Рішення № 7422383, 03.11.2009, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2009 р. Справа № 19/113-25/22 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е.,

при секретарі судового засідання Максимів Н. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист КИЙ"

(вул. Здолбунівська, 9 Б, м. Київ, 02081)

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело"

(с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78236)

про стягнення 80 240,76 грн. заборгованості,

представники сторін в судове засідання не з’явилися,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист КИЙ" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" про стягнення 80 240,76 грн. заборгованості, з яких 66424,92 грн. основного боргу за переданий товар, а решта суми пені, втрат від інфляції та 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати у справі, а саме 803,00 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору №0818 від 14.05.08 позивач поставив відповідачу товар (засоби захисту рослин) за трьома видатковими накладними, а відповідач після обумовленого в названому договорі строку оплатив його частково, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 66424,92 грн.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.09 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 11.08.09.

Розпорядженням голови господарського суду Івано-Франківської області від 05.08.09 справу № 19/113 передано на розгляд суду у даному складі.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.09, 27.08.09, 15.09.09, 01.10.09 та від 13.10.09 розгляд справи було відкладено на 27.08.09, 15.09.09, 01.10.09, 13.10.09 та на 03.11.09 відповідно.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.09 заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач подав відзив на позов, в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення 66424,92 грн. основного боргу, а в решті позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що строк виконання відповідачем зобов’язань з оплати товару настав з моменту подання позивачем позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 14.05.08 між позивачем та відповідачем (покупець) укладено договір товарного кредиту №0818 (далі - Договір) (а.с. №№31-32, 81-82), за умовами п. 1.1 якого позивач (продавець) зобов’язався передати у власність відповідача (покупця) товар – засоби захисту рослин, в асортименті та в кількості, встановленим Договором, а покупець зобов’язався прийняти цей товар та сплатити за нього визначену Договором грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна та найменування товару визначаються в переліку №0001 (специфікації), яка є невід’ємною частиною Договору.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що на вимоги суду (зокрема, ухвали суду від 27.08.09, від 15.09.09 (а.с. №№59, 67)) передбачений п. 1.2 Договору перелік №0001 (специфікацію) позивач суду не надав.

У відповідності до ч. 2 ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Як стверджує позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору ним поставлено відповідачу товар –засоби захисту рослин, який частково оплачений відповідачем, на підставі наступних видаткових накладних:

№РН-15/1 від 15.05.08 на суму 52454,40 грн. (а.с. №86);

№РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн. (а.с. №36);

№РН-17/1 від 17.06.08 на суму 25665,00 грн. (а.с. №37).

Проте, з таким твердженням позивача погодитися не можна, з огляду на таке.

Згідно із п. 1.3 Договору загальна сума Договору становить 52454,40 грн., в т.ч. ПДВ.

У розділі 2 Договору сторони встановили умови оплати та строк поставки.

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець продає, а покупець купує товар на умовах: товарного кредиту на засоби захисту рослин (70%) 36718,08 грн. та обов’язкової предоплати в сумі (30%) вартості товару 15736,32 грн., з відстрочкою платежу суми, що залишилася, до 30.10.08.

Пункт 2.4 Договору передбачає, що покупець на суму заборгованості видає простий вексель на ім’я продавця зі строком погашення до 30.10.08, однак доказів виконання цього положення Договору сторони суду не надали.

Також, п. 2.1 Договору визначає, що товар доставляється транспортом покупця або за домовленістю сторін.

Отже, сторони укладали договір купівлі-продажу, який передбачає продаж товару в кредит з відстроченням платежу, що відповідає ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України, на визначену конкретну суму.

При цьому, встановлена п. 1.3 Договору загальна сума Договору співпадає з вартістю товару, переданого відповідачу за видатковою накладною №РН-15/1 від 15.05.08.

Також, сума визначених у п. 2.1 Договору платежів співпадає з вартістю товару, переданого відповідачу за видатковою накладною №РН-15/1 від 15.05.08.

Як вбачається з матеріалів справи, крім видаткової накладної №РН-15/1 від 15.05.08, за якою позивачем передано відповідачу товар (засоби захисту рослин –"Примекстра Голд" у кількості 800 літрів), сторони в цей же день також склали акт прийому-передачі цього ж товару, що підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. №33).

Отже, внаслідок здійснення вказаної передачі товару (засобів захисту рослин –"Примекстра Голд" у кількості 800 літрів), Договір в частині зобов’язань щодо передачі товару повністю виконаний.

У пункті 5.3 Договору сторони зобов’язалися при виконанні даного Договору не зводити співробітництво до дотримання тільки вимог, що містяться в даному Договорі, підтримувати ділові контакти та вживати всі необхідні заходи для забезпечення ефективності і розвитку їх комерційних зв’язків.

Втім, згідно із п. 4.2 Договору будь-які зміни до цього Договору є невід’ємними, якщо вони оформлені письмово та підписані представниками обох сторін.

Отже, у разі продажу позивачем відповідачу товару понад 52454,40 грн., тобто збільшення загальної суми Договору, положення п. 5.3 Договору не виключають обов’язку сторін щодо внесення змін до Договору.

Відтак, посилання позивача, що товар за накладними №РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн. та №РН-17/1 від 17.06.08 на суму 25665,00 грн. відповідно до п. 5.3 Договору переданий на виконання Договору, визнаються судом необґрунтованими.

На виконання вимог суду сторони здійснили звірку взаєморозрахунків, відповідно до підписаного та скріпленого печатками сторін акта звірки взаєморозрахунків від 25.08.09 (а.с. №71) відповідач визнав та підтвердив заборгованість перед позивачем за товар, отриманий відповідно до вищезазначених трьох накладних, на суму 66424,92 грн., що становить позовні вимоги у справі в частині стягнення основного боргу.

У відзиві на позов (а.с. №№87-88) відповідач посилається на те, що за відсутності зазначеної в Договорі специфікації договір не був укладений, а поставка відбувалася фактично по накладних без зазначення строків оплати, а строк виконання зобов’язань з оплати товару настав з часу подання позову відповідачем, оскільки інших вимог про сплату боргу позивачем не надсилалось.

Однак, за приписами ч. 5 ст. 671 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки порушення умови договору щодо асортименту товару, якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, сума, яка не оплачена відповідачем, за видатковою накладною №РН-15/1 від 15.05.08 на суму 52454,40 грн. становить 17400,32 грн., яка відповідно до п. 2.1 Договору повинна була бути сплачена відповідачем до 30.10.08.

У силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також, вказаною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин справи позовні вимоги у розмірі 17400,32 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, за видатковою накладною №РН-17/1 від 17.06.08, згідно якої передано товар (засоби захисту рослин –"Мілагро 040 SC" у кількості 125 літрів) на суму 25665,00 грн., сума, яка не оплачена відповідачем, становить 17965,00 грн., а видаткова накладна №РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн. повністю неоплачена відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав суду отриманий ним від позивача рахунок-фактури №00188 від 17.06.08 на суму 25665,00 грн., який дійсний до сплати до 17.06.08 (а.с. №84), за товар - засоби захисту рослин –"Мілагро 040 SC" у кількості 125 літрів.

За таких обставин справи позовні вимоги у розмірі 17965,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте, доказів пред’явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України про сплату заборгованості за видатковою накладною №РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн. позивач на вимоги суду (зокрема, ухвали суду від 15.09.09, від 01.10.09, від 13.10.09 (а.с. №№67, 79, 93)) не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається, видаткові накладні, на підставі яких передано товарно-матеріальні цінності відповідачу, не містять термін (строк) їх оплати.

Водночас, в акті звірки взаєморозрахунків можуть бути визнані та підтверджені відповідачем зобов’язання, строк виконання яких ще не настав.

Положеннями ст. 531 Цивільного кодексу України, яка визначає дострокове виконання зобов'язання, передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У зв’язку з чим, часткова оплата відповідачем поставлених товарно-матеріальних цінностей може вважатися достроковим виконанням відповідачем своїх зобов’язань.

Водночас, суд бере до уваги те, що передбачене статтею 56 ГПК України надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" від 20.10.06 N 01-8/2351).

Отже, направлення позивачем копії позовної заяви відповідачу не може вважатися вимогою виконання обов'язку в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову в певній частині господарський суд приймає рішення про задоволення позову в цій частині за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За таких обставин справи суд дійшов висновку, що право вимоги виконання обов'язку відповідача з оплати заборгованості за видатковою накладною №РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн. у позивача ще не настало, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд відмічає, що позивач не позбавлений права після виконання приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та у разі незадоволення його вимоги відповідачем звернутися до суду із новим позовом про стягнення заборгованості за видатковою накладною №РН-23/1 від 23.05.08 на суму 31059,60 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення сум пені, втрат від інфляції та 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 вказаного кодексу учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 зазначеного кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями ст. 231 цього кодексу передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4), у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч. 5), штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6).

За приписами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідні положення містить ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 549 вказаного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що за порушення умов Договору винна сторона несе відшкодовує завдані збитки, в т.ч. втрачену вигоду, сплачує пеню в порядку, передбаченому діючим законодавством.

Отже, сторони посилалися в Договорі на те, що у випадку порушення зобов’язань, що виникають з Договору, сторони несуть відповідальність у вигляді пені, проте її розмір в Договорі не встановили.

У зв’язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої на заборгованість за видатковою накладною №РН-15/1 від 15.05.08, не можуть бути визнані обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

У силу ст. 547 вказаного кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої на заборгованість за видатковою накладною №РН-17/1 від 17.06.08, не можуть бути визнані обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що строк виконання зобов’язань за видатковою накладною №РН-23/1 від 23.05.08 не настав, то позовні вимоги в частині стягнення пені за цією накладною не можуть бути визнані обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за поставлений товар за видатковими накладними №РН-15/1 від 15.05.08 і №РН-17/1 від 17.06.08 та беручи до уваги те, що заявлені до стягнення суми втрат від інфляції та 3% річних, не перевищують відповідних сум втрат від інфляції та 3% річних, розраховаих судом, позовні вимоги в частині стягнення 2 211,85 грн. та 448,44 грн. відповідно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі вищезазначеного суми втрат від інфляції та 3% річних, нараховані на зобов’язання за видатковою накладною №РН-23/1 від 23.05.08, задоволенню не підлягають.

За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 531, 546, 547, 549, 611, 625, 671, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 193, 216, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 33, 34, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" (с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78236; ідентифікаційний код 03751988) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист КИЙ" (вул. Здолбунівська, 9 Б, м. Київ, 02081; ідентифікаційний код 34343236) 35362,32 грн. основного боргу, 2 211,85 грн. втрат від інфляції, 448,44 грн. суми 3 % річних, 380,26 грн. державного мита, 283,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення 31059,60 грн. основного боргу, 7066,32 грн. пені, 3509,73 грн. втрат від інфляції, 579,50 грн. суми 3% річних) відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя                                         Т.Е. Валєєва

Виготовлено в АС "Діловодство суду

______