Постанова № 74259427, 16.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №336/6520/15 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В.

Провадження № 22-ц/778/58/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 лютого 2017 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство « ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позову зазначало, що 12 грудня 2007 р. між ЗАТ «ОТП банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №CNL-204/033/2007, остаточний строк повернення кредитних коштів - 12.12.2037 р.

Згідно з кредитним договором банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 52 000,00 доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язалась прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором.

12 грудня 2007 р. в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 по кредитному договору було укладено договір поруки №SRCNL-204/033/2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4, відповідно до якого він прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_5 зобов'язань перед кредитором, в повному обсязі таких зобов'язань. Пунктом 1.2 ст. 1 договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники.

В порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_5 належні до сплати суми кредиту не погашаються.

Станом на 18 серпня 2015р. заборгованість ОСОБА_5 по тілу кредиту за кредитним договором складає 49 483,14 доларів США, по нарахованим та не сплаченим відсоткам за кредитним договором - 9 301,84 доларів США, по пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором - 140,92 гривень.

На підставі зазначеного остаточно просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь AT «ОТП БАНК» заборгованість за кредитним договором: по тілу кредиту в сумі 49 483,14 доларів США, по нарахованим та не сплаченим відсоткам в сумі 9 301,84 доларів США, по пені за прострочення виконання зобов'язання в сумі 140,92 гривень, а також судовий збір в розмірі 3654,00 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «ОТП Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

За приписами ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції послався на недоведеність позивачем обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За змістом ст.ст.1054, 1050 ч.2 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до договору або закону.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2007 р. між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № CNL-204/033/2007, за умовами якого за умовами остання отримала кредитні кошти в сумі 52000 доларів США на строк до 12 грудня 2037 року.

ОСОБА_3 зобов’язалась прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі (зокрема, в п.1.6 кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну плату за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором (зокрема в п.п.1.4, 1.5 кредитного договору, з підпунктами).

Згідно з п.1.5.1 з підпунктами частини 2 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється відповідачем ОСОБА_3 щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів. Згідно з додатковими договорами графік платежів змінювався.

Пунктом 1.7.2 кредитного договору CNL-204/033/2007 від 12.12.2007 р. передбачено, що банк здійснює видачу кредиту позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитними заявками позичальника кредит надається однією сумою чи траншами шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, вказаними в кредитних заявках позичальника, зменшених на утриману комісію банку у відповідності до Тарифів та умов цього договору

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не виконувала взяті на себе зобов’язання за договором про надання кредиту з липня 2014 року, оскільки останній платіж на погашення заборгованості за розрахунком банку було внесено 02.06.2014 року (т.2 а.с.20).

За розрахунком банку станом на 18 серпня 2015р. заборгованість ОСОБА_5 по тілу кредиту за кредитним договором складає 49 483,14 доларів США, по нарахованим та не сплаченим відсоткам за кредитним договором - 9 301,84 доларів США, по пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором - 140,92 гривень (т.1, а.с.109-110).

За висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 14.02.2017 р. згідно дублікатів меморіальних ордерів документально підтверджено перерахування грошових коштів всього в сумі 52000 доларів США на поточний рахунок № 26207401777258, що передбачено п.1.7.2 кредитного договору CNL-204/033/2007 від 12.12.2007 р. (т.2, а.с.55-77).

Доказів того, що з поточного рахунку № 26207401777258, на який ЗАТ «ОТП банк» перерахувало грошові кошти в сумі 52000 доларів США, кошти були безпідставно списані банком або переведені на іншій рахунок, матеріали справи не містять та відповідачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Висновки експерта щодо неможливості визначити: чи відповідає визначений ПАТ «ОТП банк» розмір заборгованості за кредитним договором умовам кредитного договору, відсоткову ставку за договором, сукупну вартість кредиту не спростовують наданий банком розрахунок.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що судом не постановлялась ухвала про витребування у позивача додаткових документів для проведення експертизи знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Як вбачається із заперечень відповідача (т.1, а.с.181-183), відповідач частково визнавав борг за кредитним договором.

З огляду на викладене, висновок суду про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором є таким, що не відповідає обставинам справи, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню згідно зі ст. 376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором станом на 18 серпня 2015р., яка становить: 49 483,14 доларів США – заборгованість за тілом кредиту; 9 301,84 доларів США - заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам; 140 гривень 92 коп. - пеня за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2007 р. в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 по кредитному договору було укладено договір поруки SRCNL-204/033/2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4

Відповідно до п.1.1 ст.1 договору поруки ОСОБА_4 прийняв на себе зобов’язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов’язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов’язань.

Згідно з п.3.1 та п.3.2 договору поруки у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов’язань в повному обсязі чи в частині. Поручитель приймає на себе зобов’язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором, здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому кредитором, протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги.

Пунктами 4.1 та 4.2 вищезазначеного договору поруки встановлено, що договір діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором; відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч.4 ст. 559 цього Кодексу порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

За приписами ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 цього Кодексу, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобов'язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі).

У кредитному договорі № CNL-204/033/2007від12 грудня 2007року (т.1, а.с.6-9), строк виконання основного зобов'язання чітко визначений до 12 грудня 2037 року (пункт 2). Разом з тим, умовами договору сторони передбачили строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (відповідно до графіку(т.1, а.с.13-18) – до 12 числа кожного місяця.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини 4 статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову" як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором вимоги у встановленому законом порядку (ст.122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної давності, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитним договором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину 4 ст.559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинен розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року по справі № 6-53 цс14, від 23 грудня 2015 року по справі 6-436 цс15.

Крім того, згідно зі ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За умовами кредитного договору (пункт 1.5.1 Договору) чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше дати, визначеної у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток 1), а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 12 грудня 2037 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Позичальник припинив вносити щомісячні платежі на погашення кредиту з 02.06.2014 року.

Таким чином, враховуючи графік повернення кредитних коштів, про порушене право щодо сплати позичальником щомісячних платежів банк дізнався 12 червня 2014 року.

Із позовом Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулося до суду 02 вересня 2015 року, а отже суд першої інстанції мав підстави для стягнення з поручителя простроченої заборгованості, що утворилася станом до 02.03.2015 року, тобто понад шість місяців до звернення Банку з відповідним позовом до суду, оскільки порука за щомісячними платежами до 02 березня 2015 року в силу ч.4 ст.559 ЦК України припинена, тоді як прострочена заборгованість, починаючи з 03 березня 2015 року підлягає стягненню з поручителя солідарно з боржником.

Наданий Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» розрахунок заборгованості станом на 18 серпня 2015 року (т.2, а.с.200-201) не містить відомостей щодо нарахованих та не сплачених позичальником ОСОБА_3 щомісячних платежів, починаючи з 03 березня 2015 року по 18 серпня 2015 року.

Зазначений розрахунок заборгованості закінчується наступними датами: за тілом кредиту - 12.02.2014 року, за відсотками - 11.07.2014 року, тобто періодом часу, за який порука щодо щомісячних платежів поручителя припинилась, та не охоплює період, за який заборгованість підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя (починаючи з 03 березня 2015 року).

На виконання ухвали апеляційного суду від 27 лютого 2018 року, позивачем було надано щомісячний розрахунок заборгованості за кредитним договором, з якого вбачається, що вся заборгованість станом на 18 серпня 2015 року в розмірі: 49 483,14 доларів США - тіло кредиту, 9 301,84 доларів США- відсотки, 140,92 гривень пеня, яку банк просить стягнути солідарно з відповідачів утворилась до 11.07.2014 року (т.2, а.с.200-201), а тому не підлягає стягненню з поручителя.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_4 підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про відмову у позові Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» з інших підстав.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2007 року, яка станом на 18 серпня 2015 року становить: 49 483,14 доларів США – заборгованість за тілом кредиту; 9301,84 доларів США – заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам; 140 гривень 92 коп. – пеня за прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: