Постанова № 74203008, 22.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1187/18 Справа № 208/5781/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору – Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про вселення та усунення перешкод в користуванні майном, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні майном, мотивуючи тим, що з ОСОБА_3 вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі з 1997 року по 2015 рік та будинок №66-а по вулиці Лісна в м.Кам’янське Дніпропетровської області був збудований за їх спільні кошти, але зареєстрований за ОСОБА_3

Вказувала, що проживала у спірному будинку з ОСОБА_3 та їхніми спільними дітьми довгий період часу.

Зазначала, що 13 вересня 2016 року разом з сином приїхала до місця свого постійного проживання, але в будинок охоронці її не впустили, ОСОБА_3 здійснив демонтаж та переобладнання в’їзних воріт в домоволодіння та вхідних воріт в будинок, замінив замки та став вивозити сумісне майно і продавати його.

Посилаючись на те, що спірний будинок є спільним майном подружжя та вона разом з дітьми має право на проживанню у ньому, ОСОБА_3 своїми протиправними діями грубо порушує її права, а тому просила суд ухвалити рішення, яким вселити її, ОСОБА_2, та малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинок №66-а по вулиці Лісна в м.Кам’янське Дніпропетровської області; зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкод їй та дитині в користуванні будинком; зобов’язати ОСОБА_3 надати їй ключі від будинку.

Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що будинок є спільною власністю подружжя, а відповідач ОСОБА_3 своїми діями грубо порушує її права та права їхніх дітей на проживання у будинку, його дії є протизаконними.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представника – адвоката ОСОБА_5, яким відомо про дату та час розгляду справу та які штучно створюють перешкоди у своєчасному розгляді даної справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1997 року по 2015 рік перебували в зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають дітей: повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає з батьком у будинку №66-а по вулиці Лісна в м.Кам’янське Дніпропетровської області, та малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з матір*ю ОСОБА_2

Будинок №66-а по вул.Лісна в м.Кам’янське Дніпропетровської області на даний час зареєстрований за відповідачем ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 13 лютого 2012 року, виданого виконавчим комітетом Заводської районної у м.Дніпродзержинську ради, що також вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 30 березня 2015 року.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікову на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключення з цивільного обороту (ч.1 ст.61 СК України).

Позивач ОСОБА_2 разом із дітьми неповнолітнім ОСОБА_7 та малолітнім ОСОБА_4 зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_4’янське Дніпропетровської області з 28 вересня 2017 року.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт того, що її права порушуються, оскільки нею не надано будь-яких доказів стосовного того, що вона робила спроби вселитися у будинок, посилання ОСОБА_2 стосовно того, що будинок є спільною власністю подружжя не прийняв до уваги як передчасні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Підстави встановлення права користування житлом подружжя, обсяг прав щодо житла, підстави, порядок і правові наслідки припинення права на житло залежать насамперед від виду житлового фонду, до якого відноситься житлове приміщення, а також від підстав користування цим житлом другого з подружжя.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що після розлучення між сторонами склалися вкрай неприязнені стосунки (а.с.14-17,22).

Матеріалами справи достовірно підтверджується факт того, що відповідач чинить позивачці ОСОБА_2 перешкоди у проживанні та користуванні будинком.

Протягом тривалого часу вирішувалося питання про поділ майна подружжя, позовні вимоги уточнювалися та доповнювалися.

Колегія суддів наголошує на тому, рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року, крім іншого, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спірний будинок та визнано за останньою право власності на 1/2 його частину.

Тобто, на час розгляду апеляційної скарги, позивач ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину спірного будинку на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору – Орган опіки та піклування адміністрації Заводського району Кам`янської міської ради, про вселення та усунення перешкод в користуванні майном задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в житловий будинок №66-а по вул.Лісна в м.Кам`янське Дніпропетровської області.

Зобов’язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 та малолітньому ОСОБА_4 в користуванні житловим будинком №66-а по вул.Лісна в м.Кам`янське Дніпропетровської області та надати ОСОБА_2 ключі від спірного будинку.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Суддя: Куценко Т.Р.

ОСОБА_8