Рішення № 74220825, 21.05.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р.Справа № 922/2237/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Ізюмжитлосервіс", м. Ізюм (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Приладобудівників, 22, код ЄДРПОУ 34079217) до Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради, м. Ізюм (64300, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04058806) про стягнення коштів в сумі 252445,96 грн. за участю представник:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 02.01.2018;

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №73 від 09.01.2018,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Приватне підприємство “Ізюмжитлосервіс” - звернувся з позовом до відповідача – Виконавчого комітету Ізюмської міської ради.

Предмет позову: стягнення втрат від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат тарифу в період січень-квітень 2017 р. в розмірі 252445,96 грн.

Підстави позову: на даний момент собівартість послуг з утримання будинків зросла, втім відповідач рішення про затвердження більших тарифів не приймає, у зв’язку з чим позивач змушений в період з січня по квітень 2017 року надавати послуги по цінам, нижчим від собівартості послуг.

Стислий виклад позиції позивача: Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 27.08.2010 р. №0795 позивача було визначено виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за переліком будинків, визначених додатком №1 до даного рішення. Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672 встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд відповідних територій. Втім, протягом строку дії таких тарифів, з причин, що не залежали від волі позивача, збільшились деякі складові тарифів (зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, підвищились ціни на паливо-енергетичні та інші матеріальні ресурси). У зв’язку з вказаними обставинами, позивач звертався до відповідача із поданням щодо затвердження скоригованих тарифів згідно з наданим до подання розрахунку. Відповідне подання було залишено відповідачем без задоволення з посиланням на те, що запропонований позивачем проект рішення не набрав необхідної кількості голосів членів виконавчого комітету. Позивачу відповідачем було запропоновано подати новий розрахунок тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Посилаючись на наведені обставини, позивач стверджує, що у зв’язку із наданням послуг за не скоригованими тарифами, він несе втрати, які, на його думку, підлягають відшкодуванню згідно вимог ч. 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» N 1875.

Стислий виклад заперечень відповідача: в грудні 2016 року позивач звертався до відповідача із поданням про розроблення проекту рішення про коригування тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, однак в процесі перевірки наданих матеріалів було виявлено помилки в розрахунку та невідповідність такого розрахунку вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги». При повторному зверненні позивача із поданням про розроблення проекту рішення про корегування тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, матеріали було підготовлено відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869, однак в процесі перевірки наданих матеріалів відповідач визнав необґрунтованим зростання витрат на оплату праці, посилаючись на те, що відповідне повторне подання позивача було залишено відповідачем без задоволення, запропонований проект рішення не набрав необхідної кількості голосів членів виконавчого комітету.

Відповідач зазначає, що вказане рішення позивачем не оскаржувалось, що, на думку відповідача, свідчить про згоду позивача з обґрунтованістю відмови у погодженні скоригованих тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Окрім того, відповідач вважає, що позивачем в даному провадженні не доведено та не обґрунтовано розрахунку скоригованих тарифів у спосіб, встановлений Регламентом виконавчого комітету Ізюмської міської ради, у зв’язку з чим відсутній предмет спору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що останній розрахунок скоригованих тарифів є не коректним. Так, відповідач зазначає, що при наданні частини послуг (прибирання прибудинкової території, обслуговування димових та вентиляційних каналі тощо) не використовується електрична енергія, однак в розрахунках вартості всіх без винятку складових послуги збільшено на коефіцієнт зміни витрат, який включає цінові зміни у заробітній платі та тарифу на електричну енергію, тобто вартість всіх складових збільшено на однаковий коефіцієнт. Хоча, як стверджує відповідач, коефіцієнт зміни витрат по кожній послузі необхідно розраховувати окремо з врахуванням змін витрат, які фактично пов’язані з наданням конкретної послуги.

Заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку витрат, відповідач також ставить під сумнів витрати позивача на оплату праці. Так, як вказує позивач, збільшення витрат на оплату праці відбулось саме у місяці звернення щодо коригування тарифів.

Відповідач також вважає відсутніми підстави для здійснення відшкодування позивачу витрат згідно з вимогами ч. 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» N 1875, оскільки таке відшкодування можливе лише за відсутності у позивача прибутку. Однак, як зазначає відповідач, з фінансового звіту позивача вбачається факт отримання ним прибутку.

Заявлені позивачем до стягнення кошти відповідач кваліфікує як упущена вигода та вважає такі заявлені до стягнення збитки недоведеними позивачем. Відповідач вважає недоведеним склад господарського правопорушення.

На думку відповідача, висновки експертизи у даній справі не визначають розмір спричинених збитків, оскільки при проведенні такої експертизи не застосовувалась «ОСОБА_3 вирішення судово-економічною експертизою питань щодо спричинення матеріальних збитків»; в висновку застосовано термін «втрати», а не «витрати», що є різними категоріями бухгалтерського обліку та різними видами збитків (реальні/упущена вигода).

Щодо висновку експерта відповідач також зауважив, що експертом не враховано факту невстановлення нових тарифів станом на 01.02.2017 р.; наявних матеріалів експерту було недостатньо для встановлення обставин економічної обґрунтованості тарифів.

Як підставу заперечень відповідач також визначає те, що він є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, має право використовувати кошти відповідно до кошторису, затвердженого Ізюмською міською радою на поточний рік, а тому не має права необґрунтовано використовувати кошти територіальної громади.

Процесуальні дії у справі: за клопотанням позивача ухвалою суду від 26.07.2017 р. у справі було призначено судову економічну експертизу, проведення якої було доручено Харківському науково-дослідному інституту ім. засл. Проф. ОСОБА_3. На вирішення судового експерта було поставлено запитання з урахуванням позицій сторін.

У зв’язку з призначенням судової економічної експертизи - провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 12.09.2017 р. було задоволено клопотання експерта про погодження строку проведення експертизи у даній справі понад 90 календарних днів.

12.03.2018 р. з Харківського науково-дослідного інституту ім. засл. Проф. ОСОБА_3 надійшов висновок судово-економічної експертизи №14558 від 06.02.2018 р. по даній справі, у зв’язку з чим провадження у справі було поновлено ухвалою суду від 12.03.2018 р.

Окрім того, ухвалою суду від 12.03.2018 р., у зв'язку зі зміною процесуального законодавства, дану справу було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, розпочато у справі підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 10.04.2018 р.; надано відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; надано позивачу строк до 10.04.2018 р. на подання суду заяв чи клопотань, пов’язаних з розглядом справи, а також докази, які не були подані суду в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Ухвалою суду від 07.05.2018 р. позивачу було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №623/1702/17.

В судовому засіданні 07.05.2018 р. суд оголосив про закінчення підготовчого провадження та, з урахуванням думки сторін, призначив справу до судового розгляду по суті одразу після закінчення підготовчого провадження.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

1. Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 27.08.2010 р. №0795 виконавчим комітетом Ізюмської міської ради (відповідач) виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій було визнано Приватне підприємство «Ізюмжитлосервіс» (позивач).

Перелік будинків Ізюмської міської територіальної громади, виконавцем послуг з утримання яких визнано позивача наведено в додатку №1 до вказаного рішення відповідача.

Перелік послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій для позивача наведено в додатку №2 до вказаного рішення відповідача.

2. Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672 встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд відповідних територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Ізюм для позивача.

3. 02.02.2017 р. позивач звертався до Ізюмського міського голови із листом від 02.02.2016 р. вих.№10 про надання доручення відповідному структурному підрозділу Ізюмської міської ради розробити проект рішення про коригування тарифів з обслуговування будників і споруд та прибудинкових територій. До листа було додано тарифи на послуги з обслуговування будників і споруд та прибудинкових територій; розрахунок коефіцієнту коригування.

20.02.2017 р. із листом № 22 позивач повторно звернувся до Ізюмського міського голови про вирішення питання коригування тарифів з обслуговування будників і споруд та прибудинкових територій.

4. Листом від 24.02.2017 р. №630 відповідач повідомив позивача про необхідність надання копій актів виконаних робіт, які виконувались за договорами цивільно-правового характеру у січні 2017 року, посилаючись на те, що однією із складових коефіцієнту зміни витрат на послуги є заробітна плата. Так, відповідач вказав, що з метою обґрунтування збільшення зростання фонду оплати праці у січні 2017 року у порівнянні з груднем 2016 року йому необхідно ретельно вивчити причини зростання витрат на заробітну плату та виключити факти одноразових нарахувань (премій тощо).

Окрім того, відповідач повідомив позивача про необхідність надання доказів офіційного оприлюднення інформації про намір здійснити коригування тарифів на послуги.

5. 28.02.2017 р. позивач звертався до Ізюмського міського голови із листом, в якому обґрунтовував збільшення тарифів на послуги у зв’язку із витратами на заробітну плату, а також розрахунки в цій частині. Зокрема, позивач посилався на збільшення таких витрат з огляду на підвищення розміру мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В листі позивач повідомив відповідача про те, що його працівники в січні 2017 року виконували роботи тільки по обслуговуванню будинків та прибудинкових територій; надати акти виконаних робіт позивач вважає за неможливе, оскільки це, на його думку, буде порушенням Закону України «Про захист персональних даних».

Разом з листом позивач також надав докази офіційного оприлюднення інформації про намір здійснити коригування тарифів на послуги.

6. Як свідчить Витяг з протоколу №4/3 засідання виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 12.04.2017 р., проект рішення №517п від 06.03.2017 р. «Про встановлення скоригованих тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Ізюм для приватного підприємства «Ізюмжитилосервіс» - більшістю голосів не було прийнято.

Підставою голосування проти запропонованого проекту стало рішення членів виконавчого комітету про витребування у позивача нового розрахунку тарифів.

Як зазначено у Витязі з протоколу №4/3 засідання виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 12.04.2017 р., позивач в період з 2016 по 2017 рр. мав недоліки в роботі, пов’язані з приховуванням та ненаданням інформації про фінансовий стан підприємства.

7. Листом від 27.04.2017 р. №1412 відповідач повернув позивачу розрахунки тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з посиланням на те, що проект рішення «Про встановлення скоригованих тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Ізюм для приватного підприємства «Ізюмжитилосервіс» - не набрав необхідної кількості голосів.

Окрім того, в листі відповідач запропоновував позивачу, з метою приведення тарифів на послуги до економічно обґрунтованих, надати розрахунок тарифів на послуги, здійснений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

8. Листом від 10.05.2017 р. позивач надав Ізюмському міському голові розрахунок втрат підприємства по кожному будинку на загальну суму 252445,96 грн.

Відповідач з розрахунком втрат позивача не погоджується, розраховану позивачем суму таких втрат в розмірі 252445,96 грн. не сплатив, що й зумовило звернення до суду з позовом у даній справі.

9. Під час призначеної у справі судової економічної експертизи, експертом було встановлено наступне:

- заявлений позивачем розмір втрат (доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин) від застосування не скоригованого на зміну вартості окремих витрат тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період лютий-січень 2017 року підтверджується в сумі 188037,53 грн.;

- різниця між встановленим розміром тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Приватного підприємства “Ізюмжитлосервіс”, затвердженим рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. за № 0672, та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг Приватним підприємством “Ізюмжитлосервіс”, розрахованими у відповідності до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженому постановою КМУ від 01.06.2011 р. № 869, за період лютий - квітень 2017 року підтверджується в сумі 188037,53 грн.;

- ПП “Ізюмжитлосервіс” розрахунок тарифу на 1 кв.м. за період з 01.02.2017 року по 30 квітня 2017 року відповідно до положень пунктів 2-33 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 року – не здійснював;

- ПП “Ізюмжитлосервіс” здійснив лише розрахунок різниці тарифу за січень 2017 року із застосування коефіцієнту зміни витрат, пов’язаних з наданням послуг, враховуючи наявні данні відносно економічно обґрунтованих витрат протягом строку дії даних тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. за № 0672, які не змінені та не заперечуються матеріалами справи, та із урахуванням економічно обґрунтованих витрат щодо збільшення заробітної плати та тарифу на електроенергію.

Надаючи нормативно-правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), виконавець має право на відшкодування втрат у разі затвердження відповідним органом місцевого самоврядування цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Згідно з ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Відповідно до п. 39 розділу «Відшкодування втрат виконавців, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом місцевого самоврядування» Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869, - плановий період - період тривалістю 12 місяців, на який здійснюються розрахунки тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення. Для встановлення тарифу на послуги виконавець подає органу місцевого самоврядування 1) заяву про встановлення тарифу і розрахунок тарифу на планований період за встановленими таким органом формами з 2) відповідними розрахунками, 3) підтвердними матеріалами і 4) документами, що використовувалися під час їх проведення.

Згідно з абз. 2 п. 42 розділу «Відшкодування втрат виконавців, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом місцевого самоврядування» Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869, - розмір втрат виконавців визначається виходячи з витрат, понесених виконавцем на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій протягом періоду, який починається з дня подання виконавцем до органу місцевого самоврядування заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 40 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що право на відшкодування різниці між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг виконавець послуг отримує лише у випадку, якщо:

I) рішенням органу місцевого самоврядування встановлено економічно необґрунтовані тарифи;

II) надання послуг за такими тарифами не дозволяє виконавцю отримувати прибуток від надання житлово-комунальних послуг;

III) обумовлене п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) право на відшкодування виникає тільки після звернення виконавця до органу місцевого самоврядування в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869.

I. Щодо встановлення тарифів:

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на принципі регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N1875-IV від 24.06.2004 р.), ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) встановлено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

За приписами ч. 2 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), саме виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Частинами 7, 9 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) передбачено, що встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається. Спори щодо формування та встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вирішуються в судовому порядку.

Тарифи ж на послуги з утримання будинків і споруд відповідних територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Ізюм - встановлені рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672.

Вказане рішення є чинним, а отже, з огляду на приписи ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - обов’язковим для позивача.

Обґрунтованість тарифів згідно з рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672 – не заперечується позивачем у даному провадженні.

Матеріали справи не містять доказів вставлення рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672 економічно необґрунтованих тарифів.

Економічна обґрунтованість таких тарифів також не оскаржувалась позивачем відповідно до ч. 9 ст. 31 Закону України Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

Позивач, визначаючи підстави позову у даній справі та обґрунтовуючи своє право на отримання грошової компенсації в порядку п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), посилається на невнесення відповідачем змін до чинного рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. №0672 щодо розміру тарифів.

Втім, суд наголошує, що за приписами п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) відшкодування здійснюється саме за встановлення економічно необґрунтованих тарифів. На встановлення відповідачем економічно необґрунтованих тарифів позивач не посилався й не надав доказів на підтвердження таких обставин.

ВИСНОВОК 1: суд констатує недоведеність позивачем такої підстави для здійснення відшкодування згідно з п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), як встановлення рішенням відповідача економічно необґрунтованих тарифів.

ІІ. Щодо неможливості отримання позивачем прибутку у зв’язку з дією встановлених відповідачем тарифів:

В матеріалах справи відсутні докази того, що надання послуг за тарифами згідно з рішенням відповідача від 29.12.2014 р. №0672 не дозволяє позивачу отримувати прибуток від надання послуг з утримання будинків і споруд відповідних територій у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Ізюм, зокрема, в період з січня по квітень 2017 року.

Так, з наданих позивачем фінансових звітів за перший та другий квартал 2017 року та пояснювальних записок (т.с.3 арк.с. 111-116) вбачається збитковість загальної господарської діяльності позивача.

Втім, зі звітів не вбачається, що такі економічні показники діяльності позивача виникли саме у зв’язку з дією тарифів згідно з рішенням відповідача від 29.12.2014 р. №0672.

Сама по собі збитковість господарської діяльності позивача не може свідчити про неможливість отримання прибутку саме від надання житлово-комунальних послуг саме у зв’язку з дією тарифів згідно з рішенням відповідача від 29.12.2014 р. №0672.

ВИСНОВОК 2: суд констатує недоведеність позивачем такої підстави для здійснення відшкодування згідно з п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), як неможливість отримання прибутку у зв’язку з розміром вставлених тарифів.

ІІІ. Щодо дотримання позивачем порядку, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869, як умови для виникнення права на нарахування втрат, понесених на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Як зазначалось судом вище, відповідно до п. 39 розділу «Відшкодування втрат виконавців, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом місцевого самоврядування» Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869, - плановий період - період тривалістю 12 місяців, на який здійснюються розрахунки тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення. Для встановлення тарифу на послуги виконавець подає органу місцевого самоврядування 1) заяву про встановлення тарифу і розрахунок тарифу на плановий період за встановленими таким органом формами з 2) відповідними розрахунками, 3) підтвердними матеріалами і 4) документами, що використовувалися під час їх проведення.

Позивачем не надано доказів виконання вимог п. 39 Порядку, а саме:

1) не надано доказів звернення до відповідача із заявою про встановлення тарифу і розрахунок тарифу на планований період.

Лист позивача від 02.02.2016 р. вих.№10, наданий відповідачу 02.02.2017 р. (т.с. 1 арк.с. 19) – свідчить про звернення позивача до міського голови щодо надання доручення відповідному структурному підрозділу Ізюмської міської ради розробити проект рішення про коригування тарифів, а не про надання заяви про встановлення тарифу і розрахунок тарифу на планований період.

2) не надано доказів здійснення позивачем розрахунку тарифу за плановий період. Надані позивачем розрахунки було здійснено не за плановий період (12 місяців), а за січень 2017 року.

Окрім того, як зазначено у висновку судового експерта, позивач здійснив лише розрахунок різниці тарифу за січень 2017 року із застосування коефіцієнту зміни витрат, пов’язаних з наданням послуг, враховуючи наявні данні відносно економічно обґрунтованих витрат протягом строку дії даних тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. за № 0672, які не змінені та не заперечуються матеріалами справи, та із урахуванням економічно обґрунтованих витрат щодо збільшення заробітної плати та тарифу на електроенергію.

При цьому, розрахунку тарифу позивач не здійснював;

3) не надано доказів надання відповідачу матеріалів і документів, на підставі яких ним було проведено додані до листа розрахунки коефіцієнту коригування та тарифу.

Згідно з абз. 2 п. 42 розділу «Відшкодування втрат виконавців, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом місцевого самоврядування» Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869, - розмір втрат виконавців визначається виходячи з витрат, понесених виконавцем на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій протягом періоду, який починається з дня подання виконавцем до органу місцевого самоврядування заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 40 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення.

Як зазначалось вище, позивач із заявою про встановлення тарифів до відповідача – не звертався, розрахунку тарифу взагалі та за плановий період в тому числі – не здійснював.

Таким чином, з огляду на приписи наведеного вище п. 42, у позивача не виникло право на нарахування йому втрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

ВИСНОВОК 3: суд констатує недоведеність позивачем такої підстави для здійснення відшкодування згідно з п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), як звернення позивача до відповідача в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. N 869.

Враховуючи недоведеність позивачем наведених вище трьох умов, за яких можливе відшкодування в порядку п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) – суд констатує відсутність у позивача станом на момент розгляду даної справи правових підстав для отримання відшкодування в порядку спеціальної норми - п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення втрат від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат тарифу в період січень-квітень 2017 р. в розмірі 252445,96 грн. в повному обсязі.

Послання позивача на те, що відповідач не здійснює коригування тарифів в порядку – вказаний висновок суду не спростовує. Адже, положення п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.) не передбачають відповідальність за не здійснення коригування тарифів.

Посилання позивача на те, що відповідач спочатку мав намір затвердити нові тарифи, про що підготував відповідний проект – висновок суду про відмову в позові не спростовують. Адже, по-перше, проект рішення є лише думкою однієї посадової особи, яка його підготувала та направила для розгляду в колегіальний орган місцевого самоврядування. По-друге, наявність такого проекту не виключає обов’язок позивача по доведенню правових підстав виникнення у нього права на отримання відшкодування в порядку п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

Наявний в матеріалах справи висновок судової експертизи підстави відмови в позові також не спростовує, оскільки в такому висновку лише перевірено правильність здійснення позивачем розрахунку різниці тарифу за січень 2017 року із застосуванням коефіцієнту зміни витрат, пов’язаних з наданням послуг, враховуючи наявні данні відносно економічно обґрунтованих витрат протягом строку дії даних тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 29.12.2014 р. за № 0672, які не змінені та не заперечуються матеріалами справи, та із урахуванням економічно обґрунтованих витрат щодо збільшення заробітної плати та тарифу на електроенергію.

Втім, такий висновок не підтверджує наявності наведених вище трьох умов, за яких можливе відшкодування в порядку п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

Обставини, на які посилаються сторони щодо розроблення проекту рішення про коригування тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – не підлягають дослідженню у даній справі з огляду на підстави та предмет позову/заперечень.

Посилання позивача в обґрунтування позову на зростання витрат на оплату праці, електричної енергії як складових при формуванні тарифу на послуги – не може бути безумовною підставою для стягнення коштів з відповідача в порядку п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), якщо таке зростання не призводить до неможливості отримання прибутку від надання послуг за існуючими тарифами. Втім, як зазначалось вище, позивачем не доведено та не обґрунтовано неможливість отримання прибутку від надання послуг за тарифами згідно з рішенням відповідача від 29.12.2014 р. №0672.

Суд відхиляє посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позову про те, що відмова в коригуванні тарифів не оскаржувалась позивачем. Адже, правомірність чи неправомірність відмови відповідача в коригуванні тарифів не є підставою для стягнення чи відмови в стягненні компенсації згідно з вимогами п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо змістовної коректності розрахунків позивача (а саме збільшення вартості всіх складових розрахунку на однаковий коефіцієнт, розміру витрат на оплату праці та електричної енергії). Так, відповідні розрахунки, по-перше, були перевірені судовим експертом під час судової економічної експертизи; по-друге, відповідачем, в порушення принципу змагальності судового процесу, не спростовано розмір витрат на оплату праці та електричну енергію позивача за спірний період; по-третє, позивачем взагалі не доведено та не обґрунтовано право на розрахунок заявленого до стягнення відшкодування.

Суд відхиляє твердження відповідача про прибутковість господарської діяльності позивача, яку він підтверджує фінансовими звітами позивача (т.с. 3 арк.с. 99-107), оскільки такі звіти надані не за спірний період (січень-квітень 2017 року), а за попередні періоди (2014-2016 роки).

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 22, 614, 623 ЦК України, ст.ст. 224-225 ГК України, в тому числі щодо необхідності встановлення складу господарського правопорушення, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами - п. 7 ч. 1 ст. 21, ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.).

Зміст вказаних спеціальних норм свідчить, що право суб’єкта на отримання різниці між встановленим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво послуг - не залежить від наявності чи відсутності чотирьох елементів складу господарського правопорушення. Таке право залежить лише від двох умов: 1) встановлення економічно необґрунтованого тарифу та 2) неможливості отримання виконавцем прибутку від надання послуг у зв’язку з встановлення такого тарифу.

Враховуючи спеціальну правову природу заявлених до стягнення коштів, їх також не можна класифікувати як упущену вигоду, як на те посилається відповідач.

Заперечення відповідача щодо висновку судового експерта, а саме про те, що: висновки експертизи у даній справі не визначають розмір спричинених збитків; експертом не враховано факту не встановлення нових тарифів станом на 01.02.2017 р.; застосування експертом терміну «втрати», а не «витрати»; відсутність у експерта матеріалів необхідних для встановлення обставин економічної обґрунтованості тарифів – не мають юридичного навантаження у даній справі. Адже, експертиза у даній справі була призначена за клопотанням позивача, проти якого не заперечував відповідач; питання, що були поставлені для вирішення судовому експерту були визначені з урахуванням позицій обох сторін; перед експертом не ставились для вирішення питання про визначення розміру збитків (адже збитки не становлять предмет спору у справі) чи визначення розміру обґрунтованого тарифу (спір про формування та встановлення тарифу в даному провадження не розглядається); експертом висновок надано відповідно по поставлених йому запитань; відповідача не було обмежено в визначеному ст. 102 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 р.) праві надавати матеріали, які на його думку, були необхідні для провадження експертизи.

Досліджуючи всі аргументи сторін з приводу спору у даній справі, суд зазначає, що у рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), рішення від 10 лютого 2010 року (набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року).

Всім аргументам сторін, які пов’язані з підставами рішення у даній справі – суд надав оцінку. Суд дійшов висновку про недоцільність детально викладати в рішенні аргументи, які не пов’язані зі змістом спору та результатом його вирішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із проведенням експертизи.

Згідно з п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Отже, враховуючи відмову в позові у даній справі в повному обсязі, судові витрати (судовий збір, витрати пов'язані із проведенням експертизи) покладаються на позивача.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 2, 7, 14, 21, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (N 1875-IV від 24.06.2004 р.), ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та керуючись ст.ст. 1, 2, 7-8, 12-14, 20, 73-74, 76-79, 123, 129, 220, 232-233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.05.2018 р.

Суддя ОСОБА_4