Постанова № 74216825, 22.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/873/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів цивільної палати:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

секретар Попова М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 березня 2018 року, ухваленого суддею Черненко В.О. (повний текст рішення складено 16 березня 2018 року), по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості , -:

в с т а н о в и в :

09 лютого 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд з позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за договором кредиту у сумі 30880 грн. 05 коп. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 09.06.2009 року, ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 10600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.

Відповідач належним чином договір не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 31.12.2015 року, має заборгованість у сумі 30880 грн. 05 коп., яка складається з: 10591 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 17641 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1446 грн. 67 коп. - штраф (процентна складова).

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 30880 грн. 05 коп. та судові витрати у розмірі 1378 грн.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 07 березня 2018 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено в повному обсязі та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 судові витрати у сумі 4236 грн. 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки судом першої інстанції неповно, не всебічно та необєктивно досліджено обставини справи, суд невірно витлумачив та застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача ОСОБА_5

Відповідачем подано заперечення (відзив) на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до п. 8 Перехідних Положень ЦПК України, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно до п. 9 Перехідних Положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоведені викладені в позові обставини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до заяви №0303060800108932928, у якій вказано, що вона разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між сторонами договір, відповідач ОСОБА_5 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір кредиту б/н від 09.06.2009 року у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць, що становить 30,00% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно цієї ж заяви, відповідач, 02.07.2009 року отримала кредитну картку №54570829299567 та була ознайомлена з умовами кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового кредиту» про що свідчить підписана останньою довідка №1312140000106600787 від 19.06.2009 року.

Однак, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг, ОСОБА_7 користування платіжною карткою, які представником позивача були долучені до справи та на які останній посилався при обґрунтуванні позову, не містять підпису відповідача, що, на думку суду, не є підставою для ствердження, що саме ці ОСОБА_6 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_6 мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Згідно Анкети-Заяви №1401030900174356375 про приєднання до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року, відповідачу був збільшений кредитний ліміт до 3000 грн. і, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 27.12.2010 року, борг становив уже 8112 грн.

Проте, згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 25.01.2017 року №737/16-23, №22/17-23, підпис в графі «Клієнт Підпис» Анкети-Заяви №1401030900174356375 про приєднання до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року, виконаний не ОСОБА_8

В судовому засіданні відповідач, не заперечуючи факт укладення 09.06.2009 року договору кредиту у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» та отримання, в зв'язку з цим, однієї кредитної картки, категорично заперечувала факт підписання нею особисто чи вповноваженою нею особою 23.09.2010 року вищезазначеної Анкети-Заяви.

Згідно довідки без номера та дати, наданої представником позивача, клієнт ОСОБА_8 отримала наступні картки: №26253616196921, яка мала термін дії до 09/10, тобто, до 30 вересня 2010 року та №54570829299567, яка мала термін дії до 05/15, тобто, до 31 травня 2015 року. Відповідно до виписки по лицьовому рахунку, наданої представником позивача, у відповідача, окрім зазначених вище, в межах даного договору, була в користуванні іще одна картка за №2222221315745265, без зазначення терміну її дії.

На час розгляду справи, ніяких кредитних карток у відповідача в наявності не було, відповідач не могла визначитися - карткою з яким саме номером вона користувалася, а представник позивача не надав жодного належного доказу, який підтверджував би факт видачі та користування відповідачем карткою з конкретним номером та строком дії. При цьому, суд, беручи до уваги особу відповідача, яка тривалий час хворіє на тяжке захворювання та, в звязку з цим, постійно проявляє неуважність та розгубленість, не вважає безсумнівним та достатнім доказом підпис останньої в заяві №0303060800108932928 від 09.06.2009 року, у якій вказано, що 02.07.2009 року вона отримала кредитну картку саме з №54570829299567.

Окрім того, за наявності трьох кредитних карток, виданих в межах отриманого відповідачем кредиту та за відсутності належних доказів про те, що всі ці картки були видані саме відповідачу ОСОБА_8, суд не виключає можливості користування кредитними коштами в межах укладеного договору, іншими невстановленими особами.

За таких обставин, суд не може зробити однозначного висновку про те, що в період з 23.09.2010 року по день звернення позивача з позовом до суду, саме відповідач ОСОБА_8 користувалася кредитними коштами в межах укладеного нею з позивачем договору кредиту б/н від 09.06.2009 року.

Таким чином, беручи до уваги те, що Анкету-Заяву №1401030900174356375 про приєднання до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року відповідач не підписувала та за відсутності в наявності, жодної з вказаних вище банківських карт та інших належних, достовірних та достатніх доказів (окрім заяви №0303060800108932928 від 09.06.2009 року, у якій вказано, що відповідач 02.07.2009 року отримала кредитну картку з №54570829299567), які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитних карт із зазначенням строку їх дії, суд вважає, що між позивачем та відповідачем, дійсно був укладений договір кредиту на суму 250 грн, який діяв до 23.09.2010 року.

При цьому, суд першої інстанції критично оцінив надану представником позивача довідку про кількість отриманих саме відповідачем ОСОБА_8 кредитних карт із зазначенням строку їх дії, оскільки ніякими іншими доказами зазначені обставини не підтверджуються і наведену інформацію у вказаній довідці, суд позбавлений можливості перевірити.

Згідно ж позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 30880 грн. 05 коп., яка утворилася станом на 31.12.2015 року та складається з: 10591 гривня 62 копійки заборгованість за кредитом; 17641 гривня 76 копійок заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 гривень 00 копійок заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг: 500 гривень 00 копійок штраф (фіксована частина) та 1446 гривень 67 копійок штраф (процентна складова).

Розрахунки щодо нарахування процентів за користування кредитом, пені та комісії, а також штрафів, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг, ОСОБА_7 користування платіжною карткою та тарифами банку, проте зазначені умови і правила всупереч вимогам ст.ст. 207, 1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв'язку з чим їх, на думку суду, і з цих підстав також, не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 700 грн та штрафів відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1446 грн.67 коп. (процентна складова), до задоволення не підлягають.

Окрім того, окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та комісії на думку суду першої інстанції є те, що позивач, не зважаючи на їх різну правову природу, тобто, підстави та порядок нарахування, визначив їх однією сумою, що позбавляє суд перевірити правильність та законність обрахунків.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафів (фіксованої частини та процентної складової), то враховуючи приписи ст. 549 ЦК України, згідно яких штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, суд першої інстанції вважає, що їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання позивачем положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що є окремою підставою для відмови в даній вимозі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 17641 грн. 76 коп., суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку, що кредитний договір між сторонами був укладений 09.06.2009 року та діяв до 23.09.2010 року без підписання відповідачем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг ОСОБА_9 на користування платіжною карткою, то у зв'язку з викладеним та відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, відповідач зобовязана була б сплатити позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі визначеному відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, тобто на рівні облікової ставки Національного банку України. Проте, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач, станом на 23.09.2010 року заборгованості по сплаті кредитних коштів та процентів за користування ними, не мала, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що в цій вимозі, також слід відмовити.

Щодо можливого користування відповідачем кредитними грошовими коштами із збільшеним кредитним лімітом після 23.09.2010 року (зарахування на картку №54570829299567 матеріальної допомоги виділеної відповідачу згідно рішення Городищенської міської ради, внесення грошових коштів відповідачем на зазначений рахунок в сумі 8500 гривень, операцій по поповненню картки, перерахування коштів з картки на картку через ПК Приват-24), на що посилався представник позивача у своїх письмових запереченнях на висновки проведеної експертизи та в судовому засіданні, суд першої інстанції, враховуючи наведене вище, не вбачає правових підстав нарахування та стягнення з відповідача якихось сум за користування цими грошовими коштами та штрафних санкцій за невиконання, на думку позивача, взятих на себе зобовязань відповідачем, оскільки ніяких угод щодо кредитування одним другого між позивачем та відповідачем після 23.09.2010 року, укладено не було.

Суд першої інстанції не вважає належними та допустимими доказами, надані представником позивача зображення скріншотів монітору комп'ютера, на яких зображено вікна браузера, в яких, в свою чергу, містяться скріншоти вікон невідомої компютерної програми, в якій містяться відомості про відповідача та її чоловіка, з зазначенням їх домашньої адреси та належних їм номерів мобільних телефонів, оскільки, згідно пояснень представника, ця програма перебуває в користуванні позивача і, на думку суду першої інстанції, знаходиться відповідно під його контролем, що дає змогу останньому вносити до неї будь-які відомості та зміни. Крім того, зазначені докази, подані представником позивача в порушення вимог діючої на час звернення з позовом до суду ст. 131 ЦПК України та останнім не доведено, що докази подано несвоєчасно з поважних причин, що повністю узгоджується з приписами ст.83 ЦПК України, чинної на час розгляду справи по суті.

Щодо заяв представника відповідача про застосування при вирішенні даного спору строків позовної давності, керуючись розясненнями, наведеними в п.11 Постанови ПВС України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно яких, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього, тому суд першої інстанції вважає, що при вирішенні даного спору правових підстав застосовувати строки позовної давності немає, а в позові слід відмовити в звязку з його недоведеністю.

З даним висновками суду першої інстанції не погоджується колегія судів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного договору б/н від 09.06.2009 року ОСОБА_5 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

За умовами договору про надання банківських послуг, підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надання банківських послуг.

Встановлено, що відповідач, визнає факт підписання договору про надання банківських послуг, виникнення договірних зобов'язань з ПАТ КБ «ПриватБанк», також і отримання кредитної карти, а тому в силу ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників, в даному випадку в запереченнях відповідача.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання і регулюються ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Із визначенням, яке міститься в ст. 633 ЦК України, договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними. Також частинами 2 та 3 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.

Спеціальна норма ч. 2 ст. 1067 ЦК України передбачає обов'язок банку укласти договір банківського рахунка з клієнтом на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Укладення між банком та відповідачем саме вказаного виду договору підтверджується змістом заяви, в якій зазначається, що відповідач своїм підписом приєднується і зобов'язується виконувати умови, викладені в ОСОБА_6 і правилах надання банківських послуг, тарифах банку, що складають договір банківського обслуговування.

Згідно довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки "Кредитка Універсальна" 55 днів пільгового періоду, яка підписана позичальником, зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Із матеріалів справи вбачається, що анкета-заява від 09.06.2009 року має ознаки кредитного договору, містить відповідні умови, які підписали обидві сторони, при укладанні договору відповідач був ідентифікований. Згідно виписки по картрахунку банк встановив ліміт та в подальшому здійснив кредитування рахунку картки.

Відповідач після отримання картки та ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами здійснив дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи.

Підписання ОСОБА_5 анкети-заяви від 09.06.2009 року, отримання та активація нею картки, користування картковим рахунком та часткове погашення заборгованості свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними ОСОБА_6 про надання та обслуговування платіжних карток.

Відповідно до п. 1.27 ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в України» платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Згідно з п.п. 15.2 та п.п. 15.3 ст. 15 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в України» платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору.

У пунктах 14.1., 14.8 та 14.12 ст. 14 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу. Банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу.

Договір приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України - це договір, за яким умови договору визначені заздалегідь однією із сторін, може бути укладений лише шляхом

приєднання другою стороною до договору в цілому, що означає, що друга сторона не може змінювати умови запропонованого договору, а може лише прийняти їх в запропонованому вигляді.

Виходячи з обставин, що встановлено, саме такий договір був укладений і виконувався сторонами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом з цим, відповідач спірний кредитний договір не оскаржував, такий у встановленому порядку не визнаний недійсним.

Виходячи із положень ст. 642 ЦК України, своїми діями позичальник погодився із запропонованими умовами договору. Судом не встановлено, що позичальник не знав та не був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг.

Так, воля особи виявляється в її діях (поведінці, мовчанні) та, враховуючи, що відповідно до чинного законодавства та звичаїв ділового обороту акцепт (прийняття пропозиції) вчиняється шляхом підписання особою запропонованих умов договору або шляхом відправлення листа, телеграми тощо з відповіддю про прийняття пропозиції, або шляхом вчинення конклюдентних дій чи мовчання, або шляхом вчинення особою, яка одержала оферту (пропозицію), дій на виконання оферти (а саме: сплата належної суми грошей в даному випадку).

Отримання кредиту та розмір заборгованості неоспорений позичальником. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір, який підлягає виконанню та відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання щодо виконання його умов.

Позивач виконав взяті на себе зобов’язання, відповідач належним чином договір не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 31.12.2015 року, згідно наданих позивачем розрахунків, має заборгованість у сумі 30880 грн. 05 коп., яка складається з: 10591 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 17641 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1446 грн. 67 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи №737/16-23, №22/17-23 від 25.01.2017 року встановлено, що відповісти на питання кому належить підпис вчинений на оригіналі Заяви про оформлення кредиту та кредитної картки на ім'я ОСОБА_5 від 09.06.2009 року та оригіналі довідки про умови кредитування з використанням кредитки «універсальна» на ім'я ОСОБА_5 від 19.06.2009 року не видалося можливим.

Такий висновок не підтверджує факту, що підпис в анкеті не належить позичальнику ОСОБА_5, а лише фіксує неспроможність це визначити, висновок ґрунтується на припущеннях. Такий висновок є сумнівним та не може бути належним і достатнім доказом по справі.

Представником позивача до суду подані заперечення проти наданого висновку експерта та письмові пояснення, однак судом вони не були розглянуті та не враховані.

Положеннями ст.150 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Такі експертизи не призначалися.

Разом з тим, висновком експертизи встановлено, що підпис в анкеті-заяві від 23.09.2010 року виконаний не гр. ОСОБА_5, проте на порушення ст. ст. 204, 215 ЦК України суд не врахував, що відсутність волевиявлення на укладання правочину є підставою для визнання його недійсним на підставі ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, однак позов про визнання кредитного договору в цілому або його частин недійсними із зазначених вище правових підстав у встановленому порядку відповідачем не заявлявся і предметом судового розгляду у цій справі не був.

З огляду на викладене у суду не було підстав для з'ясування обставин, за яких можливе визнання правочину недійсним, у зв'язку із тим, що підпис на кредитному договорі виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою, та постановления будь-яких висновків з приводу їх існування при вирішенні спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про те, що оскільки відповідач ОСОБА_5 не виявляла свою волю на укладення договору від 23.09.2010 року про надання банківських послуг і не підписувала його, тому немає підстав для задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості на підставі договору 09.06.2009 року.

Оскільки питання щодо підписання відповідачем договору не відносяться до предмету заявленого позову (про стягнення заборгованості за договором), наявність висновку почеркознавчої експертизи не мають правового значення по даній справі.

За такого висновок суду про недоведеність факту укладання сторонами договору є помилковим. В той же час, з врахуванням викладених обставин справи, є підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що права сторін виникають на підставі договорів та інших правочинів. Згідно з ст.ст. 3, 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

З огляду на вказані положення закону договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Проте, судом не взято до уваги, що в матеріалах справи наявна первинна документація з посиланням на кредитний договір укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем.

За приписами п.п. 3, 6 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 ЗУ "Про Національний банк України" та ч. ч. 1,2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та-міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням №254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

З урахуванням вищевикладеного, судом необгрунтовано відхилено банківські виписки як належні докази підтвердження укладення кредитного договору, видачі кредиту та залишено поза увагою факт часткового виконання боржником кредитного договору.

Оскільки, банком надавалися кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку, а з розрахунку заборгованості, з яким погоджується і колегія суддів та за відсутності іншого розрахунку відповідача, вбачається використання коштів та часткове погашення заборгованості, таким чином між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не ос порений.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач має заборгованість, яка підлягає до стягнення у розмірі 30180 грн. 05 коп., яка складається з: 10591 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 17641 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1446 грн. 67 коп. - штраф (процентна складова).

Разом з тим, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за пенею та комісією, яка визначена позивачем у розмірі 700 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 ОСОБА_7 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, невідомо, за які конкретно дії Банку по обслуговуванню клієнта, підлягає стягненню вказана комісія. Крім того, нарахування суми пені та комісії позивачем проведена разом, а тому, колегія суддів доходить до висновку, що нарахування пені та комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором кредиту № б/н від 09.06.2009 року у сумі 30180 грн. 05 коп., яка складається з: 10591 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 17641 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1446 грн. 67 коп. - штраф (процентна складова).

Доводи відповідача викладені в запереченні на апеляційну скаргу про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення були предметом дослідження колегії суддів, але вони не знаходять свого підтвердження.

Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з позовом в суд та подачі апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» сплатив в дохід держави судовий збір в розмірі 1378 грн. та 2067 грн., а всього 3445 грн.

Суд ухвалює рішення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» та зодоволняє позовні вимоги на 97,7 %, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь банку витрати по сплаті судового збору у розмірі 3365 грн. 77 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити частково.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 березня 2018 року, ухваленого суддею Черненко В.О. (повний текст рішення складено 16 березня 2018 року), по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості – скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту № б/н від 09.06.2009 року у сумі 30180 грн. 05 коп., яка складається з: 10591 грн. 62 коп. - заборгованість за кредитом; 17641 грн. 76 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1446 грн. 67 коп. - штраф (процентна складова).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в сумі 3365 грн. 77 коп.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 24 травня 2018 року.

Судді Пономаренко В.В.

ОСОБА_3

ОСОБА_4