Рішення № 74186229, 16.03.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/16913/17

Провадження № 2/752/1662/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 березня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.,

при секретарі Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору в частині, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати недійсним п.3.3.16. кредитного договору №2007/686-Ф03.7/221 від 22.08.2007 р. недійсним щодо сплати протягом першого та другого років користування кредитом у разі дострокового погашення кредиту в день такого погашення сплачувати на користь Кредитора комісію у відповідних розмірах встановлених у п.3.4.1 цього договору, а саме 1% від суми дострокового погашеного кредиту недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що 22 серпня 2007 року між Закритим Акціонерним-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Відповідач, Банк ), з одного боку та громадянином України ОСОБА_1 (далі - Позивач, Позичальник ) з іншого боку, укладено кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/221 (далі - кредитний договір, договір)

про отримання Позивачем кредиту в сумі 60 000, 00 доларів США на наступні цілі: на фінансування інвестування житла.

Відповідно до Кредитного договору позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 333 доларів США з вересня 2007 по липень 2022 року та у серпні 2022 року 393 долара США для погашення заборгованості за Кредитним договоре складає, що складається із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фіна установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сума наданих кредитних коштів вказана в п.1.1. кредитного договору, де сказано «Кредитор падає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості строковості, повернення, платності та цільового характеру використання грошові кошти сумі 60 000 доларів США, зі сплатою 12,25% річних. Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальникові кредиту в іноземній валюті (долари США) з позичкового рахунку НОМЕР_1 шляхом конвертації касу банка для подальшого перерахування Позичальником на цілі, які зазначені в п 1.2.

Умовами договору (п. 3.3.16. кредитного договору) передбачено сплату протягом першого та другого років користування Кредитом у разі дострокового погашення кредиту в день такого погашення сплачувати на користь Кредитора комісію у відповідних розмірах встановлених у п. 3.4.1. цього договору, а саме 1% від суми дострокового погашеного кредиту. Разом з тим в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку рахунок позивача, що є незаконним.

Обов'язок сплачувати комісію позивач вважає несправедливою умовою договору, яка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просин визнати вказану умову недійсною з моменту укладення договору.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив застосувати строки позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд надходить до наступного.

22 серпня 2007 року між Закритим Акціонерним-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - Відповідач, Банк ), з одного боку та громадянином України ОСОБА_1 (далі - Позивач, Позичальник ) з іншого боку, укладено кредитний договір № 2007/686-Ф03.7/221 (далі - кредитний договір, договір)

про отримання Позивачем кредиту в сумі 60 000, 00 доларів США на наступні цілі: на фінансування інвестування житла.

Відповідно до Кредитного договору позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 333 доларів США з вересня 2007 по липень 2022 року та у серпні 2022 року 393 долара США для погашення заборгованості за Кредитним договоре складає, що складається із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди.

Сума наданих кредитних коштів вказана в п.1.1. кредитного договору, де сказано «Кредитор падає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості строковості, повернення, платності та цільового характеру використання грошові кошти сумі 60 000 доларів США, зі сплатою 12,25% річних. Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальникові кредиту в іноземній валюті (долари США) з позичкового рахунку НОМЕР_1 шляхом конвертації касу банка для подальшого перерахування Позичальником на цілі, які зазначені в п 1.2.

Умовами договору (п. 3.3.16. кредитного договору) передбачено сплату протягом першого та другого років користування Кредитом у разі дострокового погашення кредиту в день такого погашення сплачувати на користь Кредитора комісію у відповідних розмірах встановлених у п. 3.4.1. цього договору, а саме 1% від суми дострокового погашеного кредиту. Разом з тим в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Питання правового регулювання договору комісії визначено Главою 69 ЦК України.

Згідно зі ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Отже сплата комісійної винагороди (комісії) має відбуватися за умови вчинення комісіонером певних правочинів в інтересах та за рахунок комітента.

Згідно з ч.1 ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Питання кредитних правовідносин регулюється положеннями § 2 Глави 71 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору поширюється Закон України «Про захист прав споживачів».

Оскільки відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту №2007/686-Ф03.7/221 від 22 серпня 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються також Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року по справі N 1-26/2011 „Про захист прав споживачів кредитних послуг" вказав, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. При цьому державою має підтримуватися на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено ряд обов'язкових вимог, які мають дотримуватися банківськими та іншими фінансовими установами при укладенні кредитних договорів зі споживачами.

Згідно з ч.4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того згідно з ч. 3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача, або ж кредитним договором передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, а також установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Виходячи з правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, якими встановлюються платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В оспорюваному позивачем кредитному договорі (п. 3.4.1.) встановлено лише обов'язок позичальника щомісяця сплачувати на користь банку комісію за управління кредитом, проте не зазначено, які саме послуги має отримати позивач та зобов'язується надати відповідач рахунок сплати такої комісії.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

При цьому надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Крім того відкриття та введення позичкового рахунку у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам і публічно - правовим обов'язком самої кредитної установи (банку), то такі дії жодним чином не можуть розглядатися як послуги, що надаються клієнту - позичальнику.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За змістом положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Встановивши в оспорюваному договорі щомісячну комісію за управління кредитом, відповідач не надав суду доказів того, які саме послуги за вказану плату мають надаватися позичальникові. Також відповідачем не було надано жодних доказів у підтвердження факту надання таких послуг, а також складових частин таких послуг.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За встановлених обставин та з огляду на вказані вище норми законодавства, враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-1746цс16, суд вважає, що пункт п.3.3.16. кредитного договору №2007/686-Ф03.7/221 від 22.08.2007 р. укладеного між Закритим Акціонернимним-комерційним банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, є несправедливою умовою договору, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає визнанню недійсною з моменту укладення кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

В ч.1 ст.545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст.3, 11,15, 16, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.628, ст.1011, ст.1013, ч.1 ст.1022, ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України; ч.1 ст.23, ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність"; ст.ст.11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", керуючись ст.ст. 10, 13, 81,141, 258, 263, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов, - задовольнити.

Визнати недійсним п.3.3.16. кредитного договору №2007/686-Ф03.7/221 від 22.08.2007 р. укладений між Закритим Акціонерним-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 щодо сплати протягом першого та другого років користування кредитом у разі дострокового погашення кредиту в день такого погашення сплачувати на користь Кредитора комісію у відповідних розмірах встановлених у п.3.4.1 цього договору, а саме 1% від суми дострокового погашеного кредиту недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя