Постанова № 74258930, 24.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1839/18 Головуючий у 1-й інстанції: Горбачова Ю.В.

Є.У.№ 320/7396/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Мелітопольської міської державної нотаріальної контори,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, про визнання в порядку спадкування за законом власником земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду з вищевказаним позовом, який в оді розгляду справи неодноразово доповнювали і уточнювали. Зазначали, що 29 березня 2010 року помер ОСОБА_7, спадкоємцями після смерті якого є дружина ОСОБА_5, яка відмовилась від спадщини, і донька ОСОБА_3, яка прийняла спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву. Спадкодавцю ОСОБА_7 на праві власності належав житловий будинок №1 по вулиці Бердянській в місті Мелітополі, який він 10 листопада 2006 року продав ОСОБА_4 Земельна ділянка, на якій розташований будинок, не була предметом договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої цивільно-правової угоди, право власності, оренди чи користування до набувача будинку ОСОБА_4 на землю не переходило. Проте, судовим рішенням від 20 листопада 2012 року за ОСОБА_4 як за власником житлового будинку визнано право власності на землю, на якій цей будинок розташований. Посилаючись на те, судове рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на землю постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому є незаконним, державний нотаріус відмовив їм у видачі свідоцтва про право на спадщину на землю, просили про задоволення позову.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 залишено без розгляду.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позовуОСОБА_6 зазначає про те, справу розглянуто з порушенням норм процесуального права: не розглянуто її клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи за №2-421/2012, безпідставно залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_5, не вирішено питання про відвід головуючого у справі судді, яка в ході розгляду справи неодноразово висловлювала свою правову позицію. Вважає, що судом порушені норми матеріального права, оскільки спірна земельна ділянка не було предметом договору купівлі-продажу, а отже, увійшла до складу спадкового майна, що залишилося після смерті її батька ОСОБА_7 Право власності останнього на землю припинилося вже після його смерті 20 листопада 2012 року на підставі судового рішенням у справі №2-421/2012, яким незаконно землю було передано у власність ОСОБА_4 Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 і суд в іншій справі з порушенням норм матеріального права визнав за нею право власності на спадкову землю, просила апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким визнати її власником спірної земельної ділянки.

Третя особа ОСОБА_4 направила на адресу суду заяву, в якій просила відмовити ОСОБА_3 у задоволенні апеляційної скарги, судовий розгляд провести за її відсутності.

В засідання апеляційного суду сторони не з’явилися. Повістки про виклик у судове засідання ОСОБА_3 направлялися за адресою, зазначеною в позовній заяві і в апеляційній скарзі, 13 квітня 2018 року і 3травня 2018 року, повернуті до суду без вручення адресату з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання».

Інформація про час і місце розгляду апеляційної скарги була розміщена на офіційному веб-сайті апеляційного суду.

Помічником судді 21-23 травня 2018 року здійснювалися телефонні дзвінки на телефон, зазначений ОСОБА_3 в позовній заяві і в апеляційній скарзі, проте автовідповідач повідомив про неможливість з’єднання з абонентом.

Про зміну місця проживання та адреси для листування ОСОБА_3 суд не сповіщала, іншої адреси свого місцезнаходження, в порушення вимог ст. 131 ЦПК України, не повідомляла.

Позивачеві ОСОБА_5, яка є рідною матір’ю ОСОБА_3, повістка про виклик у судове засідання вручена 21 травня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки.

З огляду на таке вказані особи були повідомлені в порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Апеляційного суду м. Запоріжжя.

Мелітопольська державна нотаріальна контора і третя особа ОСОБА_4 просили розглядати справу за їх відсутності, про що направили суду заяви.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 371,372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін і третьої особи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позов про право на спірну земельну ділянку заявлено до неналежного відповідача, судовим рішення в іншій справі право власності на цю земельну ділянку визнано за третьою особою ОСОБА_4 Рішення суду набрало законно сили і в обраний позивачкою спосіб не може бути переглянуто.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються із вимогами закону і ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України (в редакції Закону на момент пред’явлення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Аналогічні положення щодо права на звернення до суду за захистом, способів захисту, які застосовуються судом, містяться і в ст.ст.4, 5 ЦПК України в редакції , що набула чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст.43, 175, 264 ЦПК України визначати предмет та підстави позову є виключним правом позивача і суд не може їх змінити без згоди позивача.

Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до ст.ст. 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового є обов'язком суду.

Аналогічні роз'яснення містить п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановлено, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20.11.2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.03.2013 року, право власності на спірну земельну ділянку визнано за ОСОБА_4

Після ухвалення вказаного судового рішення ОСОБА_3 неодноразово зверталася до суду з вимогами про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, позивалася до ОСОБА_4, Мелітопоьської державної нотаріальної контори з вимогами про визнання права власності на землю, про визнання дій нотаріуса неправомірними, змінюючи підстави позову, тощо і за результатами її звернень були прийняті відповідні судові рішення, які набрали законної сили.

Згідно ч. 1. ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і – за її межами.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз’яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Встановивши, що третя особа набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і є обов’язковим до виконання на всій території України, а нотаріальна контора, до якої пред’явлено позов, права на спадщину ОСОБА_3 не порушувала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову останній у позові.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи, в судовому засіданні 09.06.2017року ОСОБА_3, яка представляла інтереси ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.03.2017 року, заявила клопотання про залишення позову ОСОБА_5 без розгляду.

Ухвалою суду першої інстанції від 09 червня 2017 року клопотання представника позивача ОСОБА_5 задоволено, її позов залишено без розгляду.

У передбаченому законом порядку вказана ухвала суду ОСОБА_5 не оскаржувалася.

За таких обставин розгляд справи без участі ОСОБА_5 не порушив її права і обов’язки.

Справу розглянуто правомочним складом суду, оскільки питання про відвід головуючому судді було вирішено в порядку, передбаченому ст. 40 ЦПК України.

Судом розглянуто клопотання позивача про зупинення провадження у справі і ухвалою суду, яка була постановлена без виходу суду до нарадчої кімнати, що не суперечить вимогам ст.259 ч.4 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги є неспроможними і зводяться до незгоди ОСОБА_3 із судовим рішенням у справі, яким право власності на спірну земельну ділянку визнано за третьою особою ОСОБА_4, а також до намагання переглянути ухвалені у інших справах судові рішення у спосіб, не передбачений законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 лютого 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: