Рішення № 74221590, 15.05.2018, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/946/17

Провадження №2/173/26/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючої судді - Петрюк Т.М.

при секретарі – Рудовій Л.В..

за участю: представників позивача – ОСОБА_1, та ОСОБА_2В

представників відповідача – ОСОБА_3, та ОСОБА_4О

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Верхньодніпровську

цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» про поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В:

09 червня 2017 року до суду звернулася позивач ОСОБА_5В з позовом про поновлення на роботі до відповідача КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради»

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2017 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22 червня 2017 року.

22.06.2017 року в судовому засіданні оголошено перерву в зв'язку з задоволенням клопотання представника позивача про витребування доказів. Справу призначено до розгляду на 18.08.2017року.

18.08.2017 року розгляд справи відкладений в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Справу призначено до розгляду на 19.09.2017 року.

19.09.2017 року в судовому засіданні оголошено перерву в зв'язку з задоволенням клопотання представника позивача про витребування доказів. Справу призначено до розгляду на 16.11.2017 року.

16.11.2017 року в судовому засіданні оголошено перерву в зв'язку залученням до матеріалів справи позовної заяви про збільшення позовних вимог та для надання відповідачу часу для ознайомлення з наданою позовною заявою. Справу призначено до розгляду на 09.01.2018 року.

09.01.2018 року розгляд справи відкладений в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Справу призначено до розгляду на 22.02.2018 року.

22.02.2018 року розгляд справи відкладений в зв'язку з задоволенням клопотання представника відповідача про надання запиту профспілковій організації про надання дозволу на звільнення позивача. Справу призначено до розгляду на 14.05.2018 року

Учасникам розгляду справи роз'яснені права та обов'язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України .

15.05.2018 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно позовної заяви про збільшення позовних вимог позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР» № 83-к від 27.03.2017 року про звільнення позивача. Поновити її на роботі на займаній посаді бухгалтера першої категорії КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР». Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стягнути з відповідача 50000 грн., на відшкодування спричиненої моральної шкоди та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: вона в 1997 році була призначена на посаду бухгалтера підсобного господарства у Верхівцевський будонок-інтернат. В 2008 році їй присвоєна 1 кваліфікаційна катергорія. В 2011 році назву Верхівцевського психоневрологічного комбінату змінено на КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР».

Наказом в.о. директора КЗ«Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР». № 83-К від 27.03.2017 року її було звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків. Покладених трудовим договором.

Вважає дане звільнення не законним, так відповідно до ст. 40 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період працівника у в відпустці.

В період з 27.03.2017 року по 21 квітня 2017 року вона знаходилась на стаціонарному лікування, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого.

Крім того від неї не за зажадали письмового пояснення. В порушення ст. 149 КПпП України. А також в наказі не зазначено за який саме проступок вона звільнена з займаної посади.

Своїми діями відповідач позбавив її гарантованого їй конституцією України права заробляти на життя, що й стало підставою звернення до суду.

В судовому засідання представники позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи, також пояснили, що відповідачем була грубо порушена процедура звільнення їх довірительки, так як відповідач не звернувся із письмовим подання до профспілкового комітету про надання згоди на звільнення, не витребував у позивачки письмових пояснень. В наказі не зазначено, які саме порушення допустила позивач, тобто не зазначено за що було її звільнено з роботи. Крім того звільнення здійснене в період перебування позивачки на лікарняному та в період вагітності.

Позивач ОСОБА_5, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, також пояснила, що вона 27.03.2018 року прийшла на роботу, але в.о. директора будинку-інтернату сказав їй, що вона звільнена з роботи, і щоб вона йшла додому, так як до робочого місця її не допустять. Наказу про звільнення їй надавалось. В той же день їй стало погано і вона була госпіталізована до лікарні, та перебувала на лікарняному.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, при цьому пояснили, що позивачка є некваліфікованим працівником, свої посадові обов'язки виконувала неналежним чином. Навіть коли їй говорили, що документ потрібно заповнити певним чином, вона цього не могла зробити. Будинок-інтернат перевірявся КРУ та органами соціального захисту. Були виявлені чисельні порушення, які допущені позивачкою. За що вона була притягнена до дисциплінарної відповідальності, але позивачка свої недоліки не усунула, не покращила своєї роботи, тому було прийняте рішення про звільнення її займаної посади. При цьому в день звільнення позивачка була на роботі, тому не можна говорити про те, що вона звільнена в період перебування на лікарняному. Від позивачки намагались отримувати пояснення, але вона не хотіла їх давати та не хотіла підписувати документи, які надавались їй на підпис, про що складені акти. Також поведінка позивача обговорювалась на зборах працівників закладу, де були пропозиції позивачці пояснити свою поведінку, але вона ніяких пояснень не давала. Там же позивачці і повідомлялось про звільнення. Тобто вона з тим, що звільнена була ознайомлена. Позивачкою допущені чисельні порушення в своїй роботі, що підтверджується негативними висновками в актах перевірки закладу. Той факт, що позивачка була членом профспілкового комітету, а також що була вагітною керівництву закладу не було відомо, та вона керівництво про ці факти не повідомляла. Крім того позивачкою пропущений місячний строк, передбачений КЗпП України. протягом якого вона мала право оскаржити незаконність свого звільнення. Тому в задоволенні позовних вимог просять відмовити.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно даних трудової книжки позивачки ОСОБА_5В судом встановлено, що позивачка 24.03.1997 році була призначена на посаду бухгалтера підсобного господарства у Верхівцевський будинок-інтернат. 01.01.2008 році їй присвоєна 1 кваліфікаційна категорія. В 2011 році назву Верхівцевського психоневрологічного комбінату змінено на КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР».

03.03.2017 року до позивачки було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Згідно наказу № 54-к від 03.03.2017 року «Про винесення догани ОСОБА_5В», в якому зазначається: керуючись статутом та колективним договором КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР» та в зв'язку з виявленими недоліками щодо виконання своїх посадових обов'язків бухгалтером ОСОБА_5В, оголосити догану бухгалтеру ОСОБА_5 Як підстава винесення наказу зазначається протокол засідання працівників від 03.03.2017 року.

Таким чином з наданої суду копії наказу встановити за який саме проступок позивач була притягнена до дисциплінарної відповідальності встановити неможливо. При цьому протокол засідання працівників від 03.03.2017 року на вимогу суду відповідачем протягом тривалого часу не надавався. І був наданий лише в передостанньому судовому засіданні, що взагалі ставиться під сумнів його існування на час виникнення спору. В даному протоколі вказується, що позивачці задавалось питання про причини зниження собівартості продукції на яке було пояснення позивача, що ціноутворення відображено в статистичній звітності. І в подальшому зазначається, що в.о. директора виніс догану бухгалтерам ОСОБА_5, та ОСОБА_6 З наданого суду звіту департаменту соціального захисту населення від 07.03.2017 року вбачається, що будь-яких зауважень щодо роботи бухгалтера ОСОБА_5, в акті не зазначено. Натомість поставлене питання про відповідність займаній посаді головного бухгалтера. Але дане питання в наданому протоколі зборів працівників зовсім не відображено і будь-яких заходів до дійсно винної особи не було прийнято. А до дисциплінарної відповідальності з якихось причин притягнено позивачку.

В свою чергу, враховуючи, що позивачка не оскаржує правомірність застосування до неї дисциплінарного стягнення судом дане питання не вирішується.

В подальшому 27.03.2017 року в.о. директора КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР» винесений наказ № 83-к про звільнення ОСОБА_5В за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України - Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення

Звільнення позивачки в наказі обґрунтовується наступним чином: керуючись статутом та колективним договором КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР», правилами внутрішнього трудового розпорядку, наказом № 54-К від 03.03..2017 року 2Про винесення догани», листом директора департаменту соціального захисту населення. Вих. №512/)/192-17 від 22.03.2018 року із додатками на 4-х аркушах, протоколом засідання працівників інтернату.

Таким чином з описової частини наказу знову ж невідомо за який же проступок позивачка була звільнена із займаної посади.

При цьому за основу звільнення позивача приймається той же самий звіт департаменту соціального захисту населення від 07.03.2017 року, що й за притягнення її до дисциплінарної відповідальності, що має наслідком застосування до позивачки відповідальності за одне й те ж порушення, а також виключає ознаку системності невиконання нею посадових обов'язків.

А також має наслідком порушення ст.61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення

На обґрунтування звільнення позивачки надається також протокол зборів працівників від 27.03.2018 року. Проте, процедура звільнення працівника за ініціативою роботодавця протоколом загальних зборів трудового колективу не оформляється. В свою чергу з наданого проколу вбачається, що від позивачки не зажадали не то що письмових пояснень, а навіть не заслухали її усних пояснень. Таким чином наданий протокол є підтвердженням порушення процедури звільнення позивачки, так як в ньому в категоричній формі вказується позиція керівника щодо звільнення позивачки без дотримання процедури звільнення за ініціативою власника або у повноваженого ним органу, передбаченого нормами КЗпП України. А складання даного проколу суд розцінює як намагання керівника закладу зняти із себе відповідальність за незаконне звільнення працівника та придати звільненню хоч якісь ознаки законності.

Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 43 КЗпП України - Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Судом встановлено, що відповідачем проведено звільнення позивача без згоди профспілкової організації. Та з наданої суду копії протоколу зборів працівників від 27.03.2017 року вбачається, що відповідач не мав наміру подавати подання та отримувати згоду профспілкової організації, яка функціонує в закладі, на звільнення позивачки. Доводи представників відповідача про те, що їм було невідомо, що позивач була членом профспілкової організації, суд вважає безпідставними. Так як відповідач повинен був з'ясувати дане питання як у позивача так і у профспілковій організації і лише тоді приймати рішення з дотриманням процедури звільнення, передбаченої законодавством.

Надання профспілковою органзацією згоди на звільнення позивачки в подальшому на відповідне доручення суду, суд не може вважати дотриманням процедури звільнення. Крім того з наданих суду копій протоколів засідання профспілкового комітету КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР», від 21.03.2018 року, від 19.03.2018 року від 26.03.2017 року вбачається, що профспілковим органом зовсім не перевірялось питання наявності підстав для звільнення позивачки за п. 3 ст. 40 КЗпП України та його правомірність. Так профспілковим органом не встановлено, за яке порушення була ж звільнена позивачка, та дійсна наявність такого порушення, його тяжкість. Не обговорювалось питання з якої причини не було отримано письмові пояснення позивачки при звільнені. Не встановлено які ж конкретно посадові обов'язки та протягом якого періоду не виконувала позивачка, наявність системності таких порушень. Посилання на те, що позивачка допускала запізнення на роботу, та залишення робочого місця раніше закінчення робочого часу, не може вважатись підставою для надання згоди на звільнення позивачки. Так як позивач звільнена не за порушення трудової дисципліни. Крім того дані факти ніде не зафіксовані та ніякими документами не підтверджені. В свою чергу профспілкова організація чомусь акцентує увагу на те,Ю що позивачка не повідомляла про те, що вагітна, але жодним чином не перевіряє наявність вищезазначених підстав для її звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

В свою чергу при звільненні працівника за п. 3 ст.40 КЗпП України необхідно дотримуватись і вимог, передбачених ст.. 147-152 КЗпП України

Проте , судом встановлено, відповідачем при звільнені позивачки були порушені вимоги ч. 1,2 та 3 ст. 149 КЗПП України, а саме: До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повиненвраховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Таким чином при звільненні позивачки відповідачем було допущено як порушення процедури звільнення, передбаченої нормами КЗпП України.

Так і не підтверджено правомірності звільнення позивачки як такої, що систематично порушувала свої посадові обов'язки. І що допущене позивачкою порушення посадових обов'язків привело до тяжких наслідків та було недопустимим з подальшою роботою позивача на займаній посаді.

А характеристика представниками відповідача позивачки, як такої, яка зовсім не володіє навиками професії, за якою працює, суд розцінює як суб'єктивне ставлення відповідачів до позивачки. Так як позивач має відповідну освіту для зайняття посади, яку обіймала, пропрацювала протягом тривалого періоду часу без будь-яких зауважень. Атестації позивачки на відповідність її займаній посаді відповідачем не проводилось.

За даними обставинами суд вважає, що звільнення позивачки з займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗПП України є незаконним. Також суд вважає що і винесений наказ про звільнення позивачки також є незаконним та підлягає скасуванню, як такий, що винесений з порушенням процедури звільнення. Так як в наказі відсутній опис вчиненого проступку та мотивація застосування звільнення. Не зазначені підстави його винесення.

Крім того відповідно до ч. 1 ст.184 КЗпП України - Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається.

А позивачка була звільнена з роботи і ініціативи роботодавця в період вагітності. Посилання, що керівництво закладу не знало про цю обставину, не підтверджує правомірності дій відповідача, так як будь-яких доказів про те, що позивачка приховувала факт своєї вагітності суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Доводи позивачки про те, що вона була звільнена в період перебування на лікарняному, суд вважає безпідставними, так як з наданих документів та пояснень самої позивачки судом встановлено, що в день звільнення позивач була на роботі, що підтверджується і протоколом зборів працівників від 27.03.2017 року. Позивач сама пояснила, що звернулась за медичною допомогою вже після того, як їй було повідомлено, що вона звільнена з роботи. Тому дана підстава, яка така що доводить незаконність звільнення та винесення наказу про звільнення, судом не приймається. Але враховується при вирішенні інших вимог позивачки щодо відшкодування спричиненої їй моральної шкоди.

Доводи представника відповідача про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, тому позовні вимоги позивачки не можуть бути задоволені, суд вважає безпідставними.

Так як відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України - Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено в судовому засіданні позивачу в день її звільнення наказ про звільнення вручений не був, що підтверджується і наданою відповідачем копією акту від 27.03.2017 року.

Згідно наданої суду копії заяви позивачки, остання звернулась до відповідача з заявою про видачу наказу про звільнення 15.05.2017 року. А до суду звернулась 09.06.3017 року, тобто в місячний термін з дня вручення копії наказу про звільнення, як це передбачено ч. 1 ст.233 КЗпП України.

