Рішення № 74192225, 21.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1788/16-ц

Провадження № 2/127/185/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Конецул О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в лютому 2016 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання та три відсотка річних.

В обґрунтування позову покликається на те, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року з відповідач ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 180762,15 грн. боргу за договором позики.

Для виконання рішення суду було відкрито виконавче провадження, але ОСОБА_2 рішення суду умисно виконувати відмовляється.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 140452,18 грн. з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 124183,59 грн. та 3% річних за 2013-2015 роки в розмірі 16268,59 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 123030,18 грн., з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання – 108779,58 грн.; 3% річних – 14250,60 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2018 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19.05.2016 року по цивільній справі № 127/1788/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, скасовано і призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ЦПК України, із змінами та доповненнями станом на 15 грудня 2017 року.

Позивач ОСОБА_3 надав суду заяву, просив слухати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 в задоволенні позову просили відмовити, надавши суду відзив на позовну заяву. Відзив мотивований тим, що відсутні належні докази існування заборгованості, на яку ОСОБА_3 нараховано інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання зобов’язання. Неприпустимість подвійного нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання зобов’язань на суми інфляційних втрат і 3 % річних за минулі періоди. Вважають позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними. В судові засідання, призначені на 12 квітня 2018 року, 7 та 21 травня 2018 року не зявились, в звязку з чим суд розглянув справу у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року у справі № 22-3464/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 180762,15 грн. з яких 158340 грн. – заборгованість за договорами в перерахунку на національну валюту України, 3421,65 грн. – інфляційні втрати, 19000,80 грн. – 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120,00 грн.

Згідно довідки Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області № 15876/07-35 від 21.04.2016 року станом на 21.04.2016 року борг боржником не погашений.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов’язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і фактичного його виконання є національна валюта України – гривня.

Крім того, у ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постановах від 4 липня 2011 року № 3-62гс11, від 7 жовтня 2014 року № 3-133гс14).

Судом установлено, що в грошових зобов’язаннях визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у зв’язку з чим до цих правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Крім того, наявність судового рішення про стягнення заборгованості за договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

З урахуванням наведеного, внаслідок невиконання відповідачем судового рішення у справі № 2-3464/11, у нього наявний обов’язок компенсувати позивачу інфляційні втрати та 3% річних за період користування чужими коштами.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за 2013, 2014, 2015 роки, та три проценти річних за 2013-2015 роки. В основу розрахунку покладає суму боргу в розмірі 180762,15 грн., оскільки вважає, що на даний час така заборгованість перед ним існує у відповідача. Покликається на те, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року у справі № 22-3464/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 180762,15 грн. з яких 158340 грн. – заборгованість за договорами в перерахунку на національну валюту України, 3421,65 грн. – інфляційні втрати, 19000,80 грн. – 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120,00 грн. За таких обставин, станом на даний час, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 140452,18 гривень.

Однак суд вважає, що розрахунок вимог, представлений позивачем, є помилковим з огляду на те, що вказані суми включають в себе, окрім суми боргу за договором позики, також витрати від інфляції та 3% річних в сумі, які вже стягувалися з відповідача судовим рішенням, а не із суми основного боргу, яка залишилася несплаченою станом на дату подання позову а саме суми в розмірі 158340,00 грн.

Тому три відсотка річних буде складати 158340,00 грн. * 3% = 4750,20 грн. * 3 роки = 14250,60 грн.

З приводу стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні (Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року, правова позиція у справі за № 6-771цс15).

Як вбачається з рішення апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року: «судом встановлено, що згідно з власноручними розписками від 7 липня, 5 жовтня, 14 листопада та 24 грудня 2007 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3, відповідно, 2000 дол. США, 14000 дол. США, 2000 євро та 8500 грн.».

Суд вважає, що прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов’язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Отже, стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання можливе лише за договором позики від 24.12.2007 року, згідно якого ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 8500,00 грн.

Інфляційні втрати за 2013 рік: 42,17 грн., 2014 рік: 2113,91 грн., 2015 рік: 3681,60 грн. Інфляційні втрати нараховано за допомогою програмного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН. Відповідні розрахунки містяться у матеріалах справи.

Що стосується посилання відповідача, що судом при винесенні заочного рішення не враховано, що жодної позики останній у ОСОБА_3 не отримував, а тому відсутній його обов’язок щодо відшкодування інфляційних втрат та 3% суд зазначає.

Як зазначалось вище рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року у справі № 22-3464/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 180762,15 грн. з яких 158340 грн. – заборгованість за договорами в перерахунку на національну валюту України, 3421,65 грн. – інфляційні втрати, 19000,80 грн. – 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120,00 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.01.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи те, що позивач був звільнений від сплати судового збору згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в сумі 200,88 грн. на користь держави.

Керуючись ст. 625 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20088 (двадцять тисяч вісімдесят вісім) гривень 28 копійок, з яких: індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання – 5837 гривень 68 копійок; 3% річних – 14250 гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 200 (двісті) гривень 88 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_3, адреса: м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 22/15

Відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, 126/71

Суддя: