Постанова № 74258197, 16.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6212/17Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018, (суддя Спірідонов М.О., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 26.01.18) по справі № 820/6212/17

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області, щодо не виконання виконавчого листа у справі №820/6000//16 від 19.06.2017.

2. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області вчинити дії щодо виконання виконавчого листа.

3. В разі задоволення позову та у відповідності до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановити судовий контроль за виконанням рішення, встановивши строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії – відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з’ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 11.10.2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області із запитом на отримання публічної інформації у вигляді завіреної належним чином копії наказу ОСОБА_2 управління державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 року № 137.

ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківської області від 18.10.2016 року у задоволені запиту позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що наказ від 27.11.2015 №137 виданий для службового користування і не є публічною інформацією згідно ст. 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Вважаючи таку відмову незаконною, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив суд: 1. Визнати дії ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016 незаконними; 2. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016, а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_1 або його представнику завірену належним чином копію наказу ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137; 3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18, код ЄДРПОУ 37874947) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 року у задоволені позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 року по справі № 820/6000/16 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано дії ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 незаконними. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 11.10.2016, а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_1 або його представнику завірену належним чином копію наказу ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 №137.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18, код ЄДРПОУ 37874947) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн.

19.06.2017 року Харківським окружним адміністративним судом за даною справою позивачу було видано виконавчий лист про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18, код ЄДРПОУ 37874947) на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 6380,00 грн., який 04.07.2017 року надійшов до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області на виконання.

На даний час виконавчий лист, виданий 19.06.2017 року по справі № 820/6000/16, знаходиться у черзі виконання рішень суду за бюджетною програмою (КПКВ 3504040) під № 162944 та фактично залишається невиконаним, що стало підставою для звернення до суду позивача з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки перерахування коштів за виконавчим документом із затримкою відбувається не через протиправні дії чи бездіяльність відповідача, а у зв'язку з наявністю сформованої черги та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за судовими рішеннями, а отже відповідач при виконанні виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду виданого 19.06.2017 року по справі № 820/6000/16 діяв у встановленому порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі – Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби (державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців), визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Так, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За приписами ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 №845 (далі – Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку безспірне списання – операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі – органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів – з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників – у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 845 визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов’язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов’язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України та принципу верховенства права.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державне казначейство України та його територіальні органи покладено обов’язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.

З матеріалів справи судом встановлено, що Головне управління юстиції Державної казначейської служби України у Харківській області повідомило представника позивача листом від 13.07.2017 №12-20/754-4406 про те, що виконавчий лист, виданий Харківським окружним адміністративним судом 19.06.2017 року по справі № 820/6000/16 разом з іншими доданими документами надійшов до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Харківській області 04.07.2017р. (а.с.16).

Отже, рішення суду стосовно позивача було передано відповідачу до виконання 04.07.2017 року.

Колегією суддів встановлено, що на час розгляду справи відповідачем не виконано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017р. по справі №820/6000/16.

Стосовно висновків суду першої інстанції з приводу того, що Державне казначейство України відповідно до наданих повноважень здійснює виконання рішень виключно у межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі – Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року). Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод"). У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також, в рішенні Європейського суду з прав людини "Гордєєви і Гурбик проти України" від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років вжити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до правової позиції Європейського суду, у тому числі у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Тобто, відповідач, не виконуючи виконавчий лист від 19.06.2017 року по справі № 820/6000/16, діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, чим порушено законні інтереси позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що бездіяльність ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Харківській області щодо невиконання протягом тривалого часу виконавчого листа по справі №820/6000/16 від 19.06.2017 є протиправною, у зв’язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому наявні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Згідно ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ч. 4 ст. 241, 242, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 по справі № 820/6212/17 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 по справі № 820/6212/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України в Харківській області щодо невиконання виконавчого листа у справі №820/6000/16 від 19.06.2017р.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області вчинити дії щодо виконання виконавчого листа по справі №820/6000/16 від 19.06.2017р.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2018 р.