Рішення № 74226239, 11.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1034/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

при секретарі судового засідання - Деркач А.А.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

12 березня 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду поштою надійшов позов ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому позивач просить зобов’язати відповідача замість пенсії за віком призначити та виплачувати позивачу пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на час смерті (18.12.2017 року) годувальника та чоловіка – ОСОБА_3, починаючи з дня, що настає за днем смерті годувальника, а саме – 19.12.2017 року та виплачувати такий вид пенсії в подальшому згідно проведеного перерахунку без обмеження граничного розміру.

Ухвалою суду від 19 березня 2018 року вирішено: відкрити провадження в адміністративній справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання 10 травня 2018 року представник відповідача не з’явився. Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. У письмових запереченнях на відповідь позивача на відзив, отриманих судом 27.04.2018 року, представник відповідача просить суд, зокрема, провести слухання справи, що відбудеться 10.05.2018 року, без участі представника Управління.

Частиною 1 статті 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за даною явкою.

В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив (а.с.5-11, 42-44), із посиланням на ст. 46 Конституції України, ст.ст. 10, 26, 36, 37, 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ч.ч. 4, 5 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» № 1058-IV у Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України;

- її чоловік – ОСОБА_3 до 2004 року був головою військового апеляційного суду Південного регіону та після відставки з посади судді отримував з 2004 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі;

- 18.12.2017 року її чоловік помер;

- 23.01.2018 року позивачка звернулась до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із зверненням про призначення їй пенсії у зв’язку з втратою годувальника, оскільки одержувала від померлого годувальника допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом коштів для існування;

- у листі від 06.02.2018 року № 40/1-ІІ відповідач відмовив у задоволенні її прохання. При цьому, він посилався на те, що перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- Закон № 1058-IV не містить умови призначення пенсії по втраті годувальника в залежності від певного виду пенсії чи довічного утримання, яку отримував померлий годувальник. Також не передбачено заборону призначення такої пенсії у випадку отримання померлим годувальником щомісячного довічного утримання судді у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, як була призначена чоловікові позивачки у зв’язку із звільненням у відставку, та виплачувалась територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення;

- відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути визнана виправданою з точки зору об’єктивного та розумових обґрунтувань, оскільки отримана годувальником сума щомісячного довічного грошового утримання за правовою природою являється призначеною на законних підставах регулярною виплатою за рахунок державних коштів. Не врахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до того, що сама суть права позивача на отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника втрачає суть;

- посилання відповідача у відзиві на вимоги статті 19 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року, а також на статтю 73 Закону № 1058-IV є безпідставними та безпредметними, тому що вони не регулюють такі правовідносини, як розмір пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Згідно відзиву на позовну заяву та заперечень щодо відповіді на відзив (а.с.36-37; 51-52), відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити із посиланням на ст. 19 Конституції України, ст.ст. 5, 10, 36, 37, ч.ч. 1, 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач має право на призначення пенсії по втраті годувальника на загальних умовах;

- при розгляді справи відповідач просить врахувати правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи;

- Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважений вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункту 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР). У Рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захист не належить до включних повноважень Верховної Ради України;

- у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання и усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України, є найважливішою функцією держави;

- незаконне витрачання коштів Пенсійного фонду України тягне за собою дефіцит бюджету Пенсійного фонду, що породжує соціальну напругу у суспільстві і може сприяти невиконанню державою своїх функцій по соціальному забезпеченню громадян.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 23.01.2018 року позивач звернулась до відділу соціального забезпечення Приморського району м. Одеси із заявою (вхід. № 40/1-ІІ), в якій просила у зв’язку з втратою годувальника – її чоловіка ОСОБА_3, який одержував довічне щомісячне забезпечення судді у відставці, замість її пенсії за віком призначити їй відповідну частину щомісячного забезпечення її чоловіка. (а.с.23)

Позивачем до даної заяви було додано копії: посвідчення про одруження; посвідчення про смерть ОСОБА_3; довідки ДУ про загальне проживання та господарювання до дня смерті ОСОБА_3 18.12.2017 року; пенсійного посвідченні ОСОБА_3; пенсійного посвідчення ОСОБА_2; ідентифікаційного коду ОСОБА_2

За результатами розгляду заяви від 23.01.2018 року листом від 06.02.2018 року № 40/1-ІІ «Про надання відповіді на звернення» (а.с.24) відповідач по суті звернення позивача повідомив її про наступне, зокрема, що:

- перехід на пенсію по втраті годувальника не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-19;

- вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника на загальних умовах згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058. Для цього їй необхідно надати заяву встановленого зрізка згідно Додатку 2 Постанови правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1;

- за матеріалами пенсійної справи позивач являється непрацюючою пенсіонеркою;

- вона має право звернутись до Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ в Одеській області для переходу на пенсію втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись із наданою відповіддю на заяву від 23.01.2018 року, позивач звернулась до суду із вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.12-22):

- сторінок паспорта громадянина України на ім’я ОСОБА_2, Серія КЕ 215095;

- довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2: НОМЕР_1;

- пенсійного посвідчення ОСОБА_2, відповідно до якого позивачу пенсія призначена за віком, з 01.09.1992 року по життєво;

- Свідоцтва про укладання шлюбу між громадянином ОСОБА_3, який народився 13 липня 1939 року, та громадянкою ОСОБА_4, яка народилась 31 жовтня 1941 року, 17 грудня 1987 року, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу 1987 року грудня місяця 17 числа здійснено запис за № 546. Згідно Свідоцтва, після укладання шлюбу присвоєно прізвища: чоловікові – ОСОБА_2; дружині – Іргетова; дата видачі: 17.12.1987 року;

- сторінок паспорта громадянина України на ім’я ОСОБА_3, Серія КЕ 214940;

- пенсійного посвідчення № НОМЕР_2, Серія ААИ № 003971, ОСОБА_3, виданого Пенсійним фондом України 20.01.2015 року, згідно якого, вид пенсії: за віком; термін дії: довічно;

- посвідчення судді у відставці № 00057 ОСОБА_3;

- Свідоцтва про смерть, Серія І-ЖД № 517836, виданого 19 грудня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Згідно даного Свідоцтва, ОСОБА_5, дата народження: 13 липня 1939 року, помер 18 грудня 2017 року у віці 78 років, про що 19 числа грудня місяця 2017 року складно відповідний актовий запис № 12927, місце смерті: Україна, Одеська область, м. Одеса;

- довідки (виписки із домової книги про склад сім’ї і прописки) від 28.02.06 року, виданої гр. ОСОБА_3 про те, що: він постійно проживає і прописаний в місті по вулиці Марш. ГовороваАДРЕСА_1 і займає жилу площу 44,4; на цій же жилій площі проживає і прописано дві людини: 1. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, дата прописки в даному будинку: 19.05.99; 2. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, дата прописки в даному будинку: 19.05.99;

- довідки, вих. № 21 від 28 лютого 2018 року, виданої Об’єднанням співвласників багатоквартирних будинків № 3, № 3А, № 5А, № 5Б по вул. М. Говорова «Говорова-5» ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, про те, що вона дійсно мешкала за адресою: АДРЕСА_2, з ОСОБА_3 та вела з ним загальне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Конституцією України, Законами України: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – ЗУ № 1058-IV), «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі – ЗУ № 1402-VIII).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ № 1058-IV, зокрема, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ № 1058-IV, виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЗУ № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЗУ № 1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (ОСОБА_8), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 36 ЗУ № 1058-IV, непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 36 ЗУ № 1058-IV, члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно ч. 1 ст. 37 ЗУ № 1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 ЗУ № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 73 ЗУ № 1058-IV, кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЗУ № 1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_4 і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЗУ № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно ч. 4 ст. 142 ЗУ № 1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЗУ № 1402-VIII, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Виходячи з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та на підставі встановлених в судовому засіданні обставин, а саме:

- 23.01.2018 року позивач звернулась до відділу соціального забезпечення Приморського району м. Одеси із заявою (вхід. № 40/1-ІІ), в якій просила у зв’язку з втратою годувальника – її чоловіка ОСОБА_3, який одержував довічне щомісячне забезпечення судді у відставці, замість її пенсії за віком призначити їй відповідну частину щомісячного забезпечення її чоловіка.

Позивачем до даної заяви було додано копії: посвідчення про одруження; посвідчення про смерть ОСОБА_3; довідки ДУ про загальне проживання та господарювання до дня смерті ОСОБА_3 18.12.2017 року; пенсійного посвідченні ОСОБА_3; пенсійного посвідчення ОСОБА_2; ідентифікаційного коду ОСОБА_2

Виходячи зі змісту поданої позивачем заяви та наведених у ній обставин, вона звернулась із заявою, по суті, про перехід / переведення з призначеної їй пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Тобто, позивачем помилково у заяві від 23.01.2018 року та у даному позові заявлено вимогу про призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 ЗУ № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, а не з дня, що настає за днем смерті годувальника, згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 ЗУ № 1058-IV, якою визначено день, з якого призначається відповідна пенсія, та на яку помилково посилається позивач;

- за результатами розгляду заяви від 23.01.2018 року листом від 06.02.2018 року № 40/1-ІІ «Про надання відповіді на звернення» відповідач по суті звернення позивача повідомив її про наступне, зокрема, що: перехід на пенсію по втраті годувальника не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-19; вона має право на призначення пенсії по втраті годувальника на загальних умовах згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058. Для цього їй необхідно надати заяву встановленого зрізка згідно Додатку 2 Постанови правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22-1; за матеріалами пенсійної справи позивач являється непрацюючою пенсіонеркою.

Виходячи зі змісту наданої позивачу відповіді, у задоволенні заяви позивача відмовлено лише та виключно тому, що перехід на пенсію по втраті годувальника не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-19.

Тобто, жодних зауважень / перешкод / суперечностей / тощо щодо фактичних обставин, які надають позивачу право на пенсію по втраті годувальника, – немає;

- пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Щомісячне довічне грошове утримання являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка була призначена чоловікові позивачки, у зв’язку із звільненням у відставку, та виплачувалась територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України, як захід матеріального забезпечення.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.

Як вбачається з матеріалів справи право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника, на думку відповідача, залежить від обраного годувальником виду пенсійного забезпечення – пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді, що призвело до ситуації, в якій позивач, пропрацювавши до досягнення пенсійного віку та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на та на підставі, що годувальнику після досягнення пенсійного віку була призначена пенсійна виплата згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути виправданою з точки зору об’єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного довічного грошового утримання за природою являється призначеною на законних підставах регулярною пенсійною виплатою за рахунок державних коштів.

Практикою Європейського Суду з прав людини (справа «Пінчук проти України»), визначено що, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об’єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях;

- інших доводів та/або доказів на доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.);

суд дійшов висновків, що:

- на виконання вимог ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги щодо права позивача на пенсію по втраті годувальника;

- правова позиція відповідача зі спірних питань – є помилковою. Посилання відповідача на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, – є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, що розглядається;

- дії відповідача з надання відповіді-відмови, викладеної у листі від 06.02.2018 року, на заяву ОСОБА_2 від 23.01.2018 року вчинено: не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ця дія.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними, зобов’язання вчинити певні дії.

Керуючись положеннями ч. 2 ст. 9, п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо надання відповіді-відмови, викладеної у листі від 06.02.2018 року, на заяву ОСОБА_2 від 23.01.2018 року, та відповідно – зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі замість пенсії за віком призначити ОСОБА_2 пенсію у зв’язку з втратою годувальника з 23.01.2018 року в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_3 на час його смерті – 18.12.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити, як у таких, що є вимогами зобов’язального характеру на майбутнє, що є неприпустимим виходячи з наступного.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що захисту підлягають вже порушені права, свободи та інтереси особи, а не ті, яке можуть бути порушені у майбутньому. Тобто, решта позовних вимог позивача є передчасними.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з вищенаведених висновків суду, з урахуванням рішення суду щодо виходу за межі позовних вимог, задоволенню підлягає основна вимога та частина похідної вимоги позивача зобов’язального характеру, відмові у задоволенні підлягає частина похідної вимоги зобов’язального характеру.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію «ПриватБанку» від 01.03.2018 року щодо сплати судового збору за подання даного позову на 704,80 грн.

Відповідно, стягненню з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 підлягає сума судового збору в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 139, 194, 205, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, 65058, номер і серія паспорта: КЕ 215095) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (повне найменування: Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, місцезнаходження: вул. Ільфа і Петрова, 4-А, м. Одеса, 65121, ідентифікаційний код юридичної особи: 41248812), про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо надання відповіді-відмови, викладеної у листі від 06.02.2018 року, на заяву ОСОБА_2 від 23.01.2018 року.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі замість пенсії за віком призначити ОСОБА_2 пенсію у зв’язку з втратою годувальника з 23.01.2018 року в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці – ОСОБА_3 на час його смерті – 18.12.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 704,80 грн.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 11 травня 2018 року.

Суддя М.Г. Цховребова

.