Постанова № 74203074, 22.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/275/18 Справа № 185/10315/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10.11.2005 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № PVH0AK01311424, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 53 825,00 грн. терміном до 09.11.2012 року. Погашення кредиту повинно здійснюватись щомісячними платежами. У зв’язку з порушенням зобов’язання, станом на 06.08.2015 року заборгованість становить 332 107,72 грн., яка складається з: 36 879,42 грн. – заборгованість за кредитом; 70 996,47 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 9069,10 грн. – заборгованість по комісії; 215 162,73 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань. Вказану суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача, а також стягнути понесені судові витрати.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 року позовні вимог задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором в сумі 2 954,13 грн., судовий збір у сумі 487,20 грн.

Додатковим рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.04.2017 року доповнено резолютивну частину рішення цього ж суду від 06.04.2017 року після слів «заборгованість за кредитним договором в сумі 2954,13 грн.», реченням наступного змісту – «яка складається з щомісячного платежу 984,71 грн. згідно умов кредитного договору, за період з вересня 2012 року по листопад 2012 року».

В апеляційній скарзі ПАТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2005 року між сторонами був укладений кредитний договір № PVH0AK01311424, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 53 825,00 грн. терміном до 09.11.12 року, з яких 40 500 грн. на придбання автомобілю, 13 325,00 грн. на сплату страхових платежів (а.с.8-10).

За умовами пункту 1.1 договору відповідач за користування кредитом зобов’язаний сплачувати 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості і комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,49 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Щомісячний платіж встановлено у розмірі 984,71грн.

У відповідності до вимог п.3.2 кредитного договору при порушенні строку сплати щомісячних платежів відповідач сплачує позивачу 3,82 % відсотків на місяць від суми непогашеної в строк заборгованості. За порушення умов договору позивач має право нараховувати відповідачу пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Вказаний факт підтверджено наданою суду копією договору.

Згідно ст.ст. 526,527,530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов’язання належним чином не виконувала, допустила прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, внаслідок чого за нею утворилась заборгованість, яка станом на 06.08.2015 року становить 332 107,72 грн., яка складається з: 36 879,42 грн. – заборгованість за кредитом; 70 996,47 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 9069,10 грн. – заборгованість по комісії; 215 162,73 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що трирічний строк для пред’явлення позову охоплює платежі з вересня 2012 року по листопад 2012 року. В іншій частині позовних вимог суд відмовив у зв’язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем шляхом подання відповідної заяви.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 1049 ЦК України встановлено обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України “Про заставу” застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Згідно із ч.3 ст. 3 вказаного Закону застава має похідний характер від забезпеченого зобов’язання.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одкржавти задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Із аналізу зазначених норм матеріального право випливає, що застава, як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору – заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, вона встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 10.11.2005 року укладено заставний договір, в забезпечення якого відповідач надала в заставу автомобіль ДЕУ СЕНС, модель: Т13110, № кузова/шасі: Y6DT1311050254439, реєстраційний номер: АЕ5949АМ, що належить їй на праві власності.

Відповідно до договору, застава забезпечує всі вимоги Банку щодо виконання позичальником всіх його зобов’язань за договором.

Так, по справі № 429/7821/12 заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.10.2012 року позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” про звернення стягнення задоволено. Ухвалою цього ж суду від 24.07.2014 року заочне рішення скасовано та справу призначено до загального розгляду. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.08.2014 року позов задоволено частково, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.12.2014 року, в рахунок погашення заборгованості за договором № PVH0AK01311424 , яка утворилась станом на 25.06.2012 року у розмірі 95 070, 42 грн., звернуто стягнення на предмет застави автомобіль ДЕУ СЕНС, модель: Т13110, № кузова/шасі: Y6DT1311050254439, реєстраційний номер: АЕ5949АМ.

Крім того, як убачається з матеріалів цивільної справи № 429/7821/12, оглянутої в ході розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, на а.с.29 міститься письмове повідомлення банку від 25.06.2012 року, яке містить вимогу пор дострокове погашення заборгованості не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення та застереження, що у разі несплати простроченої заборгованості у визначений строк, Банк на підставі ст.. 1050 ЦК України та умов договору, вимагатиме повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції, а також попередили про намір звернути стягнення на предмет застави.

У подальшому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості яка виникла станом на 25.06.2012 року - 30 липня 2012 року.

Тобто, позивачем зазначеним повідомленням від 25.06.2012 року та відповідно позовною заявою від 30.07.2012 року було змінено строк виконання договору.

У подальшому, позивач звернувся до відповідача з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № PVH0AK01311424 від 10.11.2005 року укладеним між ПАТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_2 терміном до 09.11.2012 року, яка утворилась станом на 06.08.2015 року та становить 332 107,72 грн., яка складається з: 36 879,42 грн. – заборгованість за кредитом; 70 996,47 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 9069,10 грн. – заборгованість по комісії; 215 162,73 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості мало відбуватися щомісячними платежами в строк до 25 числа кожного місяця.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року (справа № 6-103цс14), від 1 жовтня 2014 року (справа № 6-134цс14), від 12 листопада 2014 року (справа № 6-167цс14).

Нормою частини 3 статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України “Строки та терміни. Позовна давність” у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини 3 статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Із матеріалів справи вбачається, що 17.12.2015 року відповідачем ОСОБА_2 до суду першої інстанції надано клопотання, згідно якого остання просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності, /т.1а.с.26-27/, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з пунктом 2.3.3. кредитного договору у разі порушення позичальником зобов’язань, а також у разі порушення позичальником обов’язків, встановлених умовами кредитного договору, за письмовим повідомленням кредитора до позичальника банк має право в односторонньому порядку змінити умови договору – зажадати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов»язань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст..ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов»язань, строк виконання який не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Колегія встановила, що вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів було направлено 25.06.2012 року, дані про її отримання відсутні, однак з позовом про звернення стягнення позивач вже звернувся 30.07.2012 року, а тому за визначенням пункту 2.3.3 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив з 25.06.3012 року.

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту (з 25.06.2012 року).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.08.2014 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.12.2014 року, позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за договором № PVH0AK01311424 , яка утворилась станом на 25.06.2012 року у розмірі 95 070, 42 грн., звернуто стягнення на предмет застави автомобіль ДЕУ СЕНС, модель: Т13110, № кузова/шасі: Y6DT1311050254439, реєстраційний номер: АЕ5949АМ.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 листопада 2017 року було зобов»язано позивача надати: повний, розгорнутийрозрахунок заборгованості по кредитному договору № PVH0AK01311424 від 10.11.2005 рокуз урахуванням спірного періоду та усіма зарахуваннями на виконання умов договору, з окремим наданням розрахунку по пені за несвоєчасність виконання зобов’язань; докази щодо виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.08.2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.12.2014 року по цивільній справі № 429/7821/12 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Матеріали справи містять належні докази неодноразового отримання позивачем зазначеної ухвали (т.2.а.с.29, 32, 45, 46). Станом на 22 травня 2018 року вказана ухвала суду не виконана. У відповідності вимог ст.ст. 12,13 ЦПК України суд розглядає справу на підставі тих доказів поданих учасниками справи.

У подальшому позивач звернувся до суду з позовними вимогами 23.09.2015 року.

З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк пропустив строк позовної давності, оскільки, строк виконання основного зобов’язання було змінено, в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав з 25.06.2012 року, банк звернувся до суду позовом 30.07.3012 року, рішенням суду вже стягнута заборгованість яка виникла станом на 25.06.2012 року, однак, у подальшому позивач звернувшись із зазначеним позовом про стягнення заборгованості знову зазначає за весь період, а саме з 10.11.2005 року по 06.08.2015 року , що фактично є подвійним стягненням, а крім того, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду лише 23 вересня 2015 року, тобто зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено відсутність відстав не застосування до зазначених позовних вимог строку позовної давності.

Разом з цим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, є правильним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 212 – 214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об’єктивно з’ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог, а тому у зазначеній частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Судові витрати понесені сторонами в зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” – залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2017 року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: В.С. Городнича

ОСОБА_3