Постанова № 74225678, 23.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/12769/17

Провадження № 22-ц/772/1058/2018

Категорія: 43

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 рокуСправа № 127/12769/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Марчук В.С.,

з участю секретаря судового засідання Сніжко О.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3

відповідачі: Вінницька міська рада, комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року, ухвалене у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області о 15:24 (головуючий суддя Бойко В.М.), дата складення повного тексту ухвали невідома,

у цивільній справі позовом ОСОБА_3 до Вінницької міської ради, комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод в користуванні майном,

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод в користуванні майном, а саме усунути йому перешкоди в користуванні гаражем, розташованого по вулиці Олександра Кошиця, 18 в місті Вінниці шляхом визнання протиправним та скасування рішення Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування», пп. 1.1. п. 1, п. 2, п. 2.3. в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, розробленої ДП «Поділлягеодезкартографія» на замовлення Комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», передачі земельної ділянки Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» та видачі Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, кадастровий № 0510136300:01:010:0235, цільове призначення для виробничих потреб, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, виданого Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» 09.11.2011 року на підставі рішення Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за№ 051013633000024.

Позов мотивовано тим, що рішенням Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування», пп. 1.1. п. 1, п. 2, п. 2.3. - затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, розробленої ДП «Поділлягеодезкартографія» на замовлення Комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», передачі земельної ділянки Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» та видачі Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, кадастровий № 0510136300:01:010:0235, цільове призначення для виробничих потреб, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, виданого Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» 09.11.2011року на підставі рішення Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024.

У грудні 2016 року Комунальне підприємство «Вінницької міської ради Вінницяміськтеплоенерго» звернулося в суд з позовом до декількох осіб, в тому числі, і до нього (ОСОБА_3А.) з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, шляхом демонтажу позивачем за власний рахунок цегельного гаражу, побудованого на земельній ділянці площею 0.4114 га, цільове призначення для виробничих потреб, що перебуває в користуванні відповідача 2 на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою виданого 09.11.2011 року на підставі рішення Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024. Ухвалою суду за даним позовом було відкрито провадження у справі № 127/27700/16-ц.

Позивач вказує, що він немає змоги користуватись належним йому гаражем, оскільки земельна ділянка на якій розташований його гараж перебуває у постійному користуванні відповідача на підставі державного акту. Даний гараж збудовано ним на підставі рішення Виконавчого комітету Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці № 341 від 08.09.1993 року. Проте, документи на право власності позивач не в змозі оформити, оскільки відповідач ОСОБА_6 міська рада передала земельну ділянку на якій розташований даний гараж в постійне користування відповідачу КП Вінницької міської ради Вінницяміськтеплоенерго».

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Вінницької міської ради, комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод в користуванні майном в частині скасування рішення ВМР № 2785 від 30.04.2010 р. «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_3 до ВМР, КП «ВМР Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Представники відповідачів ОСОБА_6 міської ради, комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» подали відзиви на апеляційну скаргу у яких виклали свої обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_4 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_7 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив залишити рішення без змін.

Представник відповідача КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» у судове засідання не з’явився, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у його відсутністю.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення сторін у справі, що з’явилися до суду, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 367, 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (поданий протягом строку встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не погодився з твердженням позивача щодо того, що внаслідок видачі КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Державного Акту на підставі рішення Вінницької міської ради були порушені його права на користування гаражем, оскільки встановлено, що позивачем не надано жодних доказів щодо прав користування земельною ділянкою на якій знаходиться гараж, на який останній також не надав правовстановлюючих документів, позивач належним чином, як цього вимагають норми ст. ст. 116,121,124 Земельного кодексу України, не отримав земельну ділянку у власність чи в оренду, яка, як вбачається з матеріалів справи, на законних підставах органом самоврядування передана в постійне користування КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», а тому суд дійшов правильного висновку, що даний позов необґрунтований, повністю непідтверджений матеріалами справи, а тому не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки визнає, що судом ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до положень ч. 1 статті 65 Конституції України гарантується право на захист прав і свобод, а також на оскарження дій, рішень чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом вірно встановлено та підтверджується наявними доказами у справі, що згідно рішення виконавчого комітету Замостянської районної ради народних депутатів м. Вінниці № 341 від 08.09.1993 року позивачу ОСОБА_3 було надано дозвіл на розміщення гаража, на прохання колишнього користувача земельної ділянки Обласного комунального підприємства теплових мереж «Вінницятеплокомуненерго», а саме згідно листа від 04.07.1993 року № 01/700, в якому зазначено, що у зв’язку із виробничими потребами та аварійним характером роботи просить видати дозвіл на встановлення особистого гаража начальнику теплового району ОСОБА_8

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, кадастровий № 0510136300:01:010:0235, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради №2785 від 30.04.2010 року і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024, земельна ділянка розташована у м. Вінниця, вул. Паризької Комуни, буд.18, належить на праві постійного користування Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (а.с. 17)

Рішенням Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування», пп. 1.1. п. 1, п. 2, п. 2.3. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, розробленої ДП «Поділлягеодезкартографія» на замовлення Комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», передачі земельної ділянки Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» та видачі Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.4114 га, кадастровий № 0510136300:01:010:0235, цільове призначення для виробничих потреб, розташованою за адресою: м. Вінниця, вул. Олександра Кошиця (колишня ОСОБА_5), 18, виданого Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» 09.11.2011року на підставі рішення Вінницької міської ради № 2785 від 30.04.2010 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 051013633000024. ( а.с. 21-22)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2018 року закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ВМР, КП «ВМР Вінницяміськтеплоенерго» про усунення перешкод в користуванні майном в частині скасування рішення ВМР №2785 від 30.04.2010 р. «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування».

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог частин 1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії , які не суперечать закону.

Згідно ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а)підприємства, установи та організації, що належать до державної » комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, установи та організації.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом, шо договором, мають право, в т.ч. самостійно господарювати на землі; використовувати у і встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 116 ЗК України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають трава власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», використання земельної ділянки без будь-яких дозвільних документів є незаконним і кваліфікується, як самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених під час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Апеляційний суд вважає вірною критичну оцінку місцевим судом тверджень позивача, щодо того, що внаслідок видачі КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Державного Акту на підставі рішення Вінницької міської ради були порушені його права на користування гаражем, оскільки дані твердження не відповідають вимогам законодавства, так як позивачем не надано жодного доказу, зокрема, правовстановлюючих документів, щодо його прав на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться гараж, а тому позивач, як цього вимагають норми ст. ст. 116,121,124 Земельного кодексу України, не отримав земельну ділянку у власність чи в оренду, яка, як вбачається з матеріалів справи, на законних підставах органом самоврядування передана в постійне користування КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».

Відповідно до вимог п.34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Розпорядником земель комунальної власності в м. Вінниці є Вінницька міська рада.

Як встановлено судом та підтверджується доказами у справі, відповідачем ОСОБА_6 міською радою було прийнято рішення від 30.04.2010 року № 2785 «Про затвердження документації із землеустрою, передачу земельних ділянок в оренду, власність та постійне користування».

П. 2 Додатку 1 до даного рішення вирішено передати комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (адреса - 21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя,13) у постійне користування земельну ділянку для виробничих потреб, що розташована на вул. Паризької Комуни, 18 площею 0,4114га та видати Комунальному підприємству «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» Державний акт на право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою.

Встановлено, що дане рішення було прийнято з урахуванням вимог законодавства, звернення комунального підприємства «Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» та виготовленої технічної документації із землеустрою.

Згідно вимог ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності: б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється ст. 123 Земельного Кодексу України (в редакції на момент винесення рішення BMP від 30.04.2010 №2785).

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 123 ЗК України).

Таким чином, Вінницькою міською радою було прийнято рішення № 2785 від 30.04.2010 року, яке відповідає діючому на той час законодавству, а тому колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з викладеними відповідачем ОСОБА_6 міською радою у відзиві на апеляційну скаргу запереченнями щодо змісту і вимог апеляційної скарги щодо її безпідставності та необґрунтованості, оскільки доводи апеляційної скарги правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Також апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено наявність у нього права на використання даної земельної ділянки та не надано суду правовстановлюючих документів на гараж, а тому його вимоги є безпідставними та такими, що навпаки підтверджують факт порушення прав КП BMP «Вінницяміськтеплоенерго», як землекористувача даної земельної ділянки, оскільки судом встановлено, що рішень Вінницькою міською радою щодо надання земельної ділянки під гараж ОСОБА_9 не приймалось.

Апеляційний суд не може погодитись з твердженнями позивача про те, що внаслідок видачі КП «BMP «Вінницяміськтеплоенерго» Державного Акту на підставі рішення Вінницької міської ради були порушені його права на користування гаражем, оскільки судом встановлено, що він не має жодних прав користування зазначеною земельною ділянкою, на якій знаходиться гараж на який також відсутні будь-які правовстановлюючі документи, а тому позивач належним чином, як цього вимагають норми ст. ст. 116,121,124 Земельного кодексу України, не отримав земельну ділянку у власність чи в оренду, та самовільно побудував гараж на земельній ділянці, яка на законних підставах органом самоврядування передана в постійне користування КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та яка, окрім того слід звернути особливу увагу, відноситься до спеціальної зони енергетичних об'єктів у відповідності до Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 09.12.2015 р. № 766-19.

Так зокрема, згідно зі ст. 18 вказаного Закону для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики: охоронні зони магістральних теплових мереж. Статтею 23 цього Закону визначено, що охоронні зони магістральних теплових мереж встановлюються уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів у вигляді території, що віддалена на певну відстань по обидва боки від крайніх елементів конструкції теплових мереж та по периметру наземних споруд на визначеній відстані.

Окрім цього, на даній земельній ділянці взагалі не допускається розміщення будь- яких споруд у відповідності до Державних будівельних норм, оскільки згідно з вимогами п.п. 11.25, 11.26 ДБН В.2.5-39:2008 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди.» у межах охоронних зон теплової мережі не допускається: виконувати роботи, які можуть призвести до порушень нормальної роботи теплової мережі, її пошкоджень, садити дерева; розміщувати автозаправні станції, склади паливно-мастильних матеріалів, аражі, ринки, стоянки тощо.

У межах території охоронних зон теплових мереж без письмового дозволу підприємств та організацій, у підпорядкуванні яких перебувають ці мережі, забороняється споруджувати переїзди і переходи через трубопроводи теплових мереж зовнішнього прокладання, виконувати земляні роботи, проводити будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію, знесення будівель і споруд, а також роботи, пов'язані з розкриванням дорожнього покриття і ґрунту.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, апеляційний суд переконаний, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що внаслідок видачі КП «ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Державного Акту на підставі рішення Вінницької міської ради були порушені права позивача на користування гаражем, оскільки ним не надано жодних доказів щодо його прав користування зазначеною земельною ділянкою, на якій знаходиться гараж на який не надано жодних правовстановлюючих документів.

Апеляційний суд за викладених обставин справи та підстав для відмови місцевим судом у задоволенні даного позову, вважає, що оскаржуване рішення є правильним, законним та обґрунтованим, яке не може бути скасоване з одних лише формальних підстав, закриття судом провадження у справі в частині позовних вимог не вплинуло на правильність вирішення даної справи у цілому.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у позові та не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правильним висновком місцевого суду щодо їх оцінки.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування, не вбачається.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 76, 81, 263, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_2

Судді : /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

Згідно з оригіналом: