Рішення № 74195415, 21.05.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року ЛуцькСправа № 803/442/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

при секретарі судового засідання Гуцалюк І.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кондюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі Департамент ПП НП України, відповідач) про стягнення невиплаченого грошового забезпечення у розмірі 2566, 33 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8753, 89 грн та моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 09.10.2017 згідно наказу № 398 о/с від 04.10.2017 позивач був звільнений за власним бажанням з посади інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції міста луцька Департаменту ПП НП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України заробітна плата за вересень 2017 року була йому виплачена відповідачем не в кінці вересня, а лише 03.11.2017 і не в повному розмірі. Розрахунок при звільненні за жовтень 2017 року було проведено не в день звільнення, а так само лише 03.11.2017.

Вказує на те, що відрахування від його грошового забезпечення у розмірі 2566, 33 грн здійснено внаслідок того, що ним не повернуто тактичний ліхтарик, проте, згідно запиту на інформацію до Департаменту ПП НП України, було отримано відповідь, що необхідно повертати інвентарне майно, яке визначено нормою належності однострою поліцейських підрозділів патрульної поліції №4, затвердженого наказом МВС України від 22.06.2016 № 530, а саме спорядження поясне в кількості однієї штуки, що ним і було зроблено. Згідно вищевказаного наказу не передбачено, що ліхтарик є інвентарним майном.

Зазначає, що незаконними діями Департаменту ПП НП України йому було нанесено моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, яку просить стягнути з відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з мотивів та підстав, зазначених у позовній заяві та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні позовних вимог не визнала та пояснила, що позивач у день звільнення 09.10.2017 не працював, отже згідно вимог статті 116 КЗпП України розрахунок повинен бути проведений не пізніше пред'явлення ним відповідної вимоги. Однак, з моменту звільнення і до 03.11.2017 вимога про таку виплату від позивача не надходила. Крім того, 10.10.2017 на опрацювання в Департамент ПП НП України надійшов обхідний лист ОСОБА_1 в якому зазначено про відсутність ліхтарика, що перезаряджається. Пунктом 5.4 посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої наказом Департаменту ПП від 05.01.2016 № 4/1 передбачено матеріальну відповідальність за завдання матеріальної шкоди департаменту. 12.10.2017 відділом оплати праці УФЗБО Департаменту ПП відправлено службову на УЗД Департаменту ПП для надання довідки про вартість втраченого майна. 30.10.2017 надійшла довідка від УЗД Департаменту ПП, де було вказано, що вартість ліхтарика 2566, 33 грн. Тому, остаточний розрахунок з позивачем відбувся 03.11.2017.

Крім того, зазначила, що позивачем необгрунтовано в чому полягає моральна шкода, не доведено факту моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, не додано жодних доказів на підтвердження спричиненої моральної шкоди.

Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 25.09.2017 подав рапорт на ім'я начальника Департаменту ПП про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 09.10.2017 у зв'язку з переходом ні інше місце роботи (а.с. 28).

09.10.2017 старший лейтенант поліції ОСОБА_1 згідно наказу № 398 о/с від 04.10.2017 звільнений за власним бажанням відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» з посади інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в м. Луцьку (а.с. 15).

З обхідного листа позивача від 09.10.2017 вбачається, що ОСОБА_1 не здав ліхтарик (а.с. 25). Позивачем вказана обставина не заперечується.

12.10.2017 відділом оплати праці управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (далі УФЗ БО) Департаменту патрульної поліції відправлено службову на УЗД Департаменту патрульної поліції для надання інформації щодо вартості відсутнього майна в обхідному листі інспектора роти № 3 лейтенанта поліції ОСОБА_1, а саме ліхтарика.

30.10.2017 від заступника начальника УЗД ДПП надійшла службова записка у якій начальника УФЗ БО Департаменту ПП повідомлено, що вартість ліхтарика становить 2566, 33 грн (а.с. 27).

З матеріалів справи слідує, що остаточний розрахунок з позивачем відбувся 03.11.2017 року і становив 5725, 28 грн. Зокрема, грошове забезпечення за вересень 2017 року - 8100 грн, грошове забезпечення за жовтень 2017 року - 2351, 61грн, надмірно використана відпустка за 2017 рік в кількості 8 діб 2160 грн.

Остаточний розрахунок при звільненні: 8100, 00 +2351, 61 - 2160 (надмірно використана відпустка за 2017 рік в кількості 8 діб) - 2566, 33 (вартість ліхтарика) =5725, 28 грн.

Вважаючи, що грошове забезпечення виплачено відповідачем не в повному розмірі та невчасно, позивач звернувся за адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (якщо працівник в день звільнення не працював).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 у день звільнення (09.10.2017) не працював, що підтверджується розстановкою сил та засобів роти №4 Управління патрульної поліції у місті Луцьку (а.с. 31). Вимоги про розрахунок після звільнення не пред'являв.

В той же час, суд вважає, що затримка розрахунку при звільненні відбулась за відсутності вини відповідача і зумовлена об'єктивними обставинами та необхідністю з'ясування розміру сум грошового забезпечення, належних позивачу до виплати з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Питання виплати грошового забезпечення поліцейським регулюється Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року N 260 (далі Порядок № 260)

Згідно з пунктом 11 Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ (окремі питання виплати грошового забезпечення) Порядку № 260 при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом Департаменту ПП від 04.10.2017 №398 о/с ОСОБА_1 було звільнено з 09.10.2017 із відрахуванням грошового забезпечення за 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного 2017 року.

При проведенні розрахунку з позивачем, відповідач також повинен діяти згідно положень Наказу Департаменту ПП НП України № 31 від 04.01.2017 «Про організацію обліково-фінансової діяльності та оплати праці в Департаменті патрульної поліції».

Згідно з пунктом 12 Наказу Департаменту ПП НП України № 31 від 04.01.2017 «Про організацію обліково-фінансової діяльності та оплати праці в Департаменті патрульної поліції» для здійснення своєчасного та повного розрахунку при звільненні (переведенні) працівникові Департаменту патрульної поліції підрозділом кадрового забезпечення видавати обхідний лист, заповнення якого є підставою для остаточного з ним розрахунку. Після повного розрахунку з працівником заповнений обхідний лист долучається до особової справи.

Після здачі обхідного листа позивачем, відповідачем було виявлено, що ОСОБА_1 не здав ліхтарик, що перезаряджається /5.11. Вказана обставина не оспорюється позивачем.

Як слідує з листа заступника начальника Департаменту ПП НП України від 22.11.2017 адресованого ОСОБА_1 на його звернення, ліхтарик не є предметом однострою, однак являється інвентарним майном, знаходиться на бухгалтерському обліку ДПП, видається особовому складу в тимчасове користування та підлягає поверненню на склад (а.с. 64).

Згідно з пунктом 5.4 розділу 5 Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої наказом Департаменту ПП №4/1 від 05.01.2016 у випадку завдання поліцейським патрульної поліції матеріальної шкоди транспортним засобам, технічним засобами вимірювання та іншому майну, він несе матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України (а.с. 35-39).

Таким чином, ліхтарик вартістю 2566, 33 грн знаходився на бухгалтерському обліку ДПП, видавався позивачу в тимчасове користування та підлягав поверненню на склад. Враховуючи, що позивач, на якого покладена матеріальна відповідальність відповідно до чинного законодавства, не здав вказане майно при звільненні, про що зазначено в обхідному листі, тому відповідач правомірно зменшив грошове забезпечення позивача на суму 2566, 33 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність розміру виплати грошового забезпечення позивачу при звільненні, а затримка у розрахунку при звільненні відбулася не з вини відповідача, а з об'єктивних причин і була зумовлена необхідністю з'ясування вартості майна (ліхтарика), яке не було повернуто позивачем при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, відповідач під час виплати грошового забезпечення позивачу при звільненні діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Національну поліцію» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як роз'яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 9 цієї ж постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Однак, враховуючи, що позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до задоволення не підлягають, а стягнення моральної шкоди є похідною вимогою, тим паче, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі КЗпП України, Закону України «Про Національну поліцію», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук

Повний текст судового рішення складений 24 травня 2018 року.