Постанова № 74193562, 22.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/118/18 Номер провадження 22-ц/775/504/2018

Єдиний унікальний номер 243/118/18

Номер провадження 22-ц/775/504/2018 Доповідач Хейло Я.В.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Хейло Я.В.,

суддів: Жданової В.С.,Мірути О.А.

за участю секретаря: Ситнік Д.Л.

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Департамент державної виконавчої служби України, про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (справа № 243/118/18, головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_2Г.), -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа Департамент державної виконавчої служби України, про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював на Державному підприємстві «Науково-дослідний інститут високих напруг», яке з червня 2010 року припинило виплачувати йому заробітну плату. 18 липня 2013 року Слов’янським міськрайонним судом Донецької області з ДП «Науково-дослідний інститут високих напруг» на його користь було стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 14 228 грн. 58 коп. Крім цього, заочним рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 31 січня 2017 року стягнуто з цього підприємства індексацію заробітної плати в сумі 17 850 грн. 99 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 84 306 грн. 72 коп. Судовий наказ та виконавчий лист за вказаним рішенням були своєчасно передані до Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби , але до цього часу заборгованість за виконавчими документами погашена частково у сумі 5 000 грн. В іншій частині рішення суду не виконані. Він звертався до державної виконавчої служби щодо стану виконання судових рішень та отримав відповідь, що державним виконавцем вжито всіх необхідних заходів, передбачених чинним законодавством для виконання рішень суду та виконавче провадження триває.

Оскільки, Науково-дослідний інститут високих напруг є державним підприємством, а держава, відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державне підприємство, то саме держава в особі Державної казначейської служби України як субсидіарний боржник на підставі ст. ст. 619, 625 ЦК України має нести відповідальність за зобов’язаннями Науково-дослідного інституту високих напруг про стягнення коштів на його користь.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 9 228 грн. 58 коп., індексацію по заробітній платі у сумі 17 850 грн. 99 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 84 306 грн. 72 коп.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що рішенням суду порушуються гарантовані ст. ст. 3, 6, 8, 21, 24, 28, 32, 43, 46, 55, 59 Конституції України, ст. 5, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.1 Першого Протоколу, ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права. Судом безпідставно не застосовано ст. 619 ЦК України з урахуванням того, що згідно із даними з Реєстру державних корпоративних прав по Донецькій області 100% статутного капіталу ДП «Науково-дослідний інститут високих напруг» належить державі, а тому відповідачем по справі є Держава Україна, яка несе субсидіарну відповідальність.

В судове засідання апеляційного суду позивач та відповідач не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином .

Позивач надіслав суду заяву в якій просить розглянути справу у його відсутність.

Представник третьої особи – Міністерства юстиції України ОСОБА_3С у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 липня 2013 року Слов’янським міськрайонним судом Донецької області по справі № 243/6342/13-ц, провадження № 2-н/243/1499/2013, було видано судовий наказ, яким з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут високих напруг» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 14 228 грн. 58 коп.

31 січня 2017 року Слов’янським міськрайонним судом Донецької області стягнуто з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут високих напруг» на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати у сумі 17 850 грн. 99 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 84 306 грн. 72 коп.

З відповіді Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 22467 від 10 серпня 2016 року та № 25177 від 11 липня 2017 року вбачається, що 05 вересня 2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішень суду на користь позивача , яке було приєднано до складу зведеного виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут високих напруг».

Під час проведення виконавчих дій рішення з підприємства на користь позивача було стягнуто 5 000 грн.

Ухвалою господарського суду від 22.08.2011 року відносно Державного підприємства «Науково-дослідний інститут високих напруг» порушено справу про банкрутство.

02.09.2011 року зведене виконавче провадження щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут високих напруг» зупинено, в частині на яку відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом – до розгляду справи по суті.

Державним виконавцем проводяться дії щодо опису та оцінки майна боржника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що законом не передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність Державної казначейської служби України поряд із відповідальністю ДП «Науково-дослідний інститут високих напруг».

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави.

Ст.4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись до суду з позовом позивач, посилаючись на тривале невиконання державним виконавцем рішень суду на його користь просив фактично повторно стягнути залишок невиплачених за рішенням суду коштів з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету, а також провести індексацію невиплаченої заробітної плати та стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку.

У відповідності з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005р., основними завданнями Казначейства є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; в межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного та місцевих бюджетів; управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Статтею 48 глава 8 розділу II Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Згідно статтею 50 Бюджетного Кодексу України, Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, що встановлено статтею 21 Бюджетного Кодексу України.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до п. 1 ч. 1 ст. цього 22 Кодексу та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також спеціально уповноважені законом органи на здійснення розвідувальної діяльності, Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників.

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення (ст.23 Кодексу).

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

В даному випадку правовідносини пов’язані із примусовим виконанням рішення суду на користь позивача та регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» як завершальна стадія судового рішення це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ст.74 Закону «Про виконавче провадження» передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, якій видав виконавчий документ у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст.176 ЦК України держава не відповідає за зобов’язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків встановлених законом.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання.

Відповідно до ст.2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:державний орган; державні підприємство, установа, організація;юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (юридична особа) .

Статті 4 Закону регулює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.

Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.

Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу.

Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов’язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.

Отже, цей Закон передбачає певний порядок виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства, який дотриманий не був.

Посилання у апеляційній скарзі на субсидіарну (додаткову ) відповідальність держави у даному випадку не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі.

Норми статті 619 ЦК України, регулюють правовідносини зобов’язального характеру і на спірні правовідносини не поширюються.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що, всупереч доводів апеляційної скарги позивача, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Державної казначейської служби України недотриманих не підставі рішень суду коштів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на законі та не належать до тих підстав з якими законодавець пов’язує можливість скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Судді