Рішення № 7421418, 28.12.2009, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.12.2009                                                             Справа № 10/151

За позовом за позовом приватного підприємства побутових послуг "Смерічка", м.Ужгород

до відповідача комунального підприємства "Водоканал м. Ужгорода"

про зобов"язання КП "Водоканал м.Ужгорода" належним чином виконувати умови п.1 Договору від 01.01.01 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, а саме відновити забезпечення ПП побутових послуг "Смерічка"питною водою та прийняття від нього стічних вод на об"єкті, розташованому у місті Ужгороді, пл. Ш Петефі,47.

Суддя - І.В.Івашкович

представники:

від позивача - Колотуха О.І., довіреність від 14.01.09

від відповідача –Феделещак М.М., заступник директора з фінансово-економічних питань та інвестицій, довіреність № 29 від 19.01.09

СУТЬ СПОРУ: приватне підприємство побутових послуг "Смерічка", м.Ужгород звернулось з позовом до комунального підприємства „Водоканал м.Ужгород”, про зобов"язання КП "Водоканал м.Ужгорода" належним чином виконувати умови п.1 Договору від 01.01.01 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, а саме відновити забезпечення ПП побутових послуг "Смерічка"питною водою та прийняття від нього стічних вод на об"єкті, розташованому у місті Ужгороді, пл. Ш Петефі,47.

Позов мотивує з посиланням на ті підстави, що відповідач в порушення взятих на себе за укладеним сторонами договором від 01.01.2001р. на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, який є чинними до теперішнього часу, та за відсутності з боку позивача будь-яких порушень, допущених в процесі водоспоживання та водовідведення, безпідставно припинив постачання питної води до об’єкту позивача, розташованого в м. Ужгород, пл.Ш.Петефі,47. Позивач стверджує про те, що систематично і у встановлені строки проводить належні розрахунки за фактично використану воду відповідно до показників облаштованих лічильників, а отже діє у повній відповідності з умовами ч.2 п.6 договору, п.3.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.08 №190.Посилаючись на положення п.2 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526,610 Цивільного кодексу України, стверджує про обов’язок відповідача виконувати взяті на себе за договором зобов’язання щодо забезпечення абонента ПП”Смерічка” питною водою, а також прийняття стічних вод.

Представник позивача в процесі судового розгляду справи позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, посилаючись на додані документальні докази.

Відповідач згідно з письмовим відзивом на позов проти позовних вимог заперечив, посилаючись на такі підстави, як:

-          договір №330 від 01.01.2001р. на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації в силу умов п.11, а також положень ст.907 Цивільного кодексу України(який відповідно до п.п.4,9 „Прикінцевих та перехідних положень” застосовується до спірних правовідносин), ч.1 ст.188 Господарського кодексу України є розірваним в односторонньому порядку у зв’язку з надісланим ПППП”Смерічка” повідомленням від 06.03.09 №149 про необхідність переукладення договору та розірвання діючого у разі невиконання викладених вимог;

- відповідно до п.2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затв. наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.08,за реєстр. в Міністерстві юстиції України 07.10.08 за №936/15627),ст.19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”,ч.2 п.6.1 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, надання споживачам послуг централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється виключно на договірних засадах;

-          твердження позивача про припинення водопостачання з 17.11.09 не відповідає дійсності, а актом обстеження від 20.11.09 ,складеним за участю представників міської санепідемстанції, засвідчено наявність водопостачання на об’єкті за адресою:м.Ужгород,пл.Ш.Петефі,47.

У додатково поданих письмових поясненнях(заява №916 від 22.12.09) відповідач навів обґрунтування стосовно питань нормативного врегулювання п’ятикратного розміру плати за понадлімітне споживання послуг з водопостачання і водовідведення, щодо встановлення лімітів споживання послуг по кожному об’єкту підприємства окремо. Окрім того, вказує на невиконання позивачем нормативно передбаченого обов’язку щодо внесення змін до договору у зв’язку з очікуваним збільшенням споживання послуг з водопостачання і водовідведення по об’єкту за адресою пл.Ш.Петефі,47. Вказує також і на таке порушення, яке стало підставою для припинення водопостачання на спірному об’єкті, як самовільна, в порушення вимог п.6.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, без дозволів Водоканалу та територіальних органів СЕС, реконструкція внутрішньої системи водопостачання із встановленням водонапірних баків. Вказує, що припинення водопостачання по спірному об’єкту мало місце в кінці дня 26.11.09 та подає на підтвердження витяг із Журналу диспетчерської служби.

Представником позивача подано письмові пояснення, у якому з посиланням на норми ст.188 Господарського кодексу України, ст.ст. 651,652,654 Цивільного кодексу України обґрунтовує помилковість позиції відповідача стосовно розірвання договору в односторонньому порядку. Розмежовуючи правову природу понять „одностороння відмова від договору” та „розірвання договору на вимогу однієї із сторін”, наголошує, що право на односторонню відмову від договору договором сторін не передбачено. Вказує, що в даному випадку п.11 договору передбачено можливість розірвання договору на вимогу однієї із сторін та наголошує, що у випадку відсутності згоди сторін на розірвання договору спір має бути передано на вирішення суду, як передбачено ст.652 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив.

Між Виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгород (перереєстрованого у комунальне підприємство ”Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода”, що підтверджується довідкою АА №136687 з ЄДРПОУ)(„Водоканал”) та колективним підприємством побутових послуг ”Смерічка”(правонаступником якого є приватне підприємство побутових послуг „Смерічка”, що підтверджено Статутом ПППП ”Смерічка”) (Абонент) укладено договір від 01.01.2001р. на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації. Згідно з п.1 вказаного договору Водоканал взяв на себе зобов’язання забезпечувати абонента питною водою, яка відповідає чинному стандарту, в розмірі встановленого ліміту, та приймати від нього стічні води в розмірі встановленого ліміту. Абонент відповідно до п.2 договору зобов’язався своєчасно оплачувати надані йому послуги, належно експлуатувати водопрововідні та каналізаційні мережі, які перебувають у нього на балансі, відповідно до умов договору та чинних нормативних актів в сфері водопостачання та водовідведення. Договір від 01.01.2001р. прийнято сторонами до виконання та відповідно до умов цього договору відповідач здійснював надання послуг з водопостачання та водовідведення, а позивач оплату наданих послуг. Як з’ясовано судом, сторони виконували умови договору без зауважень на протязі періоду з моменту укладення договору та до часу виникнення між ними спору з приводу припинення послуг з постачання питної води до об’єкту в м. Ужгород по вул. Ш.Петефі,47.

Із фактичних матеріалів та обставин справи слідує, що виникненню спору між сторонами передувало їх листування з питань переукладення договору, встановлення приладів обліку на об’єктах позивача та проведення ним належних розрахунків. Зокрема, Водоканал звертався до ПППП ”Смерічка” з листом №149 від 06.03.09, в якому вказано на необхідність з’явитися для переукладення договору та попереджено, що при невиконанні цих вимог протягом семи днів договір вважається розірваним, а водокористування вважається самовільним. Окрім того, позивачу вказано на необхідність встановлення приладів обліку на об’єкті по пл.Ш.Петефі,47. В послідуючому сторони вели листування як з питань переукладення договору, так і щодо врегулювання встановлення лімітів водоспоживання. Фактичні обставини свідчать, що між сторонами з червня 2009р.(після облаштування приладів обліку на спірному об’єкті по пл.Ш.Петефі,47) виникла суперечка з приводу оплати послуг з водопостачання ,оскільки починаючи з червня 2009р. виставлені позивачу до оплати рахунки містили нарахування п’ятикратного розміру плати за понадлімітне використання питної води відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №399 від 06.11.07.Такі нарахування проводились внаслідок виявлення на об’єкті по пл.Ш.Петефі,47 після облаштування приладів обліку споживання питної води понад встановлений ліміт. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами листування сторін(а.с.35-42),копіями виставлених позивачу до оплати рахунків за період з червня 2009р. по листопад 2009р.(а.с.43-48).

Судом з’ясовано, що виставлені до оплати рахунки, що містили нарахування п’ятикратного розміру плати за понадлімітне використання води, позивач, не погоджуючись з правомірністю таких нарахувань, здійснював платежі лише в частині нарахувань за об’єм фактично використаної води за показами облаштованих приладів обліку та відповідно до встановлених тарифів.

Із фактичних обставин і матеріалів справи слідує, що внаслідок недосягнення сторонами згоди щодо переукладення договору, а також через існування заборгованості за послуги з подачі питної води по об’єкту пл.Ш.Петефі,47 працівниками КП” Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м.Ужгорода” припинено водопостачання до вказаного об’єкту, що за даними поданого відповідачем витягу із Журналу диспетчерської служби мало місце 26.11.09. Позивач при зверненні з позовом доводить, що припинення постачання води мало місце 17.11.09,що підтверджує комісійним актом №517/09 від 17.11.09. Разом з тим, незалежно від точної дати безспірним є сам факт припинення відповідачем у листопаді 2009р. постачання води до спірного об’єкту, а на час судового розгляду справи надання послуг з водопостачання на цьому об’єкті не відновлено.

Беручи до уваги досліджені під час судового розгляду фактичні обставини і матеріали справи, надаючи правову оцінку спірних позицій сторін, суд констатує такі висновки.

Оскільки договір сторін від 01.01.2001р. на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України та продовжував діяти після набрання ним чинності, то в силу п.п.4,9 „Прикінцевих та перехідних положень” Цивільного кодексу України до правовідносин сторін, що виникли з цього договору, підлягають застосуванню положення цього Кодексу, а до договору від 01.01.2001р. застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів.

Із змісту умов п.11 договору від 01.01.2001р. випливає, що такий укладено на невизначений строк. Передбачено можливість розірвання договору на вимогу однієї із сторін у разі письмового попередження іншої сторони за три місяці.

В даному випадку відповідач, з огляду на вищевказані умови договору від 01.01.2001р.,а також на підставі ст.907 Цивільного кодексу України вважає договір розірваним з червня 2009р.,тобто через три місяці після надіслання позивачу повідомлення від 06.03.2009р. №149,про яке зазначено вище.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

За врегульованим нормами п.1 ст.651 Цивільного кодексу України загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За відсутності згоди сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін лише в судовому порядку.

Відповідно до положень п.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Нормами вказаної ст.651 у п.3 передбачено також, що договір є відповідно розірваним або зміненим у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

Аналіз норм ст.651 Цивільного кодексу України показує, що законодавець розмежовує правові інститути розірвання договору на вимогу однієї із сторін (таке може мати місце лише у випадках, встановлених договором або законом і лише в судовому порядку) та односторонньої відмови від договору(таке право має бути обумовлене договором або законом).

В даному випадку у договорі від 01.01.2001р. передбачено можливість розірвання договору на вимогу однієї із сторін, а не односторонньої відмови від договору, що має правовим наслідком розірвання договору. Отже, спір про розірвання договору від 01.01.2001р. на вимогу відповідача мав бути вирішений в судовому порядку, як це передбачено ст.651 Цивільного кодексу України. При цьому суд звертає увагу, що ст.907 Цивільного кодексу України, якою врегульовано розірвання договору про надання послуг, та на яку посилається відповідач як на підставу заперечень, передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Отже в контексті змісту норм ст.907 ЦК України в даному випадку підлягають застосуванню встановлені у договорі від 01.01.2001р. умови про розірвання договору та правила ст.651 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищенаведених обґрунтувань, суд констатує висновок про відсутність правових підстав вважати розірваним договір від 01.01.2001р. у зв’язку з надісланим відповідачем повідомленням від 06.03.2009р. №149.

У відповідності до встановлених ст.526 Цивільного кодексу України,ст.193 Господарського кодексу України загальних умов виконання зобов’язання зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з аналізу фактичних обставин і матеріалів справи в сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідачем припинено надання послуг з постачання питної води до об’єкту відповідача по пл.Ш.Петефі,47 в порушення передбаченого законом обов’язкового виконання взятих на себе за договором зобов’язань, за відсутності для такого припинення відповідних правових підстав.

Оскільки, як зазначено вище, договір від 01.01.2001р. не вважається припиненим та є обов’язковим до виконання, то посилання відповідача на таку підставу припинення водопостачання по спірному об’єкту, як припинення договору у зв’язку з його розірванням, є неправомірним.

Беручи до уваги наведені відповідачем інші підстави припинення надання послуг з водопостачання до спірного об’єкту, зокрема, ухилення позивача від укладення нового договору або внесення змін до договору у зв’язку із збільшенням споживання послуг, наявність заборгованості у зв’язку з неоплатою нарахувань п’ятикратного розміру плати за понадлімітне використання води, самовільна реконструкція внутрішньої системи водопостачання із встановленням водонапірних баків без дозволів Водоканалу та міської СЕС, недопуск представників Водоканалу та санепідемстанції до обстеження водонапірних баків та неможливість встановити відповідність встановленим вимогам, в т.ч. санітарним нормам,

суд вважає необхідним зазначити наступне.

Нормами ст.3 Цивільного кодексу України закріплено загальні засади цивільного законодавства, тобто загальні принципи цивільного права, які є відправними для всіх учасників цивільно-правових відносин, в т.ч. договірних. Зокрема, нормами зазначеної статті серед основних засад цивільного права визначено принцип добросовісності, справедливості та розумності, який у відповідності до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України розглядається як основні засади виконання зобов’язань. Окрім того, згідно з регламентацією норм ст.13 Цивільного кодексу України особа має здійснювати цивільні права у межах, наданих їй договором або законом, не допускаючи при цьому зловживання своїм правом.

В даному випадку відповідач при припиненні надання послуг з водопостачання до спірного об’єкта позивача діяв без врахування необхідності дотримання вищевказаних основних засад цивільного права. Констатуючи такі висновки, суд виходить з тих мотивів, що за відсутності згоди сторін щодо розірвання договору від 01.01.2001р. або внесення до нього відповідних змін, та щодо укладення нового договору відповідач не позбавлений був можливості звернутися до суду за вирішенням відповідного спору у встановленому порядку, не допускаючи при цьому застосування крайнього заходу впливу у вигляді припинення надання позивачу відповідних послуг. Однак, уникаючи застосування встановлених законом способів захисту порушеного права, відповідач з метою припинення порушення з боку позивача, яке на думку відповідача полягало в ухиленні від укладення договору або внесення до нього змін, застосував впливовий із свого боку метод у вигляді припинення водопостачання. З аналогічних мотивів, суд вважає неправомірною позицію відповідача щодо припинення водопостачання через наявність заборгованості позивача за надані послуги з водопостачання. В процесі судового розгляду достовірно встановлено, що заборгованість за даними обліку відповідача виникла не внаслідок ухилення позивача від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, а у зв’язку з його принциповою відмовою від оплати нарахувань п’ятикратного розміру плати за понадлімітне споживання, які позивач вважав безпідставними. За таких обставин, відповідач, знаючи про мотиви неоплати позивачем в повному обсязі виставлених рахунків, виходячи із засад справедливості, мав вжити заходи щодо вирішення спірного питання у встановленому законом судовому порядку. Окрім того, нормами абз.4 ст.23 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” передбачено, що у випадку внесення споживачем не в повному обсязі плати за використану питну воду, підприємство питного водопостачання має право обмежити питне водопостачання споживача до рівня екологічної броні питного водопостачання, а не здійснити повне його припинення. Натомість, при вирішенні даного спору суд не оцінює обставини наявності або відсутності заборгованості позивача, в т.ч. стосовно понадлімітного споживання послуг з водопостачання та водовідведення, оскільки такі обставини є предметом іншого спору, що може бути вирішено в порядку іншого позовного провадження.

Неправомірними суд визнає доводи відповідача, мотивовані з посиланням на самовільну реконструкцію внутрішньої системи водопостачання із встановленням водонапірних баків без дозволів Водоканалу та міської СЕС, недопуск представників Водоканалу та санепідемстанції до обстеження водонапірних баків та неможливість встановити відповідність встановленим вимогам, в т.ч. санітарним нормам, що відповідно до п.6.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України , ст.23 Закону України ”Про питну воду та питне водопостачання” є підставою для припинення водопостачання. Суд констатує, що заходи з припинення водопостачання вжито без з’ясування справжньої наявності на об’єкті позивача самовільно встановлених водонапірних баків та невідповідності їх встановленим вимогам. Відповідач, окрім того, не подав жодного доказу вжиття посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби в межах своєї компетенції відповідних заходів щодо припинення порушення санітарного законодавства на об’єкті відповідача. Оскільки недоведеним є факт наявності на об’єкті позивача порушень санітарних норм та невідповідності встановленим стандартам якості води, застосування положень ст.23 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” є безпідставним.

Виходячи із наведеного вище правового аналізу фактичних обставин і матеріалів справи в їх сукупності, суд вважає, що припинення надання послуг з водопостачання на об’єкті позивача по пл.Ш.Петефі,47 здійснено відповідачем неправомірно. Порушене право позивача підлягає захисту у відповідності до врегульованих ст.16 Цивільного кодексу України способів захисту шляхом примусового виконання відповідачем обов’язку за договором від 01.01.2001р. по забезпеченню надання послуг з водопостачання на спірному об’єкті. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

За правилами ст.49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача відшкодування судових витрат позивача.

          Керуючись ст. ст.43,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити повністю.

2.Зобов"язати комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода " (м.Ужгород, вул. Митна, 1, і.к.03344326) поновити надання послуг приватному підприємству побутових послуг "Смерічка" (м.Ужгород, пл.Кирила і Мефодія,1,і.к.05523458) з забезпечення питною водою та приймання стічних вод та належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання згідно з п.1 договору від 01.01.2001р. на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації на об’єкті, розташованому в м.Ужгород,пл.Ш.Петефі,47.

3.Стягнути з комунального підприємства " Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода " (м.Ужгород, вул.Митна, 1, і.к.03344326) на користь приватного підприємства побутових послуг "Смерічка"(м.Ужгоро, пл. Кирила і Мефодія,1,і.к.05523458) 321 грн. відшкодування судових витрат. Видати наказ.

Рішення може бути оскаржено в порядку,передбаченому ГПК України.

Суддя І.В.Івашкович

Рішення, оформлене відповідно до ст.84 ГПК України, підписано 30.12.09