Постанова № 74257998, 23.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7375/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року (повний текст виготовлено 26 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати протиправними та скасувати накази Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №52 від 13 березня 2017 року та №53 від 13 березня 2017 року про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, відповідач зазначає, що на АДРЕСА_2, що свідчить про зазначення недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт. Відповідач також посилався на те, що всупереч обмеженням, встановленим згідно ДБН 360-92** та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивачем порушено граничнодопустиму поверховість даного району, а саме, збудовано п'ятий поверх, попри наявне обмеження в чотири поверхи.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 30 серпня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1», подану замовником будівництва ОСОБА_2

20 лютого 2015 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в місті Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1», подану замовником будівництва ОСОБА_2

08 квітня 2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2», подану замовником ОСОБА_2

20 лютого 2015 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в місті Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2», подану замовником будівництва ОСОБА_2

13 березня 2017 року відповідач прийняв наказ №53, яким скасовано реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єкта «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1» та №52, яким скасовано реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації щодо об'єкта «Будівництво житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2».

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що доводи відповідача про неотримання ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_2 спростовуються матеріалами справи, а відсутність в електронній базі даних інформацію про отримання вказаних містобудівних умов та обмежень не може бути беззаперечним доказом неотримання їх позивачем, зважаючи на наявність їх у паперовому вигляді з відтиском печатки Департаменту містобудування та архітектури та підписом директора. Крім зазначеного, суд вказав, що відповідач не надав суду доказів того, що п'яті поверхи будівель, побудованих на земельних ділянках на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідають ознакам мансардного поверху.

Даючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.

Згідно з положеннями ст. 26 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до вимог ст.. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Так, відповідач зазначає, що відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури від 07 лютого 2017 року №055-2121, електронна база даних містить дані тільки про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1.

Натомість, сторонами не заперечується, що при реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва житлових будинків і господарських будівель по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 вказано про отримання містобудівних умов на обмежень забудови земельної ділянки.

Крім того, у матеріалах справи містяться засвідчені копії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок на АДРЕСА_1 №11608/0/12/009-03 від 08 липня 2013 року, на АДРЕСА_2 №19/14/12-3/009-14 від 05 серпня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з положеннями ст.. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що єдиним доказом відсутності у позивача зареєстрованих містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_2, відповідачем визначено лист Департаменту містобудування та архітектури від 07 лютого 2017 року №055-2121.

Натомість, позивачем надано суду засвідчені копії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок на АДРЕСА_1 №11608/0/12/009-03 від 08 липня 2013 року, на АДРЕСА_2 №19/14/12-3/009-14 від 05 серпня 2014 року, що спростовує твердження відповідача.

Крім зазначеного, відповідач посилається на те, що позивачем порушено граничнодопустиму поверховість даного району, а саме, збудовано п'ятий поверх, попри наявне обмеження в чотири поверхи.

Згідно з п. 3.19* ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», район садибної забудови може бути сформований окремими житловими чи блокованими будинками з присадибними (приквартирними) ділянками з господарськими будівлями або без них. Забудова цих районів не повинна перевищувати 4-х поверхів.

Відповідачем не спростовано, що будинки, побудовані на земельних ділянках на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 мають 4 поверхи та додатково мансардний поверх.

Так, відповідачем не доведено те, що останній поверх є мансардним, а призначеним для експлуатації в цілях забезпечення житлових та інших господарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваних рішень.

Відповідно до ч. ст.. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проте, відповідачем у апеляційній скарзі не спростовано зазначених вище доводів та висновків суду першої інстанції, не надано додаткових доказів правомірності оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування наказів.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 23.05.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма