Рішення № 7420859, 17.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.12.09 р.                     Справа № 12/162пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

присекретарі судового засідання Здоренко В.В.

за участю представників сторін

від позивача – не з”явився

від відповідача – не з”явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Приватного підприємства “ИСТА”, м. Маріуполь

до Маріупольської міської Ради, м. Маріуполь

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій           області , м. Донецьк

про визнання права власності на нежитлову прибудову під літ. А1-1 та майданчиків а-1 та а-2 до нежитлового приміщення під № 13 по вул. Київської в м. Маріуполь

СУТЬ СПОРУ

Приватне підприємство “ИСТА” м. Маріуполь звернулося до господарського

суду з позовною заявою до Маріупольської міської Ради, м. Маріуполь та просив суд визнати право власності на нежитлову прибудову під літ. А1-1 та майданчиків а-1 та а-2 до нежитлового приміщення під № 13 по вул. Київської в м. Маріуполь , дозволивши її експлуатацію.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається, що ним, як власником об”єкту нерухомості було здійснено будівництво прибудови, ст. 376 ЦК України

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.11.2009 року до розгляду справи було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій           області ( ухвала від 24.11.2009 р.)

Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив.

Позивач є власником нежитлової споруди, яка розташована в місті Маріуполь по вул. Київській під № 13, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке видано 17.01.2006 р Маріупольською міською Радою на підставі рішення № 407 від 21.12.2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Зазначене приміщення позивач використовує під магазин.

Для обслуговування зазначеної споруди позивачу, Маріуполською міською Радою 09.12.202 р було надано в оренду строком на 10 років земельна ділянка площею 0,0197 га, що підтверджується договором оренди земельної ділянки

В межах земельної ділянки, яку він орендує, позивач здійснив будівництво нежитлової прибудови під літ. А1-1 до нежитлової будівлі, а також двох майданчиків під літ. а-1 та літ. а-2.

Прибудова складається з коридору, площею 10, 7 кв.м., кладової, площею 2,8 кв.м., санвузла площею 3, 3 кв.м., що підтверджується експлікацією.

Прибудова є невід»ємною частиною нежитлової будівлі ( літ. А-1), яка належить позивачу на праві власності.

Згідно технічного висновку, виконаного Інститутом “Маріупольцивільпроект”, технічний стан основних несучих будівельних конструкцій прибудови та майданчиків відноситься до1 стану конструкцій, та придатно для подальшої експлуатації.

Як зазначалося вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на нежитлову прибудову під літ. А1-1 та майданчики а-1 та а-2 до нежитлового приміщення під № 13 по вул. Київської в м. Маріуполь

Розглядаючи зазначений спір суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. ( ст. 319 ЦК України)

Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності ( ст. 320 ЦК України)

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом ( ст. 321 ЦК України).

Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.

Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.

При цьому, земельна ділянка була виділена позивачу на 10 років з метою роздрібної торгівлі у неспеціалізованому магазині з перевагою продовольчого асортименту.

Враховуючи, що позивачем здійснена тільки прибудова до належного йому на праві власності об”єкту, права Маріупольської міської Ради, як власника земельної ділянки, в даному випадку не порушено.

Крім того, позивачем надано до суду докази оплати грошового внеску до місцевого бюджету м. Маріуполь для створення та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Маріуполь.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. З огляду на наведене, суд вважає, що сторонами не було доведено, що визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.

Що стосується, що спірне майно не прийнято до експлуатації, то суд зазначає наступне.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише визнання в судовому порядку.

Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

На час розгляду справи і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган, не здійснював дії та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Як зазначалося вище, згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.

Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

На цей час, право власності на спірне майно не спростовується жодною особою. В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

За таких обставин, позовні вимоги позивача в частині щодо визнання права власності є такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що визнання права власності на самочинно збудоване майно в порядку ст. 376 ЦК України, не перешкоджає в подальшому , у разі наявності всіх необхідних документів, прийняттю цього майна в екпслуатацію та не позбавляє відповідні органи прав як на створення комісії щодо прийняття об”єкта в експлуатацію, так і на здійснення відповідного контролю і прийняття заходів встановлених спеціальним закодавством.

Що стосується позовною вимоги, щодо дозвілу експлуатації зазначених об”єктів, то суд в, в цій частині, в задоволені позову відмовляє у зв”язку з неправильно обраним способом захисту.

Судові витрати покласти на позивача, так як саме з його вини виник спір.

З огляду на наведене, на підставі ст. 376 ЦК України та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ

Позов в частині визнання права власності задовольнити

Визнати право власності за Приватним підприємством «ИСТА» ( м. Маріуполь, пер. Ландшафтний, 25 ЄДРПОУ 25341162) на нежитлову прибудову під літ. А1-1 та майданчики а-1 та а-2 до нежитлового приміщення під № 13 по вул. Київської в м. Маріуполь

В задоволені інших позовних вимог відмовити

Суддя