Постанова № 74221013, 22.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. Справа№ 927/1103/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Камінська Т.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 22.05.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 (повний текст складено 22.01.2018)

у справі № 927/1103/17 (суддя Романенко А.В.)

За позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головного управлінняДержгеокадастру у Чернігівській області

про припинення права колективної власності на землю, скасування державного акту на право колективної власності на землю та скасування запису у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю

ВСТАНОВИВ:

Заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивачів Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області про:

- припинення права колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства "Деснянське" на земельну ділянку площею 1902,6 га згідно з Державним актом на право колективної на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності за землю за №51;

- скасування Державного акту серії НОМЕР_1 на право колективної власності на землю, виданий Чернігівською районною державною адміністрацією 27.02.1997;

- скасування запису у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право колективної власності на землю КСП "Деснянське", Державний акт на право колективної на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51, у зв'язку із ліквідацією підприємства підлягає скасуванню на підставі ст.ст. 120, 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 07.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 у справі № 927/1103/17 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Новобілоуська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 у справі № 927/1103/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким припинити право колективної власності КСП "Деснянське" на земельну ділянку площею 1902,6 га згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 51.

Скасувати державний акт серії НОМЕР_1 на право колективної власності на землю, виданий Чернігівською районною державною адміністрацією 27.02.1997. Скасувати запис у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт, наголосив що КСП "Деснянське" у 2000 році було ліквідоване відповідно до протоколу засідання членів КСП, проте до цього часу правовідносини з використання земель колишнього КСП не врегульовано.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області у справі № 927/1103/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

17.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких прокуратура підтримала доводи апеляційної скарги.

17.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області надійшло клопотання про розгляд справи без представника райдержадміністрації.

В судове засідання, призначене на 19.04.2018, представники Анисівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області та Головного управлінняДержгеокадастру у Чернігівській області не з'явилися.

Прокурор не заперечував проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 відкладено розгляд апеляційної скарги Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на 22.05.2018.

10.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області надійшло клопотання про розгляд справи без представника райдержадміністрації.

В судовому засіданні 22.05.2018 прокурор підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, скасувати рішення суду першої інстанції від 17.01.2018 та ухвалити нове рішення, яким: припинити право колективної власності КСП "Деснянське" на земельну ділянку площею 1902,6 га згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51. Скасувати Державний акт серії НОМЕР_1 на право колективної власності на землю, виданий Чернігівською районною державною адміністрацією 27.02.1997. Скасувати запис у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51.

В судове засідання, призначене на 22.05.2018, повноважні представники позивача-1, позивача-2, відповідача та третьої особи не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача-1, позивача-2, відповідача та третьої особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникові судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасником справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу установчих зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства №1 від 25.12.1995 було прийнято рішення про створення колективного сільськогосподарського підприємства у с. Новий Білоус, ліквідувавши радгосп "Україна" та приєднання до КСП "Деснянське".

Згідно із пунктом 4.1. Статуту колективного сільськогосподарського підприємства "Деснянське", земля, все майно підприємства - громадські будівлі, споруди, трактори, комбайни, та інші машини, устаткування, транспортні засоби, житлові будинки, продуктивна та робоча худоба, посіви, багаторічні насадження, вироблена продукція, кошти, цінні папери та інше майно належить на праві спільної часткової власності його членам, а підприємству - на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать Статуту підприємства та чинному законодавству України. Майно міжгосподарських підприємств і організацій є також власністю членів підприємства відповідно до його пайової участі.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 27.02.1997, виданого відповідно до розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації за №539 від 27.11.1996, у колективну власність КСП "Деснянське" передано 1902,6 га землі.

Згідно із протоколом засідання загальних зборів членів КСП "Деснянське" №3 від 06.04.2000, затверджено осіб, які мають право на земельний сертифікат у кількості 403 осіб та у зв'язку із тим, що переважна кількість тримачів земельних сертифікатів вирішило передати належні їх земельні частки (паї) в оренду ВАТ КХП №1, а лише не велика кількість тримачів сертифікатів виявила бажання бути індивідуальними власниками, а також з огляду на відсутність правонаступника, прийнято рішення щодо ліквідації КСП "Деснянське" з 06.04.2000.

У зв'язку із ліквідацією КСП "Деснянське" в його учасників виникло право отримання у власність належних їм земельних часток (паїв).

Відповідно до довідки Чернігівського районного бюро технічної інвентаризації Чернігівської районної ради Чернігівської області №75 від 09.08.2017, право власності майна колишнього КСП "Деснянське" офіційно зареєстровано за ТОВ "Карма", ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та Чернігівською молочною індустріальною компанією.

З наявних в матеріалах справи листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.212-1472/118-17 від 16.08.2017 та завдання на розробку проекту поділу земель колективної власності та виготовлення державних актів на право приватної власності на землю на 402 земельні частки (паї) вбачається, що у ТОВ "Карма" Чернігівського району Чернігівської області, на території Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області підлягало паюванню 1801,08 га, не розпайованими залишились 101,52 га земель під господарськими будівлями і дворами, проектними польовими шляхами, сади залишились у спільній сумісній власності.

Прокурор у п позові зазначає, що вказані власники майна колишнього КСП "Деснянське" не можуть оформити документи на право власності або користування на земельні ділянки, які знаходяться під об'єктами нерухомості, оскільки за ліквідованою і припиненою у встановленому законом порядку юридичною особою КСП "Деснянське" залишається зареєстрованим право колективної власності на землю на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №51.

Разом з тим, не зважаючи на вжиті позивачами заходи щодо укладення з власниками нерухомості договорів оренди землі з метою наповнення місцевого бюджету, такі до цього часу не укладено. Земельні ділянки використовуються без правовстановлюючих документів.

Враховуючи діючий правовстановлюючий документ на земельну ділянку (державний акт серії НОМЕР_1 від 27.02.1997) надання у користування громадянам земельних ділянок під об'єктами нерухомості може бути вирішено лише після припинення права колективної власності на земельну ділянку КСП "Деснянське". До цього часу правовідносини з використання земель колишнього КСП не врегульовано.

Належних доказів вищевказаних обставин щодо неможливості оформлення власниками майна колишнього КСП "Деснянське" права власності або користування земельними ділянками, чи вжиття позивачами заходів щодо укладення з вказаними вище власниками нерухомості договорів оренди землі, матеріали справи не містять.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що власники майна колишнього КСП "Деснянське" зверталися до уповноважених державних органів щодо оформлення права власності та/або користування земельними ділянками, які знаходяться під належною їм нерухомістю.

Відповідно до статтей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 86 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на момент виникнення правовідносин - утворення, ліквідації, розпаювання земель та майна КСП), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Такі форми власності як приватна, колективна, державна були також закріплені у Законі України "Про власність", чинного до 20.06.2007.

Статтями 3, 5 Земельного кодексу України (чинного на момент видачі спірного акту), визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Главою 23 Цивільного кодексу України, чинного з 01.01.2004, визначені такі форми власності: власність Українського народу, приватна, державна, комунальна.

Чинними на теперішній час редакціями Цивільного та Земельного кодексів України не встановлено колективної форми власності.

Законодавством України вже не передбачено права колективної власності, натомість законом таку форму власності не скасовано, а отже спірна земельна ділянка продовжує перебувати у колективній власності.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що частина земель КСП "Деснянське" - сільськогосподарські угіддя, були розпайовані відповідно до вищезазначеного указу.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначені у Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Статтею 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

З положень цього Закону вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Тобто, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) можуть отримати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) у будь-який час.

Згідно із статтею 30 Земельного кодексу України при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, члени колишнього КСП "Деснянське", які одержали сертифікати на право на земельну частку (пай), але ще не звернулись із заявою про виділення земельної ділянки (невитребувані паї), мають право на отримання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Матеріали справи не містять доказів отримання саме усіма членами колишнього КСП "Деснянське", які одержали сертифікати на право на земельну ділянку, земельної частки (паю) в натурі.

Частиною 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тобто, припинення права колективної власності та скасування акту у цілому, вплине на реалізацію прав та інтересів членів колишнього КСП "Деснянське" та інших власників майнових паїв, у тому числі власників невитребуваних паїв.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про припинення права колективної власності на землю задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема,: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Разом з тим, господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини 1 статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

У свою чергу, у даній справі позовна вимога про визнання недійсним такого рішення прокурором не заявлена.

А тому, у суду відсутні підстави визнати недійсним Державний акт на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997 без визнання недійсним розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 27.II.1996 за №539, яке стало підставою для видачі цього акту, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується вимоги, про скасування запису реєстрації в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю, фактично є похідною від позовної вимоги про скасування Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997, то в її задоволенні також слід відмовити, про що також вірно було відзначено судом першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, доводи прокурора про те, що обраний ним спосіб захисту оспорюваного права, а саме: скасування Державного акту на право колективної власності на землю серії НОМЕР_1 від 27.02.1997 та запису про його реєстрацію, не суперечить способам захисту прав на земельну ділянку, які визначені ст. 152 ЗК України, відхиляються судом, оскільки спосіб захисту повинен відповідати частині третій цієї статті або іншим передбаченим законом способам, а не лише не суперечити їм.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 у справі № 927/1103/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 у справі № 927/1103/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2018 у справі № 927/1103/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/1103/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.05.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко