Вирок № 74208825, 23.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/101/18

Номер справи місцевого суду: 515/1145/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Копіци О.В.,

суддів Джулая О.Б. та Толкаченка О.О.

секретаря судового засідання Головченко Ю.Л.,

за участю прокурорів Романець Ю.В., Каражеляско А.В.

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т.В. на вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.09.2017 року відносно:

ОСОБА_2, який народився 12.08.1988 року в м. Татарбунари Одеської області, громадянина України, маючого середню освіту, працюючого по найму, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого:

- 27.05.2016 року Татарбунарським райсудом Одеської області за ч.ч. 2, 3 ст. 190, ч. 1 ст. 353, 70 КК України до 4 років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки;

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України,

встановив:

Вищевказаним вироком суду, ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК Українита йому призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн..

На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, остаточно визначено покарання за сукупністю даного вироку та вироку Татарбунарського райсуду Одеської області від 27.05.2016 року, які складанню не підлягають і виконуються самостійно: штраф в розмірі сто п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 2550 грн.; позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України, на ОСОБА_2 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Іспитовий строк відрахований з 27 травня 2016 року. Вирішено долю речових доказів.

Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що 29 червня 2017 року о 22 год. 55 хв. до Татарбунарського ВП надійшло повідомлення по телефону про те, що у приймальному відділенні Татарбунарської ЦРЛ невідома особа вчиняє неправомірні дії. За вказівкою оперативного чергового Татарбунарського ВП Арцизького ВП ГУНП в Одеській області та відповідно до постової відомості розстановки нарядів на 29.06.2017 року, що затверджена начальником Татарбунарського ВП, на місце події було направлено наряд у складі офіцерів поліції Татарбунарського ВП: інспектора ЮП ОСОБА_4, якого призначено на посаду 12.06.2017 року наказом начальника ГУНП в Одеській області №1915; старшого дільничного ОСОБА_5, якого призначено на посаду 20.10.2016 року наказом начальника ГУНП в Одеській області №1070 о/с; поліцейського СРПП ОСОБА_6, якого призначено на посаду 25.01.2017 року наказом начальника ГУНП в Одеській області №85о/с, яких, відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», віднесено до правоохоронних органів.

По прибуттю на місце події, працівники поліції виявили ОСОБА_2, який, перебуваючи в приміщенні приймального відділення КУ «Татарбунарська центральна районна лікарня», розташованого по вул. Московській, 8 у м. Татарбунари Одеської області у стані алкогольного сп’яніння, почав висловлюватись нецензурною лайкою на адресу представників правоохоронного органу, провокував бійку, на зауваження та прохання заспокоїтись не реагував, після чого штовхнув ОСОБА_5 рукою в тулуб.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Одеської області Горностаєва Т.В. зазначила, що не оскаржує вирок в частині кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини, але вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в зв’язку з чим воно є явно несправедливим через надмірну м’якість, з таких підстав:

- застосовуючи до ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу, суд 1-ої інстанції не врахував, що новий умисний злочин вчинений ним у період іспитового строку за вироком Татарбунарського райсуду Одеської області від 27.05.2016 року, яким він був засуджений до чотирьох років позбавлення волі;

- суд 1-ої інстанції на дав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_2 раніше вже був засуджений за вчинення злочину, пов’язаного з опором працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, що свідчить про те, що обвинувачений має схильність до вчинення злочинів на ґрунті зловживання спиртними напоями та порушення громадського порядку.

Посилаючись на такі доводи, прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 342 КК України у вигляді двох років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання визначити за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Татарбунарського райсуду Одеської області від 27.05.2016 року і остаточно призначити чотири роки і шість місяців позбавлення волі.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_3 зазначив, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою з огляду на наступне:

- прокурор неправомірно посилався на те, що ОСОБА_2 вдруге притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 342 КК України, оскільки він був засуджений 20.02.2012 року Татарбунарським райсудом Одеської області за ч. 2 ст. 342 КК України до штрафу у розмірі 2000 грн. Вирок суду набрав законної сили у 2012 році та штраф сплачений ОСОБА_2, він на протязі року з набрання чинності вироком не вчинив нового злочину, у зв’язку з чим на підставі п.5 ч.1 ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості. Положення даної статті також стосуються засудження ОСОБА_2 01.12.2009 року Татарбунарським райсудом Одеської області за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі, так як на підставі ст. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на один рік, в період якого нового злочину не вчинив (п.1 ч.1 ст. 89 КК);

- судом 1-ої інстанції при призначенні покарання враховані дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, а саме відсутність до нього з боку потерпілих будь-яких претензій, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, те, що в даний час ОСОБА_2 офіційно працевлаштований, що свідчить про те, що він став на шлях виправлення, позитивно характеризується за місцем мешкання, згідно досудової доповіді, підготовленої Татарбунарським районним відділом пробації, даний орган вважає за можливе виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.

У зв’язку з викладеним, захисник просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду 1-ої інстанції відносно ОСОБА_2 – без змін.

В судове засідання апеляційного суду потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_4 не з’явились, однак надіслали заяву про розгляд провадження за їх відсутністю, просили вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів, які підтримала доводи апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Відповідно до ч. 1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як видно зі змісту вироку суду першої інстанції, він частково відповідає приписам ст. 370 КПК України.

Доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, фактичні обставини справи та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оспорюються, а докази у кримінальному провадженні не досліджувались, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 342 КК України, як опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд 1-ої інстанції зазначив у вироку, що приймає до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим, дані про його особу та всі обставини справи.

Так, ОСОБА_2 щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, посередньо характеризується за місцем проживання.

Суд врахував також, що кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив у стані сп’яніння та допустив рецидив злочинів.

Також суд першої інстанції зазначив, що враховує досудову доповідь Татарбунарського райвідділу пробації, відповідно до якої, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_2 можливе без ізоляції його від суспільства (а.с. 28-32).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що цілі покарання обвинуваченого будуть досягнуті призначенням йому покарання у вигляді штрафу.

Разом з тим, на думку суду апеляційної інстанції, покарання обвинуваченому призначено без урахування усіх обставин справи та його особи.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 раніше тричі притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, двічі із застосуванням ст. 75 КК України та одного разу – до штрафу.

Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_2 не має бажання ставати на шлях виправлення, а неодноразове засудження не сприяє попередженню нових злочинів, останній з яких вчинений ним у період іспитового строку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду 1-ої інстанції ухвалений з порушенням норм кримінального законодавства, а обвинуваченому має бути призначене покарання, яке належить відбувати реально.

Судом 1-ої інстанції визнано, і колегія суддів з цим погоджується, що обставинами, які пом’якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого суд першої інстанції обгрунтовано визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння та рецидив злочину.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, сукупності обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, обвинуваченому має бути призначене пропорційне реальне покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів у межах санкції ч. 2 ст. 342 КК України та приписів ст. 71 КК України.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що довід апеляційної скарги прокурора про призначення обвинуваченому надто м’якого покарання, є обгрунтованим.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

При цьому ст. 414 КПК України передбачає, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Суд апеляційної інстанції вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді штрафу при вчиненні злочину у період іспитового строку, та за обставин, встановлених судом першої інстанції, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, є надто м’яким і через це, явно несправедливим.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції частковому скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням нового вироку.

Задовольняючи апеляційну скаргу прокурора частково, суд апеляційної інстанції виходить з того, що ОСОБА_2 вже визнаний вироком суду першої інстанції винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, тому потреби у повторному визнанні його винуватим у вироку апеляційного суду - немає.

З урахуванням того, що обвинуваченому призначено покарання, що належить відбувати реально, а вирок суду набирає законної сили з моменту його постановлення апеляційним судом, колегія суддів вважає за необхідне затримати ОСОБА_2 в залі суду та під вартою доставити в ДУ «Одеська установа виконання покарань (№21)» Міністерства юстиції України, при цьому строк відбування покарання обчислювати йому з 23 травня 2018 року.

Керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 532 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т.В. – задовольнити частково.

Вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.09.2017 року стосовно ОСОБА_2, яким його визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, в частині призначення покарання - скасувати та ухвалити новий вирок в цій частині, яким:

Призначити ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України у виді двох років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, частково приєднати ОСОБА_2 невідбуту частину покарання завироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 27.05.2016 року, яким він був засуджений до чотирьох років позбавлення волі і остаточно визначити покарання у вигляді чотирьох років і одного місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 обчислювати з 23 травня 2018 року.

Засудженого ОСОБА_2 затримати у залі суду та під вартою доставити в ДУ «Одеська установа виконання покарань (№21)» Міністерства юстиції України.

В решті вирок суду першої інстанції - залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його оголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим у той же строк з дня отримання копії вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді Апеляційного суду Одеської області:

О.В. ОСОБА_7 ОСОБА_8 Толкаченко