Постанова № 74216851, 24.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/715/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 5, 48 Головуючий (суддя – доповідач) в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Боровицька сільська рада Чигиринського району про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року позивач звернулася до суду з даним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що вона та ОСОБА_6 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу з листопада місяця 1993 року по день смерті останнього, 09 вересня 2017 року.

Позивач зазначає, що з 1993 року по 2006 рік вони з померлим проживали у її квартирі в м. Черкаси, а в 2006 році ОСОБА_6 переїхав проживати до свого будинку в с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області. У травні 2006 року позивач звільнилася з роботи та також переїхала на постійне місце проживання до с. Боровиця, де разом проживала однією сім’єю з ОСОБА_6 за адресою Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19. Протягом часу проживання за вказаною адресою вони з ОСОБА_6 за спільні кошти придбавали необхідні будівельні матеріали для ремонту вищевказаного будинку, меблі, побутову техніку та предмети домашнього вжитку.

Крім того вказує, що внаслідок спільних трудових зусиль та спільної праці, під час спільного проживання однією сім’єю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було придбане у власність наступне майно: 17.08.1999 року – автомобіль марки ВАЗ модель «21063» д.н.з. 68159МА; 04.10.2001 року – причіп легковий марки «ММЗ», модель 81021, д.н.з. 11205МА; 26.03.2008 року – автомобіль марки «DAEWOO», модель «FSO LANOS TF69Y», д.н.з. НОМЕР_1.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з листопада 1993 року по 09 вересня 2017 року та визнати об’єктом права спільної сумісної власності: житловий будинок, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19; земельну ділянку площею 0,2480 га (кадастровий номер 7125480500:02:002:0052), що розташована за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19; автомобіль марки ВАЗ модель «21063» д.н.з. 68159МА; причіп легковий марки «ММЗ», модель 81021, д.н.з. 11205МА; автомобіль марки «DAEWOO», модель «FSO LANOS TF69Y», д.н.з. НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на: ? частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19; ? частину земельної ділянки площею 0,2480 га (кадастровий номер 7125480500:02:002:0052), що розташована за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19; ? частину автомобіля марки ВАЗ модель «21063» д.н.з. 68159МА; ? частину автомобіля марки «DAEWOO», модель «FSO LANOS TF69Y», д.н.з. НОМЕР_1; ? частину причепа легкового марки «ММЗ», модель 81021, д.н.з. 11205МА.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_6, померлого 09 вересня 2017 року, однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 13 травня 2008 року до 09 вересня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 160 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 160 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що вона зі ОСОБА_6 до 13.05.2008 року проживали разом як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет, та що їх відносини носили усталений характер, який притаманний подружжю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на порушення судом норм процесуального права та неповне з’ясування всіх обставин справи, просить його змінити, задовольнивши її позовні вимоги в повному обсязі.

При цьому в апеляційній скарзі посилається на обставини викладені нею в позовній заяві та крім того зазначає, що всі зазначені нею факти були підтверджені свідками у справі. Більше того, Боровицька сільська рада фактично підтвердила факт її проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_6 та проти задоволення позову не заперечувала.

Також в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неодноразово наголошувалось на відсутність письмової угоди між ОСОБА_3 та померлим ОСОБА_6 про те, що їх майно є спільною сумісною власністю. Таким чином судом порушено вимоги статті 89 ЦПК України, в якій передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказують, що спільне проживання позивача із ОСОБА_6 фактично почалось в травні 2008 року, тобто з моменту її реєстрації 13.05.2008 року в будинку за адресою Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19.

Крім того відповідачі звертають увагу, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19 був успадкований померлим, а земельна ділянка площею 0,2480 га, кадастровий номер 7125480500:02:002:0052 була ним приватизована, а тому дане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_6

Позивачем не надана до суду письмова угода, укладена між нею та ОСОБА_6, якою визначено, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Суду не надавалися належні та допустимі докази того, що спірний будинок, земельна ділянка та транспортні засоби були придбані позивачем з померлим за спільні кошти.

Щодо збільшення вартості майна, то відповідачі вказують, що таке збільшення та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення. Позивач жодним чином не доводить суду своєї фінансової участі в придбанні спірного майна та своєї фінансової спроможності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно свідоцтва про смерть від 10.09.2017 року серії І-СР 311917, 09 вересня 2017 року помер ОСОБА_6, який мав двох рідних доньок: ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Крім того, судом встановлено, що позивач після розлучення у 1992 році із ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі більше не перебувала, як і померлий ОСОБА_6, який у 1986 році розірвав свій шлюб із матір’ю відповідачів ОСОБА_8

На час смерті ОСОБА_6 на праві особистої власності йому належало нерухоме майно – будинок та земельна ділянка, а також рухоме майно – три транспортні засоби.

Так, будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Алея Миру, 19 с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області був успадкований ОСОБА_6 у 1998 році після смерті 25.11.1997 року його матері, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.07.1998 року (а.с. 13).

Право власності ОСОБА_6 на об’єкти рухомого майна здійснено на:

- транспортний засіб ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер 68159МА, 1986 року випуску (реєстрація 17.08.1999 року);

- транспортний засіб «DAEWOO», модель «FSO LANOS TF69Y», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року (реєстрація 26.03.2008 року);

- транспортний засіб причіп легковий - В «ММЗ» модель 81021, державний реєстраційний номер 11205МА, 1989 року випуску (реєстрація 04.10.2001 року).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №468900, ОСОБА_6 належала земельна ділянка площею 0,2480 га, яка розташована за адресою Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Алея Миру, 19 та яка була передана останньому на підставі рішення сесії Боровицької сільської ради №15-3 від 21.04.2005 року (а.с. 12).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статей 16, 17 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю). В інших випадках спільна власність громадян визнавалась частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Установлено, що 01.07.1998 року ОСОБА_6 набув право власності на житловий будинок за вищевказаною адресою в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Виходячи з наведеного, обґрунтування позову про правовий режим житлового будинку, транспортного засобу ВАЗ 21063, державний реєстраційний номер 68159МА, 1986 року випуску та транспортного засобу причепа легкового - В «ММЗ» модель 81021, державний реєстраційний номер 11205МА, 1989 року випуску як спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_6 є безпідставними.

Підстави вважати, що спірний будинок став об’єктом права спільної сумісної власності внаслідок істотного збільшення його вартості також відсутні, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів для встановлення факту участі позивача працею й коштами у збільшенні такої вартості, при цьому колегія суддів керується наступними нормами закону.

Згідно зі статтею 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Аналогічні положення містить стаття 60 СК України.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (частина перша статті 24 КпШС України). Такі ж положення закріплені у статті 57 СК України.

Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічні положення містить стаття 62 СК України.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» судам роз'яснено, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС України) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (стаття 28 КпШС України).

З висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року, справа № 6-1447цс17, слідує, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких наведених обставин, для застосування передбачених статтею 62 СК України чи статтею 25 КпШС України правил і наслідків, позивач має довести перед судом крім іншого факт збільшення вартості майна та істотність такого збільшення. Належними доказами на підтвердження цих обставин є документи, які нададуть змогу зробити порівняльний аналіз вартості спірного майна до моменту збільшення його цінності та після цього.

Також слід зазначити, що судом вірно звернуто увагу, що письмової угоди, укладеної між позивачем та ОСОБА_6, якою визначено, що спірне майно є спільною сумісною власністю до суду не надавалась.

Cтаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що позивачем підтверджено факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 в період з 13.05.2008 року по 09.09.2017 року, оскільки вказаний факт стверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме паспортом позивача та довідкою Боровицької сільської ради від 30.10.2017 року №1262. Більше того, вказаний факт підтверджують і відповідачі у справі, про що ними було зазначено у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів звертає увагу, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. При цьому покази свідків, на які вказує позивач, не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача і в частині іншого майна, оскільки ОСОБА_3 належним чином не доведено факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_6 в період до 13.05.2008 року (на час набуття такого майна), а саме що в них склалися усталені подружні відносини, вони були пов’язані спільним побутом та мали спільний бюджет, що притаманно інститутам сім’ї та шлюбу в розумінні ст.ст. 3, 21 СК України.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.05.2018 року.

Судді: