Рішення № 74224135, 25.05.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року м. Житомир справа № 806/1232/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

07.03.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду звернулась з позовом ОСОБА_1, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру) щодо відмови 20.09.2017 за № Г-13338/0-10872/6-17 та 22.01.2018 за № Г-16754/0-164/0/22-18 у наданні їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту у строк визначений Земельним кодексом України;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка є в матеріалах справи, що знаходиться у відповідача;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у вересні 2017 року вона звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Миролюбівка. Згідно з листом ГУ Держгеокадастру від 20.09.2017 № Г-13338/0-10872/6-17 відповідачем було відмовлено у задоволенні вказаної заяви у зв'язку із невідповідністю місця розташування запитуваної земельної ділянки відповідно до вимог Постанови КМУ від 07.06.2017 № 413 та п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК). Крім того, позивач зазначила, що вона повторно у листопаді 2017 року зверталась до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, додавши до неї необхідні документи, однак відповідач вдруге відмовив листом від 22.01.2018 № Г-16754/0-164/0/22-18 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, посилаючись на те, що запитувана земельна ділянка відсутня у сформованому ним переліку земельних ділянок, які підлягають приватизації. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

16.04.2018 до суду надійшов відзив на адміністративний позов ГУ Держгеокадастру, в якому останнє просило відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 В обґрунтування заперечень зазначило, що з часу набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 (далі - постанова КМ №413), якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними (далі - Стратегія), надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації, у тому числі учасникам антитерористичної операції, може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за формулою), оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок.

У даному випадку місце розташування земельної ділянки, щодо якої звернулась позивач (на території Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області) не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме постанові КМ № 413. Оскільки позивач звернулась із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у вересні 2017 року та у листопаді 2017 року, тобто, після набрання чинності вказаною постановою, тому відповідач правомірною не надав позивачеві дозвіл на розроблення документації із землеустрою на підставі вказаних заяв.

Крім того, відповідач вказує, що постанова КМ № 413 не суперечить нормам ЗК та належить до застосування у спірних правовідносинах.

Стосовно позовних вимог про видачу наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі поданих позивачем документів зазначив, що вказані повноваження відносяться до дискреційних, тому суд не може перебирати на себе вказані повноваження щодо зобов'язання приймати певні рішення (а.с. 45-49).

16.04.2018 на адресу суду надійшла відповідь на відзив ГУ Держгеокадастру у якій позивач зазначила, що відповідачем не спростовано доводів адміністративного позову, тому позовні вимоги підтримує та просить задовольнити (а.с. 53-55).

17.04.2018 ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, які беруть участь у справі на 23.05.2018 на 14:00 (а.с. 60-61).

Представник позивача 23.05.2018 подала заяву про розгляд справи у письмовому провадженні, у заяві вказала, що позовні вимоги підтримує та просила задовольнити їх у повному обсязі (а.с. 64).

Представник відповідача 23.05.2018 у судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 62).

Зважаючи на викладене та керуючись приписами ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням одинадцятої сесії Миролюбівської сільської ради Житомирського району Житомирської області ХХІV скликання від 26.02.2004 «Про надання згоди на безоплатну передачу земельних ділянок» для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Миролюбівської сільської ради ОСОБА_1 було виділено 1,00 га землі та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою (а.с. 20-21а).

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0 га, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області.

20.09.2017 за результатами розгляду вказаного звернення, листом ГУ Держгеокадастру № Г-13338/0-10872/6-17 відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки. Вказана відмова мотивована тим, що запитувана земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок, які будуть передаватись у межах норм безоплатної приватизації, у зв'язку із чим не відповідає місцю розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (Постанова КМ № 413) (а.с. 24).

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 повторно звернулась до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення тієї ж земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

22.01.2018 за результатами розгляду вказаного звернення, листом ГУ Держгеокадастру № Г-16754/0-164/0/22-18 відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,0 га, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області. Вказана відмова мотивована тим, що запитувана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані у межах норм безоплатної приватизації на території Житомирської області (а.с. 25).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 3 ЗК визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом «а» ч. 3 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом ч. 1 ст. 33 ЗК земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з абзацом першим ч. 1 та ч. 2 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 ст. 117 ЗК передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 ЗК передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. Рада Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом першим ч. 3 ст. 123 ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу зазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Разом із тим, як слідує із матеріалів справи, у тому числі і з відзиву відповідача, відмова відповідача у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства мотивована тим, що місце розташування бажаної до відведення земельної ділянки суперечить Стратегії.

Так, відповідач зазначає, що надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації може здійснюватися лише відповідно до переліків земельних ділянок, які пропонується передавати в наступному кварталі (розрахованих за формулою), оприлюднених на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок.

Суд звертає увагу, що даною Стратегією передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Разом з тим, будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого ЗК, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. Цей нормативний акт не регулює питання виділення землі, оскільки таке регулювання чітко передбачено ЗК.

Відтак, посилання відповідача на постанову КМ № 413, якою затверджено зазначену Стратегію, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на думку суду, є безпідставними.

Також суд зауважує, що відповідачем не надано доказів того, що на час відмови позивачеві в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ним було сформовано перелік земельних ділянок та визначено площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, а також оприлюднено перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційному веб-сайті, як це передбачено Стратегією.

Крім того, суд зазначає, що зміст статей 118, 122 ЗК свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК.

До того ж, будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.

Таким чином, викладені відповідачем у листі від 20.09.2017 за № Г-13338/0-10872/6-17 та листі від 22.01.2018 № Г-16754/0-164/0/22-18 мотиви для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не містять жодної із передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК підстав для такої відмови.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 814/1961/17.

Враховуючи викладене, ГУ Держгеокадастру протиправно відмовило позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0 га, розташованої на території Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області.

Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність наведеної земельної ділянки суд зазначає наступне.

Відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч положень ЗК, а тому суд розцінює відмови відповідача, оформлені листами від 20.09.2017 за № Г-13338/0-10872/6-17 та листі від 22.01.2018 № Г-16754/0-164/0/22-18 як протиправні.

З цих підстав, суд вважає за необхідне зобов’язати ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Щодо позовної вимоги позивача зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Житомирській області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, діючим законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зазначені у листах відповідача підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відносяться ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому є неправомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1, на думку суду, є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Миролюбівської сільської ради, Житомирського району, Житомирської області.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду у здійснення дискреційних повноважень ГУ Держгеокадастру.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ОСОБА_2 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_2 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Галфорд проти Сполученого Королівства від 25.06.1997 Європейський Суд з прав людини зазначив словосполучення згідно із законом не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі). Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (рішення у справі Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абзаців 5-7 вступної частини ОСОБА_2 Rec (2004) 6 ОСОБА_2 міністрів ОСОБА_2 Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії ОСОБА_2 міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно з рішенням Верховного Суду України від 16.09.2015 № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Як видно з матеріалів позовної заяви та встановлених судом обставин справи, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до відповідача із заявою про надання дозволу розроблення проекту землеустрою у встановленому ст. 123 ЗК порядку, з дотриманням передбаченої процедури та належними документами, проте ГУ Держгеокадастру, зловживаючи наданими йому повноваженнями, безпідставно відмовляло у задоволенні заяв, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ Держгеокадастру прийняти рішення про надання дозволу згідно заяв ОСОБА_1 від вересня 2017 року та листопада 2017 року на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку площею 1,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Миролюбівської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 704,80 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Молодіжна, 5, с. Миролюбівка, Житомирський район, Житомирська область, 12453, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови 20.09.2017 за № Г-13338/0-10872/6-17 та від 22.01.2018 року за № Г-16754/0-164/0/22-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту у строк визначений Земельним кодексом України.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, яка є в матеріалах справи, що знаходиться у відповідача.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн.

Рішення набирає законної сили згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення виготовлено: 25 травня 2018 року.