Ухвала суду № 74216830, 21.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/394/18 Справа № 708/1092/17 Категорія: ч.2, ч.3 ст.185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

обвинуваченої ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 лютого 2018 року , яким

ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, українку, громадянку України, ІНФОРМАЦІЯ_3, незаміжню, не працюючу, проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, судиму 20.09.2017 року Чигиринським районним судом по ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком, згідно до ст. 75 КК України, в 2 роки,

визнано винною та засуджено:

за ч. 2 ст. 185 КК України - два роки позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України – три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання – три роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за вироком Чигиринського районного суду від 20.09.2017 року у вигляді шести місяців позбавлення волі та остаточно визначено покарання - три роки шість місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання визначено з 20 січня 2018 року з врахуванням строку затримання та перебування під вартою.

Запобіжний захід - тримання під вартою - до вступу вироку в законну силу залишений без змін.

Цивільний позов задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі чотири тисячі двісті гривень.

Вирішена доля речових доказів, відповідно до положень ст. 100 КПК України,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнана винною та засуджена за те, що після вчинення нею майнового злочину на шлях виправлення не стала та повторно 03.10.2017 року о 16год.30хв., перебуваючи неподалік тваринницької ферми, що в с. Рацеве Чигиринського району Черкаської області та знаходячись в салоні автомобіля «Шкода Октавія», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_9, за відсутності останнього, таємно, умисно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів заволоділа грошовими коштами в сумі 4200 грн., що знаходилися в барсетці на задньому пасажирському сидінні, чим спричинила ОСОБА_9 матеріальних збитків на вказану суму.

Вона ж, повторно, 13.11.2017 року о 23год. таємно, з корисливих мотивів, незаконно проникла через паркан на територію подвір’я ОСОБА_10 за адресою: с. Рацеве, вул. І. Франка, 10 Чигиринського району Черкаської області, де шляхом зняття накидного замка з вхідних дверей проникла до гаражного приміщення домоволодіння останньої, де умисно заволоділа велосипедом марки «Аист» вартістю 400 грн., що знаходився у вказаному гаражному приміщенні та який на праві приватної власності належав ОСОБА_10

В подальшому ОСОБА_7 поїхала вказаним велосипедом до домоволодіння ОСОБА_11 за адресою: с. Рацеве, вул. Черкаська, 145 Чигиринського району, де зберігала його до 16.11.2017 року, доки велосипед не забрала у ОСОБА_11 потерпіла ОСОБА_10

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні порушує питання про скасування вироку районного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною та засудити за ч.2 ст.185 КК України до двох років позбавлення волі, за ч.3 ст.185 КК України до трьох років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити покарання – 3 роки позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків частково приєднати не відбуте покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 20.09.2017 року у вигляді 1 року позбавлення волі та остаточно визначити покарання – 4 роки позбавлення волі. Строк відбування покарання визначити з 20 січня 2018 року з врахуванням строку затримання та перебування під вартою.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 просить скасувати вироку суду першої інстанції через невідповідність висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження. В суді апеляційної інстанції вказала, що дані злочини вона не вчиняла, а в суді першої інстанції визнала вину частково, так як злякалась.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, про задоволення апеляційної скарги, доводи обвинуваченої та її захисника в підтримку своєї апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої ОСОБА_7 не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ці вимоги закону судом виконані.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_7. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ч.3 ст.185 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об’єктивно.

Як свідчать матеріали кримінальної провадження і дані журналу судового засідання, органом досудового розслідування й судом першої інстанції досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі засудженої ОСОБА_7 про те, що інкриміновані їй злочини вона не вчиняла, а в суді першої інстанції частково визнала свою вину оскільки злякалась є безпідставним, що не грунтуються на матеріалах справи.

Вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, ч.3 ст.185 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та доказами дослідженими судом першої інстанції в їх сукупності.

Так, мотивуючи висновки про винність ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, ч.3 ст.185 КК України, суд обгрунтовано послався на покази потерпілого ОСОБА_9, який показав, що він дійсно 03.10.2017 року їздив з обвинуваченою своїм автомобілем за село, а вранці наступного дня виявив, що немає грошей і зателефонував обвинуваченій, яка пообіцяла їх повернути, але згодом перестала відповідати на його дзвінки, а тому він звернувся до поліції.

Згідно показів свідка ОСОБА_12, який пояснив, що обвинувачена була винна їй 2200 гривень, які віддала, повідомивши, що позичила гроші в ОСОБА_9

Дані покази потерпілого і свідка узгоджуються з показами обвинуваченої ОСОБА_7 в суді першої інстанції, згідно яких остання в присутності захисника показала, що коли ОСОБА_9вийшов із автомобіля, то вона побачила барсетку, з якої витягла гроші та сховала до кишені. Перерахувавши вдома гроші, вона виявила, що взяла 4200 гривень, з яких 2200 гривень віддала ОСОБА_12, а 2000 гривень залишила собі.

Доводи ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції про те, що вона дала такі визнавальні покази в суді першої інстанції, оскільки злякалась, колегія суддів не приймає до уваги і розцінює, як намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне, тим більше, що дані покази остання давала в присутності захисника.

По епізоду крадіжки велосипеда у потерпілої ОСОБА_10, вина ОСОБА_7 підтверджується показами самої потерпілої ОСОБА_10, яка показала, що до неї 13.11.2017 року приїхала ОСОБА_7 разом з ОСОБА_11 на автомобілі останнього. Після застілля, вони разом уїхали і після чого з гаража зник велосипед марки «Аіст».

Згідно показів свідка ОСОБА_11 про те, що до нього приїхала обвинувачена і попросила, щоб велосипед постояв в нього, проти чого він не заперечував. Потім через день приїхала ОСОБА_10 і забрала велосипед.

Крім того вина ОСОБА_7 по епізоду крадіжки веловипеда підтверджується й іншими доказами дослідженими судом, а сааме:

- даними протоколу огляду велосипеда марки «Аист» від 17.11.2017 року (а.п.18-19);

- даними довідки про вартість велосипеда марки «Аист» (а.п.23);

- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 29.11.2017 року за участю підозрюваної ОСОБА_7, яка відтворила обставини викрадення нею належного потерпілій велосипеда з гаражного приміщення домоволодіння ОСОБА_10 та подальше пересування ним (а.п.52-56).

Отже, колегія суддів вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні таємного викрадення майна (крадіжки), передбаченого ч.2, ч.3 ст.185 КК України підтверджується доказами, які досліджені судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено. Суд першої інстанції оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних кримінальних правопорушень.

Немає підстав вважати, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Невизнання вини обвинуваченою ОСОБА_7 колегія суддів вважає, як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне. Крім того, колегія суддів зауважує, що викрадений велосипед обвинувачена зберігала у домоволодінні ОСОБА_11 до 16.11.2017 року (3 доби), доки велосипед не забрала потерпіла ОСОБА_10, що свідчить про вчинення ОСОБА_7 крадіжки велосипеда, який вона не збиралась повертати потерпілій.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлені об’єктивні дані, які б ставили під сумнів достовірність наведених у вироку доказів, які підтверджують, що ОСОБА_7 вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку).

Ці заперечення обвинувачення були детально розглянуті судом першої інстанції та спростовані наведеними у його вироку доказами.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора стосовно м’якості призначеного покарання, які зводяться лише до призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі 4 роки (тобто більше на 6 місяців), тоді як районний суд призначив обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, які не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

При призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог статей 65, 66, 67 та п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням тяжкості вчиненого злочину (ст. 12 КК України), даних про особу винної, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчиненню ним нових злочинів.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_7, суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених правопорушень, один з яких є тяжким злочином відповідно до ст.12 КК України, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення корисних злочинів, по місцю проживання характеризується негативно, відсутність пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Колегія суддів вважає, що призначене покарання ОСОБА_7 із застосуванням статті 71 КК України, а саме 3 роки 6 місяців позбавлення волі є у даному випадку справедливим і таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання.

Крім того, колегія суддів враховує роз’яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення розміру призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.

Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального кодексу, які були б підставою для скасування або зміни вироку, при розгляді справи колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення вироку без змін, а апеляційних скарг без задоволення.

З врахуванням викладеного, керуючись статтями 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Головуючий :

Судді :