Постанова № 74221026, 24.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р. Справа№ 911/3105/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Зеленіна В.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників

позивача-1: Олійник О.В.;

позивача-2: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Садівницького товариства "Мічурінець"

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.12.2017

у справі №911/3105/17 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом 1) Громадської організації "Садове товариство "Сонячний"

2) Садівницького товариства "Меркурій"

до Садівницького товариства "Мічурінець

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Садове товариство "Сонячний" (далі - позивач-1) та Садівницьке товариство "Меркурій" (далі - позивач-2) звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до Садівницького товариства "Мічурінець" (далі - відповідач) про визнання права власності на частку комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не визнає права часткової власності позивачів на трансформаторну підстанцію та, користуючись тим, що саме відповідачем був укладений з АЕК "Київобленерго" договір про постачання електричної енергії, зупиняє електропостачання власникам садових будинків, що входять до товариств позивачів, перешкоджає доступу до комплектної трансформаторної підстанції, тобто обмежує позивачів у використанні належного їм майна.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні позову. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що даний спір не є підвідомчим господарському суду, оскільки трансформаторна підстанція будувалася за кошти фізичних осіб. Окрім того, спірне майно перебуває на балансі відповідача, про що свідчать копії кошторису СТ "Перлина" та протоколи зборів за 1998 та 1999 роки, договір № 176А на користування електричною енергією від 14.09.1998, укладений між Макарівським РЕМ та відповідачем, який на даний час є чинним та у встановленому порядку не визнаний недійсним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 позов було задоволено повністю. Визнано за позивачем-1 право власності на 1/3 (одну третину) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності позивачу. Визнано за позивачем-2 право власності на 1/3 (одну третину) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності позивачу. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивачів по 1 600,00 грн. судового збору. При цьому суд у своєму рішенні зазначив наступне:

- як за суб'єктним складом, так і за характером правовідносин, спір у даній справі є підвідомчим господарському суду і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

- до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач є балансоутримувачем спірного майна;

- невизнання за позивачами права власності в частинах на спірне майно унеможливлює укладення позивачами договорів з ПрАТ "Київобленерго" на постачання електричної енергії до домогосподарств, власники яких є членами садівничих товариств позивачів, що призводить до відключення садових будинків від електропостачання та порушує права членів садівницьких товариств.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 в частині визнання за позивачем-1 права власності на 1/3 (одну третину) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності відповідачу-1, та в частині стягнення з відповідача на користь позивача-1 судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- позивач-1 не надав доказів, які б свідчили про те, що спірне майно розташоване на належній йому земельній ділянці;

- позивачем-1 не надано доказів припинення суб'єкта господарювання - Садового товариства «Сонячний», а також доказів правонаступництва майнових прав Садового товариства «Сонячний», Садівничого товариства «Сонячний» і Громадської організації «Садове товариство «Сонячний».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2018 для розгляду апеляційної скарги відповідача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 апеляційну скаргу відповідача було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, виявлених при зверненні з апеляційною скаргою.

07.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2018, а саме:

- заява про долучення доказів оплати судового збору, а саме: квитанції №0.0.980131688.1 від 05.03.2018 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 157, 00 грн.;

- клопотання про відновлення пропущеного строку, встановленого для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 у справі №911/3105/17 було: задоволено клопотання відповідача та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; роз'яснено позивачам право подати відзиви на апеляційну скаргу у встановлений судом строк; зупинено дію оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

26.02.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони зазначають про те, що відповідачем не спростовано доводи позову щодо порушення прав позивачів, які мають бути відновлені у судовому порядку, що й було зроблено місцевим господарським судом. З урахуванням наведеного, позивачі просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.04.2018.

В судове засідання 12.04.2018 з'явився лише представник позивача-1. Представники решти сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 розгляд справи було відкладено на 17.05.2018.

17.05.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача-1 надійшло клопотання про залучення до розгляду справи як свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В судове засідання 17.05.2018 з'явилися лише представники позивача-1. Решта представників сторін не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 17.05.2018 представник позивача-1 підтримав вище вказане клопотання позивача та просив суд його задовольнити.

В судовому засіданні 17.05.2018 було оголошено перерву до 24.05.2018.

У зв'язку із перебуванням судді Алданової С.О., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відряджені з 24.05.2018, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1284/18 від 23.05.2018 було призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/21408/17, за результатами якого для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі головуючого судді: Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О. (Протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2018).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.05.2018.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання позивача-1 про залучення до розгляду справи як свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки відповідно до ч.1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Натомість ані в клопотанні, ані в усних поясненнях представник позивача-1 не зазначив, про які саме обставини, які мають значення для даної справи, можуть повідомити особи, яких він просить суд залучити як свідків. Окрім того, колегією суддів враховано, що згідно зі ст. 267 Господарського процесуального кодексу України відповідні клопотання подаються учасниками провадження та вирішуються судом апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду. Натомість вищезгадане клопотання надійшло від позивача-1 вже після того, як було закінчено проведення підготовчих дій та призначення справи до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні 24.05.2018 представник позивача-1 заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Решта представників сторін в судове засідання 24.05.2018 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу у відсутності представників позивача-2 та відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 24.05.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача-1, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Макарівської районної ради народних депутатів №84 від 26.04.1988 було затверджено проекти організації і забудови колективних садів, зокрема, об'єднаного садового товариства "Перлина" в с. Новосілки, до складу якого входили, серед інших, садове товариство "Мічурінець" в кількості 42 ділянки на площі 3,0 га (відповідач), садове товариство "Меркурій" в кількості 56 ділянок на площі 4,0 га (позивач-2), та садове товариство "Сонячний" в кількості 84 ділянок на площі 6,0 га (позивач-1).

Товариство позивача-1 було створено з працівників Інституту проблем міцності АН УРСР, товариство позивача-2 - з працівників Українського науково-дослідного інституту торгівлі і громадського харчування, а товариство відповідача - з працівників Вищого ракетного інженерного училища ім. С.М. Кірова, які й отримали дачні ділянки в с. Новосілки Макарівського району Київської області.

30.09.1994 Новосілківською радою народних депутатів Макарівського району Київської області було прийнято рішення №8 "Про приватизацію земель садівницького товариства "Сонячний" ІПМ НАН України", яким вирішено надати безкоштовно у приватну власність земельні ділянки громадянам України - членам товариства позивача-1 площею 6 га, яка фактично використовується садівницьким товариством і його членами.

На підставі вищеназваного рішення позивач-1 отримав Державний акт від 11.09.1995 на право колективної власності на землю площею 1,12 га для загального користування, який було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №169. Вказана обставина встановлена Господарським судом Київської області у рішенні від 06.09.2017 у справі №911/1731/17, а відтак вона не підлягає повторному доведенню під час розгляду даної справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначали про те, що наприкінці 1995 року за кошти членів, що входять до громадської організації "Садове товариство "Сонячний" (позивач-1), а також членів Садівницького товариства "Меркурій" (позивач-2) було придбано, встановлено та налагоджено роботу комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) для електропостачання садових будинків, яка розташована на земельній ділянці, що належить на праві колективної власності позивачу-1. Однак відповідач не визнає права часткової власності позивачів на трансформаторну підстанцію.

За твердженням позивачів, відповідач уклав з АЕК "Київобленерго" договір про постачання електричної енергії та у зв'язку з цим зупиняє електропостачання власникам садових будинків, що входять до товариств позивачів і перешкоджає доступу до комплектної трансформаторної підстанції (далі - КТП).

Наведені обставини, на думку позивачів, обмежують їх, як співвласників спірного майна, у реалізації повного обсягу їх правомочностей щодо нього, а тому позивачі просили суд визнати за кожним з позивачів право власності на частку (1/3) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивачів нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають як вимогам законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

В ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивачів про визнання за ними права власності на частку (1/3) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області.

Згідно зі ст. ст. 179, 190 Цивільного кодексу України об'єктами права власності є будь-які речі (майно). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

В ст. 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Земельна ділянка, на якій розташована спірна комплектна трансформаторна підстанція, належить на праві колективної власності позивачу-1.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ст. 375 Цивільного кодексу України).

В ст. 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. ст. 357, 358, 392 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у разі, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами.

З наведеного вище випливає, що за змістом ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Водночас, передумовою для застосування вищезгаданої ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що фінансування придбання спірної трансформаторної підстанції здійснювалося членами позивачів згідно зі списками, що містять власноручні підписи вказаних осіб.

Згідно з наданими суду поясненнями спірна комплектна трансформаторна підстанція є спільною власністю сторін у даній справі.

Як уже зазначалося вище, у 1995 року за кошти членів, що входять до громадської організації "Садове товариство "Сонячний", а також членів Садівницького товариства "Меркурій" було придбано, встановлено та налагоджено роботу комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) для електропостачання садових будинків, яка розташована на земельній ділянці, що належить на праві колективної власності позивачу-1, на підтвердження чого суду надано довідку №016/17 від 30.05.2017 інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_5 (кваліфікаційний сертифікат серії НОМЕР_1). Окрім того, суду надано звіт про оцінку майна - комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) від 07.04.2017, складений оцінювачем ОСОБА_6 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності НОМЕР_2 від 19.08.2015, виданий Фондом державного майна України), відповідно до якого ринкова вартість спірного майна становить 12 066,04 грн.

Згідно з поясненнями позивачів за домовленістю всіх трьох співвласників (позивачів та відповідача) у 1998 році сторони визначили балансоутримувачем спірного майна відповідача та доручили йому укласти з АЕК "Київобленерго" договір №176А від 14.09.1998, а також збирати кошти на оплату електроенергії з членів садівницьких товариств та здійснення розрахунків з постачальником електричної енергії.

Позивачі вважають, що відповідач є балансоутримувачем трансформаторної підстанції саме на підставі договору №176А від 14.09.1998 про постачання електричної енергії, укладеного з АЕК "Київобленерго". Проте вказаний договір не може вважатися належним доказом наявності правових підстав прийняття товариством відповідача на баланс спірної трансформаторної підстанції.

Відповідач в своїх поясненнях наголошував на тому, що він не є власником спірного майна, а є лише його балансоутримувачем, на підтвердження чого він надав суду копії кошторису СТ "Перлина" та протоколи зборів за 1998 та 1999 роки. Однак колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що надані відповідачем документи не містять відомостей про наявність підстав для прийняття спірної трансформаторної підстанції на баланс відповідача.

В матеріалах справи наявний акт від 10.12.2015 про визнання спільною власністю трансформаторної підстанції№23, наданий позивачами, згідно з яким трансформаторна підстанція №23, що розташована на земельній ділянці позивача-1 та знаходиться у Макарівському районі Київської області в с. Новосілки, як цілісний майновий комплекс, є спільною власністю садоводів товариств позивачів та відповідача. Проте, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, вказаний акт підписаний лише з боку позивачів, підпис відповідача відсутній, а тому він не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ у даній справі.

Таким чином, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про визначення балансоутримувачем спірного майна саме відповідача.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В матеріалах справи наявні: договір поставки від 25.04.1996 та квитанція до прибуткового касового ордера №57 від 07.05.1996 за вказаним договором на суму 8 950,00 грн., а також лист ТОВ "НВП ЕНЕРГІЯ" №23/03-96 від 11.03.1996, адресований голові позивача-1 Сукненку Л.А., в якому зазначено про погодження продажу товариству позивача-1 трансформаторної підстанції.

Наведені документи свідчать про придбання головою позивача-1 Сукненком Л.А. на кошти садових товариств, зокрема, позивачів, комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка була встановлена на земельній ділянці, яка належить на праві колективної власності товариству позивача-1.

Відповідач в своїх запереченнях на позов зазначав про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки фінансування придбання спірного майна здійснювалося фізичними особами - членами садівничих товариств, а відтак позивачами за позовом, який розглядається у даній справі мали б виступати саме ці фізичні особи.

З цього приводу судом було з'ясовано, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В матеріалах справи наявна копія протоколу розширеного засідання профспілкового комітету Інституту проблем міцності АН УРСР №18 від 11.01.1988, з якого вбачається, що позивач-1 створювався шляхом затвердження списку осіб, рекомендованих до вступу в товариство позивача-1. Тобто здійснення садівництва фізичними особами - працівниками Інституту передбачалося саме шляхом участі в товаристві позивача-1.

Суду також було надано протокол установчих зборів засновників громадської організації "Садове товариство "Сонячний" №1 від 07.10.2014, згідно з яким члени садового товариства "Сонячний" вирішили об'єднатися в громадську організацію "Садове товариство "Сонячний" (позивача-1), яка згідно зі Статутом є добровільною незалежною, неприбутковою організацією, що створена з метою сприяння її членам у вирішенні соціально-побутових питань, веденні садівництва, городництва, задоволення та захисту соціальних, економічних, правових та інших інтересів її членів.

В Статуті позивача-2 зазначено про те, що останній є добровільним об'єднанням громадян, основним завданням якого є організація колективного саду, використання його членами виділених ділянок для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, створення умов для оздоровлення та відпочинку членів товариства та їх родин.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що як за суб'єктним складом, так і за характером правовідносин, спір у даній справі є підвідомчим господарському суду і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідач стверджував про те, що встановлення спірної комплектної трансформаторної підстанції відбувалося у 1996 році, натомість позивач-1 як юридична особа був створений лише у 2014 році, у зв'язку з чим за позивачем-1 не може бути визнано право на частку в комплектній трансформаторній підстанції.

Однак з наданих суду пояснень та матеріалів вбачається, що члени садового товариства "Сонячний", створеного в Інституті проблем міцності АН УРСР у 1988 році, у подальшому, з дотриманням вимог законодавства України, об'єдналися в громадську організацію "Садове товариство "Сонячний", яка виступає позивачем-1 у даній справі.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення свідчать про те, що невизнання за позивачами права власності в частинах на спірне майно унеможливлює укладення договорів з ПрАТ "Київобленерго" на постачання електричної енергії до домогосподарств, власники яких є членами садівничих товариств позивачів, що в свою чергу призводить до відключення садових будинків від електропостачання та порушення прав членів садівницьких товариств, які підлягають захисту у встановленому законодавством порядку.

За наведених обставин, колегія суддів вважає вимоги позивачів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 86, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Садівницького товариства "Мічурінець" на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018.

4. Матеріали справи №911/3105/17 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді В.О. Зеленін

А.І. Мартюк

Повний текст постанови складено 24.05.2018