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Повне судове рішення складено 23.05.2018 року.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст.354-355 ЦПК України.

Суддя Н.П. Черенкова