Ухвала суду № 74224200, 21.05.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

21 травня 2018 року м. Житомир справа № 806/1025/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа: Національна академія служби безпеки України про визнання наказів протиправними, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним наказ Служби безпеки України № 1554-ОС від 22.12.2017 про звільнення його зі служби, поновити на службі з 22.12.2017, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення по справі, моральну шкоду в розмірі 10000 грн та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач на підставі контракту проходив військову службу в СБУ, з 27.10.2017 переведений до Національної академії служби безпеки України для проведення навчання з перепідготовки. 06.12.2017 на зупинці громадського транспорту на позивача здійснено напад невідомою групою осіб. З метою встановлення всіх обставин, академією проведено службове розслідування в результаті якого ОСОБА_1 наказом № 1554-ОС від 22.12.2017 звільнено зі служби. Позивач вважає таке звільнення протиправним.

Одночасно з позовною заявою, 23 лютого 2018 року позивач подав клопотання про поновлення строків звернення до суду.

Як на підставу для поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач посилається на напад групи третіх осіб на нього та двох інших офіцерів СБУ, внаслідок якого він отримав отримав тілесні ушкодження, що спричинили тимчасову непрацездатність. В нього виявлені симптоми струсу головного мозку та невропатії правового променевого нерву, що спричинили тимчасовий параліч правої сторони тіла. У зв'язку з чим, після його звільнення він перебував на лікарняному до 20.02.2018, що підтверджується довідкою № 417 від 20.02.2018. Враховуючи тяжкий стан здоров'я та тривале лікування, він не мав змоги вчасно звернутись до суду з вказаним позовом, а тому вважає, що строк пропущено з поважних причин (а.с.16-17).

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем надано копію довідки від 20.02.2018 № 417, яка підтверджує перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні у лікаря невролога Любарської ЦРЛ з 10.01.2018 по 20.02.2018 (а.с.18).

Ухвалою суду від 1 березня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без руху, однією з підстав вказано відсутність обґрунтування порушення строків. Так, судом вказано, що перебування на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє особу можливості звернутись до суду в установлені законом строки. З урахуванням наведеного, причини порушення строку звернення до суду визнані неповажними, а тому позивачу запропоновано вказати інші підстави для поновлення строку та надати інші наявні докази в обґрунтування підстав такого пропуску.

На виконання ухвали суду представником позивача 15 березня 2018 року подано заяву про усунення недоліків.

Зокрема представник вказав, що у позивача не було можливості вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав у зв'язку з перебуванням на казарменому режимі, без права залишення її території до часу відрахування, та погіршенням стану здоров'я з 10.01.2018 по 20.02.2018. Оскаржуваний наказ йому не було видано на руки та повідомлено про його надання після оформлення при відрахуванні зі складу слухачів Національної академії служби безпеки України. 28.12.2017 позивача було відраховано, проте жодного наказу надано не було та повідомлено, що відповідні накази будуть надіслані поштою після належного оформлення. По приїзду додому у позивача погіршилось самопочуття, через одержані від нападу травми, постійний нестерпний головний біль, оніміння руки та утрудненні рухи шиї.

Крім того, представник зазначив, що незважаючи на неодноразові звернення позивача щодо надання наказу ні відповідач, ні третя особа його не надавали. Лише 27.02.2018 відповідачем надано оскаржуваний наказ (а.с.26-28).

На запит адвоката листом від 07.03.2018 № 544 Любарська ЦРЛ повідомила, що ОСОБА_1 за результатами огляду 10.01.2018 встановлено діагноз: невропатія променевого нерву праворуч, призначено стаціонарне лікування на дому з 10.01.2018 по 19.01.2018, призначено ліжковий режим, хворого визнано тимчасово непрацездатним, протипоказане фізичне навантаження, рекомендовано обмеження рухів в правій руці, еластичне бинтування.

19 січня 2018 року під час огляду встановлено діагноз: остеохондроз шийного відділу хребта в стадії загострення, больовий корінцевий, рефлекторний синдроми, кила міжхребцевого диску С5-С6 та невропатія променевого нерву праворуч. Хворого визнано тимчасово непрацездатним, протипоказане фізичне навантаження, рекомендовано обмеження рухів в правій руці, еластичне бинтування, призначено стаціонарне лікування на дому, ліжковий режим з 20.01.2018 по 05.02.2018. З 05.02.2018 по 20.02.2018 хворий продовжив лікування амбулаторно. Під час лікування хворий не міг переміщуватися самостійно та вести активне суспільно-соціальне життя (а.с.32).

В судовому засіданні 14 травня 2018 року позивач та його представник просили суд поновити строк звернення до суду, з підстав, викладених у заяві. З метою надання додаткових доказів, а саме виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1, судом за клопотанням позивача та його представника оголошено перерву до 21.05.2018.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні заявили клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначено, що підстави поновлення строку відсутні. Оскільки мають суперечливий характер довідка Любарської ЦРЛ від 20.02.2018 № 417, в якій йдеться про амбулаторне лікування, і лист від 07.03.2018 № 544, у якому позивачу призначено ліжковий режим і стаціонарне лікування на дому.

В судовому засіданні 21 травня 2018 року позивач і представник позивача додаткових доказів не надали, просили суд вирішити питання щодо поновлення строків звернення до суду на підставі наявних доказів в матеріалах справи.

Представники відповідача і третьої особи в судовому засіданні підтримали клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та треьої особи, дослідивши заяву, клопотання та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Нормами ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Установлений КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Додатково суд звертає увагу при вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа "Мельник проти України") погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Зі змісту позовної заяви, встановлено, що предметом оскарження в даній справі є наказ Служби безпеки України № 1554-ОС від 22.12.2017 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом "б" пункту 61, підпунктом "е" пункту 62 (через службову невідповідність) та пунктом 88-1 у запас Збройних Сил України (а.с.33).

Судом встановлено, що згідно копії витягу з наказу Служби безпеки України від 22.12.2017 № 1548-ОС позивача звільнено з військової служби за службовою невідповідністю відповідно до пункту "є" статті 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Позивач ознайомлений з наказом в день його видачі - 22.12.2017, про що свідчить відмітка з особистим підписом ОСОБА_1 (а.с.120).

Підписом ОСОБА_1 на Листку бесіди зі слухачем Навчально-наукового інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Служби безпеки України Національної академії служби безпеки України від 22.12.2017 підтверджуються факти обізнаності позивача про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з військової служби через службову невідповідність та роз'яснення процедури звільнення (а.с.74-75).

Корінець припису № 3203 від 27.12.2017 свідчить, що на підставі наказу НАСБУ № 891-ОС від 27.12.2017 позивач вибув з академії (а.с.121).

В судовому засіданні позивач пояснив, що не звернувся у встановлений місячний строк з позовом про оскарження наказу про звільнення, оскільки до 28.12.2017 перебував на казарменому режимі; з 28.12.2017 по 10.01.2018 були святкові дні, а з 10.01.2018 по 20.02.2018 перебував на лікуванні. Стверджує, що перешкодою скористатись правом на звернення до суду була тимчасова втрата працездатності, у зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я не міг власноруч керувати автомобілем. Лікарем рекомендовано обмеження рухів в правій руці та еластичне бинтування. Не міг приїхати до м.Житомира за правовою допомогою, оскільки конструкцією власного автомобіля передбачена механічна коробка перемикання передач, а тому керувати самостійно автомобілем не міг.

Суд звертає увагу, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким критеріям:

- це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк і створювали об'єктивні перешкоди, які перешкоджали зверненню до суду;

- це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

- ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

- ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Як вже зазначалось судом, позивач просить поновити строк у зв'язку з перебуванням на лікуванні.

Суд критично ставиться до тверджень позивача щодо пропуску строку зверненя до суду, оскільки вказані обставини, не можуть свідчити про поважність пропуску встановленого законом строку.

Перебування на обліку в неврологічному відділенні Любарської ЦРЛ з діагнозом невропатія правого променевого нерва, не позбавляло позивача права та можливості протягом місяця звернутись до суду за захистом порушених прав.

Так, згідно листа лікарів позивачу призначено стаціонарне лікування на дому, ліжковий режим, що суперечить медичній термінології.

Основи законодавства України про охорону здоров'я, які введені в дію з 15 грудня 1992 року, згідно з Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року № 2802-XII, визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Стаття 35-2 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає, що надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров'я:

в стаціонарних умовах - багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри;

в амбулаторних умовах - консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

У Академічному тлумачному словнику української мови термін амбулаторний хворий — це хворий, який одержує медичну допомогу в амбулаторії, особисто відвідуючи її, тоді як стаціонарний - пов'язаний з довготривалим лікуванням і перебуванням у лікарні; не амбулаторний.

Суд критично ставиться до вживаного у листі Любарської ЦМЛ поняття "стаціонарне лікування на дому" у зв'язку з неможливістю встановити його правову природу, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено такий вид лікування, а тому такий доказ вважає неналежним.

Крім того, у вказаному листі зазначено про продовження амбулаторного лікування ОСОБА_1 з 05.02.2018 по 20.02.2018, однак обґрунтування причин та діагнозу відсутнє (а.с.32).

Суд зазначає, що вирішальним моментом щодо визначення строків звернення до суду є встановлення обставин, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що про факт звільнення позивач дізнався 22 грудня 2017 року, отже початок перебігу строку звернення до суду з адміністративним позовом почався 23 грудня 2017 року і закінчився 23 січня 2018 року.

Крім того, жодних доказів неможливості ознайомлення з оскаржуваним наказом та одержання його копії чи витягу з нього після 22 грудня 2017 року до 19 лютого 2018 (а.с.14), ні позивачем, ні його представником не надано.

З огляду на наведене, перебування позивача на лікуванні не є достатнім доказом поважності причин пропуску строку оскарження, оскільки з наданих документів вбачається, що лікування носило амбулаторний характер, що в свою чергу не створювало об'єктивної перешкоди для звернення до суду.

На підставі ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція Верховного Cуду щодо порушення строків висвітлена в ухвалах від 26.01.2018 у справі № 826/10804/15, від 31.01.2018 у справі № 807/744/15, від 01.03.2018 у справі № 761/8568/17-ц, від 07.03.2018 у справі № 129/474/17, від 04.04.2018 у справі № 697/2153/17, від 20.04.2018 у справі № 182/8614/15-ц.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_5 проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною другою статті 240 КАС України визначено, що заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.

Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду надійшло до початку розгляду справи по суті (а.с.114-115).

Так, частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Посилання в заяві на перебування позивача на лікуванні не є достатнім доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки належним чином оформленого листка тимчасової непрацездатності суду не надано, з наданих доказів вбачається, що лікування ОСОБА_1 носило амбулаторний характер, а крім того, позивачем не наведено причин, які б перешкоджали йому реалізовувати своє право та оскаржити наказ у встановлені законом строки.

Враховуючи вищевикладене, позов подано з порушенням строку звернення до суду, вказані в заяві обставини пропуску строку звернення до суду є неповажними, з пояснень представників сторін, третьої осби та матеріалів справи не вбачається підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, інших підстав для поновлення строку судом не встановлено, а тому, позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 122, 123, 180, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 26.02.2018 про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа: Національна академія служби безпеки України, про визнання наказу Служби безпеки України № 1554-ОС від 22.12.2017 протиправним, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Панкеєва