Доказів того, що відповідач сам направляв позивачці копію наказу про звільнення, чи вручав його їй в більш ранній термін, відповідачем суду не надано. Таким чином позивачем не пропущений строк на звернення до суду про вирішення трудового спору про поновлення на роботі, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, і підстав для відмови у задоволенні позовних вимог за даною обставиною не вбачається.

Виходячи з наведеного суд, вважає за можливе захистити порушені права позивачки у відповідності до обраного нею способу захисту порушених прав, передбачених КЗпП України, та поновити позивача на посаді бухгалтера першої категорії КЗ «Верхівцевський психоневрологічний інтернат «ДОР» з дня звільнення, тобто з 27.03.2017 року,

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог щодо стягнення з в відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України - При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з того, що судом задовольняються вимоги позивачки про поновлення на роботі, підлягають вирішенню і вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.03.2017 року по 15.05 2018 року.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).

При цьому у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу , він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до пп. з п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) - Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу

Згідно п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Останніми повними календарними місяцями роботи позивача були січень та лютий 2017 року.

Відповідно до наданої суду довідки заробітна плата позивачки за два останні повні робочі місяці складала: в січні 2017 року – 4920.00 грн., у лютому 2017 року – 3281.40 грн.

Загальний розмір заробітної плати позивачки за січень та лютий 2017 року складає: 4920.00 грн., + 3281.40 грн.. = 8201 грн. 40 коп. Дана сума розділяється на робочі дні (40 робочі дні даного періоду) і складатиме 205 грн. 04 коп. середньоденна заробітна плата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За період з 28 березня 2017 року по 15 травня 2018 року згідно офіційних даних число робочих днів складає 284 дн.

Загальна сума середньоденного заробітку позивача: 205 грн. 04 коп. Х 284 дні = 58231 грн 36 коп.

Відповідно загальна сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 28.03.2017 року по 15.05.2018 року складає 58231 грн.36 корп. Дана сума і підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Позивачкою також заявлено позовну вимогу про стягнення на її користь з відповідача 50000 грн., на відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог позивачки в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України - Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкодипрацівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що в результаті незаконного звільнення позивачки, остання зазнала моральних страждань, так в день звільнення стан здоров'я позивачки погіршився та вона була госпіталізована до лікарні. Та згідно вказано на наданій суду копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого під загрозою була вагітність позивачки. Через декілька днів після виписки з лікарні, позивачка знову була поміщена на стаціонарне лікування, що підтверджується виписками із медичної картки стаціонарного хворого. Дані обставини, а також хвилювання позивачки з приводу втрати роботи складатимуть спричинену їй моральну шкоду.

При визначення розміру відшкодування, суд враховує наведені вище обставини.а також ступінь, глибину, тривалість понесених позивачкою моральних страждань, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки 1000 грн., на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд у відповідності до ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, та враховуючи, що за позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач звільнена від сплати судного збору на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», і позовні вимоги позивача задоволені за даними обставинами повність та частково за вимогами про стягнення моральної шкоди, тому судовий збір за даними вимогами в сумі 1409 грн. 90 підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Представниками позивача наданий розрахунок вартості юридичних послуг, наданих позивачці, яка складає 9350 грн. В даному розрахунку зазначено, що оплата послуг здійснюється клієнтом, але доказів, що юридичні послуги були оплачені позивачкою та саме в цій сумі суду не надано. Крім того в наданому розрахунку не наведене детальне його обґрунтування, не надано доказів про сплату податків з отриманих сум. Не вказано підстав з яких береться розрахункова величина: як - то тарифи, розцінки, специфікації, тому підстав для стягнення даної суми з відповідача на користь позивача суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 , 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_5 до комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» про поновлення на роботі – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов'язки директора комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» № 83-к від 27 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_5 з посади бухгалтера 1 категорії

Поновити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, на посаді бухгалтера 1 категорії комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» з 27 березня 2017 року

Стягнути з комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» ( 51660 вул. Залізнична, 1а м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області код ЄДРПОУ № 03188381) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 58231 (п'ятдесят вісім тисяч двісті тридцять одна) грн., 36 коп. за період з 28.03.2017 року по 15.05.2018 року

Стягнути з комунального закладу «Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» ( 51660 вул. залізнична, 1а м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області код ЄДРПОУ № 03188381) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, одну тисячу гривень на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з комунального закладу Верхівцевський психоневрологічний інтернат Дніпропетровської обласної ради» ( 51660 вул. залізнична, 1а м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області код ЄДРПОУ № 03188381) судовий збір на користь держави в сумі 1409 грн. 90 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровану за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 25.05.2018 року

Суддя Петрюк Т.М.

Зареєстроване: 25.05.2018

Оприлюднене: 25.05.2018

Дата набрання законної сили 26.06.2018