Рішення № 74176274, 17.05.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3657/17

провадження №: 2/398/575/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"17" травня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

в складі: головуючого судді - Ковальової О.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Василяки І.І.,

розглянув у порядку загального провадження у відкритому судовому засiданнi у місті Олександрії цивільну справу № 398/3657/17 за позовною заявою ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2017 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором №2/1/2007/980-К/636 від 10.07.2007 року, яка виникла станом на 20.08.2017 у розмірі 97300,50 грн. , із них: 39327,07 грн. – основного боргу, 27574,98 грн. – відсотки за користування кредитом; 17398,45 грн. – пеня за неповернення кредиту, 13000,00 грн. – штраф за порушення умов додаткової угоди та судових витрат в розмірі по 729,75 грн., з кожного.

Позовна заява мотивована тим, що 10.07.2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2/1/2007/980-К/636, із подальшими змінами до нього, відповідно до якого останній отримав грошові кошти у розмірі 130 000 грн. на споживчі цілі та взяв на себе зобов'язання повернути кредит у строк до 10 липня 2014 року з відсотками на рівні 18,9% річних від суми кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 10 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого позивальник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники. Відповідно до п.1.2-1.5 Договору поруки, відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь – якої частини зобов’язань, так і при невиконанні позичальником зобов’язань в цілому.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору у нього, станом на 20.08.2017 року виникла заборгованість у розмірі 97300,50 грн., із них: 39327,07 грн. – основного боргу, 27574,98 грн. – відсотки за користування кредитом; 17398,45 грн. – пеня за неповернення кредиту, 13000,00 грн. – штраф за порушення умов додаткової угоди, яку позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року внесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження по вказаній справі було відкрито до набрання чинності нових процесуальних норм, суд постановив ухвалу від 16.02.2018 року про продовження судового розгляду даної справи в загальному позовному провадженні за діючими нормами ЦПК України, які набрали чисті 15.12.2017 року.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, проте в позовній заяві просить розглянути справу без його участі. 28.03.2018 року до суду надійшла відповідь на відзив з додатками (а.с.114 - 130), де вказується, що є необґрунтованими посилання представника відповідачів щодо спливу строку позовної давності та пропущення строків для звернення з позовом до суду, оскільки 13.11.2009 року була укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору №2/1/2007/980-К/636 від 10.07.2007 року. Згідно п.6.3 даної угоди сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до 10 років. Крім того, згідно розрахунку заборгованості станом на 20.08.2017 року останній платіж відповідач здійснив 17.04.2015 року на суму 500,00 грн.. Також позивач зазначив, що не згоден з твердженням представника відповідачів щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом, оскільки відсоткова ставка згідно вищевказаного кредитного договору №2/1/2007/980-К/636 від 10.07.2007 року становить 18,9% та не змінювалась. Також позивач не згоден з доводами представника відповідачів про недотримання положень ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, так як сплата пені та штрафу по даним Договорам є різними формами неустойки за невиконання різних договірних зобов’язань.

Відповідачі та їх представник в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Однак, від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву (а.с.108-110), де він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, так як вважає їх необґрунтованими. Не заперечує обставин щодо укладення кредитного договору та отримання 130 000 грн. Вважає, що останній платіж був здійснений відповідачем 30.12.2013 року в розмірі 2507,89 грн., а позов до суду банк подав 23.10.2017 року. Враховуючи ст.257, 258, 253 ЦПК України та те, що угод про продовження строків позовної давності не укладалось, вважає, що минув строк позовної давності, а тому просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Крім того, вважає, що позивач в односторонньому порядку підвищив відсоткову ставку. Відповідно до ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і теж саме порушення строків виконання грошового зобов’язання за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.

Суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність сторін та їх представників та ухвалити рішення на підставі наявних матеріалів справи.

Згідно вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 10 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра», Банк), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 2/1/2007/980-К/636 (далі - Договір), за умовами пунктів 1.1.- 1.3 якого Банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 130 000 грн., на споживчі цілі; строком по 10 липня 2014 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 18,9% річних. (а.с.10-17).

Згідно до п.4.1.1 позичальник повертає кредит та сплачує банку відсотків здійснюється на рахунок №29091816000015 в КРУ ВАТ КБ «Надра» МФО323624 згідно з Графіком повернення кредиту та сплати відсотків, який є невід’ємною частиною цього договору (надалі - графік).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 10 липня 2007 року було укладено договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник, та відповідають перед банком, як солідарні боржники (а.с.24-25).

Поручитель і позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань, вказаних п.1.1 цього Договору, повністю ( чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо (п.1.2 Договору поруки).

Відповідно до п.2.1 Договору поруки кредитор набуває права вимоги від поручителя виконання зобов'язань, що витікає із кредитного договору, при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому ( або в тій частині чи іншій його частині).

13.11.2009 року була укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору №2/1/2007/980-К/636 від 10.07.2007 року. Згідно п.6.3 даної угоди сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до 10 років (а.с. 121 - 126)

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

ПАТ КБ «Надра» свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується заявою на видачу готівки №1 від 12 липня 2007 року (а.с.26).

Позичальник та поручитель належним чином не виконали взяті на себе зобов'язання за укладеними ними договорами, внаслідок чого станом на 20.08.2017 виникла заборгованість у розмірі 97300,50 грн. , із них: 39327,07 грн. – основного боргу, 27574,98 грн. – відсотки за користування кредитом; 17398,45 грн. – пеня за неповернення кредиту, 13000,00 грн. – штраф за порушення умов додаткової угоди (а.с.7-9).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно зі ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, останній платіж за кредитним договором ОСОБА_2 сплачено 17.04.2015 року у розмірі 500,00 грн. (а.с.117).

В зв'язку з чим, 01 вересня 2017 року у відповідності до вимог кредитного договору Банк направив позичальнику і поручителю письмову досудову вимогу про повернення кредиту (а.с. 32 - 35).

Вказана вимога залишилася без виконання. Банк 24 жовтня 2017 року звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п.5.3. договору поруки, дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору.

Тобто, умовами укладеного між сторонами договору поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому встановлено кінцевий термін повернення коштів позичальником 10.07.2014 року.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

З умов спірного кредитного договору вбачається, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати здійснення перерахування мінімально необхідного платежу до 15 числа поточного місяця (п.1.3.1. додаткової угоди).

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч.4 ст.559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Відповідно до пункту 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі, що і позичальник.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати до 15 числа поточного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч.4 ст.559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Згідно наданого ПАТ «КБ «Надра» розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж ОСОБА_2 було внесено 17 квітня 2015 року та строк дії договору до 10.07.2014 року (п.1.3).

Із матеріалів справи вбачається, що жодних, належним чином оформлених відповідно до Розділу 2 Договору поруки від 10 липня 2007 року, повідомлень ПАТ «КБ «Надра» на адресу ОСОБА_3 не направлялось.

Із позовними вимогами про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів, позивач звернувся в жовтні 2017 року.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки строк дії договору закінчився 10.07.2014 року, а позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений п. 4.1.1 цього Договору, тобто згідно з графіком до 15 числа поточного місяця, тому суд вважає, що наявні правові підстави для застосування положень ст. 559 ЦК України, оскільки банком пропущено шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителя, що дає правові підстави вважати договір поруки №2/1/2007/980-П/636 від 10 липня 2007 року припиненим.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, є вимога банку про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 17398,45 грн., оскільки її нарахування передбачене п.п. 9.1., 9.2 кредитного договору,. При обчисленні розміру пені позивачем дотримано вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, вимога позивача про стягнення з відповідачів на його користь штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 13 000,00 грн. задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що за одне й те саме порушення умов договору позивачем нараховано як пеню, так і штраф, внаслідок чого відповідачів двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності.

Так, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідна правова позиція Верховного суду України викладена в постанові №6-2003цс15 від 23 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, враховуючи той факт, що ПАТ «КБ «Надра» на момент подачі позовної заяви на підставі положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній станом на 25 серпня 2015 року) був звільнений від сплати судового збору, то судові витрати підлягають перерозподілу та відшкодуванню в дохід держави лише з одного відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Сума позову при зверненні ПАТ КБ «Надра» до суду складала 97 300,00 грн., рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 суму, яка зменшена до 84300,50 грн., що складає 86,64 % від суми пред'явлених вимог. Тому з відповідача на користь ПАТ КБ «Надра» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1264,51 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ОСОБА_1 - задовольнити частково.

В задоволенні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 39 327,07 грн.; відсотки за користування кредитом – 27574,98 грн. та 17398,45 грн. – пені за неповернення кредиту, що разом складає 84300,50 грн.

В задоволенні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про стягнення штрафу за порушення умов договору - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1264,51 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: