Рішення № 74207585, 23.05.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/2097/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

секретар судового засідання Урсул Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кілія цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області

про

визнання договору довічного утримання дійсним та

визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 10.11.2017 року звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області про встановлення факту належності ОСОБА_2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 про визнання договору довічного утримання, укладеного 20.09.2005 року між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_11, дійсним, про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.09.2005 року між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_11 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого позивач зобов'язалася сплатити їм при житті 10000 гривень та доглядати їх до самої смерті, провести їх поховання. Після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 переходить у власність позивача. ОСОБА_1 зазначає, що вона умови договору виконала в повному обсязі. Кошти у сумі 10000 гривень сплачено того ж дня, ТО БТО 20.09.2005 РОКУ, про що складено відповідну розписку.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Як вказує позивач, з дня укладення договору довічного утримання та до їх смерті вона їх доглядала та провела похорони за власний кошт. Таким чином, вважає, що нею виконанні умови Договору в повному обсязі. Однак, Договір довічного утримання від 20.09.2005 року не укладено нотаріально звязку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 хворіли та не могли з'явитися до нотаріуса для укладення договору.

Крім того, після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стало відомо, що право власності на будинок по АДРЕСА_4 області зареєстровано за батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5. На момент смерті ОСОБА_5 його син проживав разом з ним та фактично прийняв спадщину.

Позивач, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, однак від її представника за довіреністю надійшло клопотання про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить справу розглядати за його відсутності, а також за відсутності позивача.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справ, в судове засідання не з`явився, однак направив клопотання, відповідно до якого просить провести засідання без його участі.

На підставі вищезазначеного суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою, в порядку передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд достовірно встановив такі факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно з копії актового запису про народження № 395, складеного 08.10.1946 року Кілійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5, його батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Відповідно копії актового запису про смерть № 107, складеного 25.06.1971 року Кілійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кілія Одеської області.

Відповідно довідки № 594 від 17.10.2017 року, наданої Комунальним підприємством Кілійської районної ради «Районне бюро технічної інвентаризації» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_9 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності. Вказане також підтверджується копією договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності від 02.11.1955 року, посвідченого Кілійською державною нотаріальною конторою 09.11.1955, реєстр. № 3268/І, зареєстрований БТІ в реєстр книзі 10 стор. 12 реєстр. № 4665.

Згідно технічного паспорту, виготовленого 09.10.2017 року Комунальним підприємством Кілійської районної ради «Районне бюро технічної інвентаризації», житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 складається з: літ. А - житловий будинок загальною площею - 53,8 кв. м., в тому числі житлової - 39,1 кв.м., літ. Б - кухня, літ. В - убиральня, літ. Д - сарай, № 1-5 - надвірні споруди.

Згідно п. п.4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

Згідно з п.1 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України від 2 вересня 1993 року «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Статтею 525 ЦК Української РСР (в редакції чинній на час відкриття спадщини) передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У відповідності до ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 594 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

З виписки з домової книги на будинок за адресою:АДРЕСА_5 вбачається, що ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були зареєстровані у вказаному будинку.

З урахуванням вищезазначеного, судом встановлено, що ОСОБА_10, як спадкоємець першої черги відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 594 ЦК Української РСР прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року, однак належним чином право власності на спадкове майно не оформив.

20.09.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_11 укладено Договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_1 зобов'язалася виплати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10000 гривень за будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_7, та доглядати останніх до їх смерті, здійснювати їх поховання за свій рахунок.

Вказаний договір нотаріально не посвідчений.

Згідно розписки від 20.09.2005 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10000 гривень.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2, про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 238, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області 21.07.2006 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3, про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 08, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області 04.01.2007 року.

Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК ( 435-15 ). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Статтею 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі ст. 745 УК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 748 ЦК України встановлено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до положень ст. 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані докази в їх сукупності судом встановлено,що 20.09.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_11 у простій письмовій формі був укладений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася виплати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10000 гривень, а також доглядати останніх до їх смерті, здійснювати їх поховання за свій рахунок. В свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передають у власність у власність ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5.

Позивачем ОСОБА_1 умови договору були виконані в повному обсязі.

Аналізуючи наведене, суд вважає, що зміст зазначеного договору відповідає вимогам ст. 744 ЦК України, проте він не був нотаріально посвідченим. Однак, оскільки позивач ОСОБА_1 починаючи з 20.09.2005 року належним чином виконувала умови договору довічного утримання, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку з похилим віком та хворобою не мали можливості посвідчити нотаріально вказаний договір, тому існують правові підстави для визнання договору довічного утримання дійсним в судовому порядку.

Дослідивши письмові докази, враховуючи наведені норми цивільного законодавства, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на нерухоме майно такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12,13,18,141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Встановити факт належності ОСОБА_2, померлому ІНФОРМАЦІЯ_4, житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Визнати договір довічного утримання, укладений 20.09.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_11 дійсним.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 який складається з: літ. А - житловий будинок загальною площею - 53,8 кв. м., в тому числі житлової - 39,1 кв.м., літ. Б - кухня, літ. В - убиральня, літ. Д - сарай, № 1-5 - надвірні споруди.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Одеської області.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан