Рішення № 74174364, 16.05.2018, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа №339/97/16-ц

38

2/339/3/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді: Сметанюка В.Б.,

з участю секретарів: Стельмах М.Ю., Ганчар Т.І.,

представника позивача: ОСОБА_1,

відповідачки: ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болехові цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5’яни Іванівни до ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи: Міжрічанська сільська рада, нотаріус Долинської районної державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивували, що після смерті матері ОСОБА_7, яка померла 21.11.1998році, відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок в с. Міжріччя по вул. Набережній,6, Болехівської міської ради, Івано-Франківської області, яку успадкували у рівних частках її діти: ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і між ними був встановлений порядок користування майном. Спадщину прийняли позивачі і здійснювали внески на підтримання будинку та оброблення земельної ділянки. 24 квітня 2014року помер їх брат ОСОБА_9, після смерті якого позивачі звернулися з відповідною заявою для оформлення спадщини. При зверненні вони дізналися про наявність спірного заповіту, складеного померлою ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9, після смерті якого із заявою також звернулися його дружина ОСОБА_2Іта донька ОСОБА_10В.(ОСОБА_6). Зазначають, що підпис, вчинений від імені спадкодавця ОСОБА_7 на заповіті від 22 жовтня 1998 року, їй не належить, а отже, вона такий правочин не вчиняла. Просять визнати заповіт, складений їхньою матір'ю ОСОБА_7 22 жовтня 1998року, згідно з яким заповіла все своє майно сину ОСОБА_9 – недійсним.

11 травня 2017року позивачем уточнений позов, згідно якого просив визнати заповіт ОСОБА_7 від 22 жовтня 1998року, посвідчений секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради недійсним та усунути від права на спадкування всього належного ОСОБА_7 майна після смерті спадкоємця за законом ОСОБА_9. Мотивуючи тим, що підпис у заповіті матері здійсненний їх братом ОСОБА_9 навмисно здійсненим почерком з метою збільшення його частки у спадщині. Судові витрати по справі просив стягнути з відповідачів (т.2, а.с.232-234).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги підтримав повністю, додатково пояснивши, що з 1978 року не проживає в с.Міжріччя. На час смерті матері в будинку, що її належав, був зареєстрований та проживав тільки його брат ОСОБА_9 Після смерті матері ні він, ні його сестра ОСОБА_11 нічого не робили, залишивши хату на брата, не зверталися до нотаріуса для прийняття спадщини, оскільки не знали про заповіт. У 2008році він забрав брата до себе, який протягом 4 років проживав в нього. З 2012року брат повернувся проживати у село Міжріччя. Про складений заповіт його матері йому стало відомо після смерті брата ОСОБА_9 (2014рік). Так, як йому стало відомо, що дочка ОСОБА_12 хоче продати будинок, і тому звернувся до суду. Позивач вважає, що заповіт був написаний після смерті матері і замість матері його підписав брат ОСОБА_9.

Представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_13 в судовому засіданні просив позовні вимоги задоволити у повному обсязі. Вважає, що під час складання заповіту ОСОБА_14 не усвідомлювала свої дії, не знаючи про даний заповіт. Син ОСОБА_12 скориставшись цим, сам його підписав.

У зв'язку із смертю позивачки ОСОБА_11, ухвалою суду від 30 травня 2016 року провадження у справі було зупинено, до залучення правонаступників. Ухвалою суду від 30 листопада 2016року провадження у справі відновлено. Ухвалою суду від 21 грудня 2016року визнано ОСОБА_15 правонаступником після смерті ОСОБА_11

В судовому засіданні 23 лютого 2017року ОСОБА_16 дала пояснення, що не буде брати участь у розгляді даної справи, подала заяву в якій просила залишити її позов без розгляду (т.1, а.с.194, 200).

Ухвалою суду від 02 березня 2017року позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_15 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи: Міжрічанська сільська рада, нотаріус Долинської районної державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_3 пояснила, що даний позов є безпідставним, позивачем пропущений строк звернення до суду. Крім того, відсутні докази на підтвердження доводів позивачів про те, що заповіт підписаний не ОСОБА_7 А тому, просила в позові відмовити.

У судовому засіданні відповідач - ОСОБА_10 заперечила проти позову, пояснивши, що її дядько ОСОБА_4 знав про заповіт. До 2003року жили разом з батьком, дядько приходив до них. З 2008року по 2012рік батько проживав у брата ОСОБА_4 і потім втік від нього і сам проживав в с. Міжріччя. У 2007році почали з батьком ОСОБА_4 робити документи на будинковолодіння запросили землевпорядника, але його хресна мама вигнала всіх, оскільки дядько ОСОБА_4 забороняв оформляти будь-які документи, бо хотів оформити все на себе. До нотаріуса звернулася у 2014році для оформлення спадщини після смерті батька.

Відповідач - ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечила проти позову. Вважає, що заповіт є дійсним. ОСОБА_9 був її чоловіком, жили вони добре у с. Буковець. Після смерті батька він переїхав жити до матері у с. Міжріччя, так як був потрібний її догляд. За життя батьки говорили, що все буде для ОСОБА_9. Коли померла мати позивачі взнали про заповіт.

Представник Міжрічанської сільської ради в судове засідання не з’явився, подавши заяву про розгляд справи без їх участі (т.2, а.с.149).

Представник Долинської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, подав клопотання про розгляд справи без їх участі, просив в задоволені позовних вимог відмовити (т.2, а.с.150).

Дослідивши письмові матеріали справи, з»ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об»єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За вимогами ст.ст.12 і 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.

Аналіз змісту положень ЦПК, ЦК та роз»яснень Верховного Суду України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов»язане виключно з порушенням суб»єктивного права позивача. Отже, суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб»єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. N 14 "Про судове рішення у цивільній справі"). При цьому варто враховувати, що обставину дійсного (реального) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов»язує настання певних правових наслідків для позивача, а саме доведення заявленої підстави позову та факт порушення суб»єктивного права позивача відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

Відповідно до положень ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 2 цієї ж статті ці дані встановлюються письмовими доказами, показаннями свідків.

Згідно з положеннями ч.ч.1 і 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 21 листопада 1998 року у віці 72 років померла мати позивача - ОСОБА_7, унаслідок чого відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на будинок, що знаходиться по вул. Набережній, 4 в с. Міжріччя, Болехівської міської ради.

Згідно довідки, виданої Міжрічанською сільською радою ОСОБА_7 проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку, який їй належав (т.1,а.с.66).

22 жовтня 1998 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого все своє майно заповіла сину ОСОБА_9 (т.1,а.с.24).

Позивачі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилались на те, що заповіт слід визнати недійсним з тих підстав, що померла ОСОБА_7 його не підписувала.

Оскільки оскаржуваний заповіт був складений у 1998 році, тобто в період дії ЦК УРСР 1963 року, тому норми саме цього закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 41 ЦК УРСР передбачено, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків.

За положеннями статей 534, 541 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Статтею 549 Цивільного кодексу Української РСР визначається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.550 Цивільного кодексу Української РСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини звернувся тільки ОСОБА_9, який проживав на час смерті із спадкодавцем і прийняв спадщину, вступивши в управління спадковим майном ( т.1, а.с. 66,69,70,80).

Позивач належать до спадкоємців першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_7 ОСОБА_4 будь-яких дій щодо прийняття спадщини у передбачений законом термін не вчиняв.

До нотаріальної контори ОСОБА_4 звернувся тільки 23.10.2014 року, із заявою про те, щоб не видавали свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 (т.1, а.с.78 т.1), оскільки він буде звертатися в суд.

З жовтня 2014 року по теперішній час позивач ОСОБА_4 не звертався до суду з вимогами про продовження строку для прийняття спадщини після смерті матері.

Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення заповіту, так як він, не вчинив у визначений законом строк жодних дій, які свідчать про прийняття спадщини, а тому вважається таким, що відмовився від спадщини.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Щодо судової почеркознавчої експертизи суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що оспорюваний заповіт підписаний не їхньою матір’ю ОСОБА_7, а іншою особою. Враховуючи, що остання не вчиняла такий правочин, просив визнати його недійсним. Також вказував, що підпис у заповіті замість матері здійснений умисно його братом ОСОБА_9, а тому просив усунути останнього від права на спадкування всього майна після смерті матері ОСОБА_7

За клопотанням позивачів ухвалою Болехівського міського суду від 02 грудня 2014 року по справі призначалася посмертна судово-почеркознавча експертизу, виконання якої було доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Перед експертом ставилися такі питання: чи виконано підпис від імені особи в документі - заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? чи виконано підпис від імені особи в документі- заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області однією особою, а саме громадянкою ОСОБА_7? чи виконано підпис від імені особи в документі - заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою- Галик ОСОБА_17? чи виконано підпис від імені особи в документі - заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою навмисно зміненим почерком? особою, якої статті виконано рукописний текст? до якої групи за віком належить виконавець рукописного тексту?

При цьому як вільні взірці підпису померлої надано трудову книжку колгоспника ОСОБА_7 за 1967 рік та два листи без дати виконання і без зазначення імен з поштовим конвертом, який підписаний іншим почерком.

У зв’язку із неможливістю ідентифікації почерку ОСОБА_7 на двох листах аркушу паперу з учнівського зошита експертом 16 грудня 2014 року та 28 січня 2015 року направлялись суду клопотання про необхідність надання достовірних зразків почерку і підписів спадкодавця, найбільш наближені за часом виконання до часу виконання підписів у заповіті, тобто за 1998 рік (8-10 підписів). Також експертом зазначалося про необхідність попередити сторони про можливість виникнення у висновках експертизи сумнівів з мотивів використання експертом неналежного порівняльного матеріалу.

На виконання клопотань експерта судом додатково надавався тільки один взірець підпису ОСОБА_7, виконаний у заяві про перерахунок пенсії за 1992 рік, інших зразків підпису заповідача, як того вимагав експерт в кількості 8-10 підписів, сторонами не було надано.

31 березня 2015 року експертом проведено експертизу по наданих зразках підписів та складено Висновок судової криміналістичної експертизи почерку і підписів № 4798. Експертизою встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7, розташований в лінійці після слова «Підпис» двох примірників заповіту Галик Є В. від 22 жовтня 1998 року, посвідченого секретарем виконкому Міжрічанської сільської Ради Болехівської міської ради ОСОБА_18, та в графі «Розписка про одержання нотаріально оформленого документа» на арк. 22 під реєстраційним №32 журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради на 1996 рік, виконанні не ОСОБА_7, а іншою особою (т.1, а.с.193).

Враховуючи заперечення відповідача ОСОБА_10 щодо висновку вищевказаної експертизи, з метою повного та об'єктивного розгляду справи, судом у справі 21 квітня 2015 року призначалося повторну (посмертну) судово-почеркозначу експертизу, яку доручено експертам Хмельницького відділення Київського наукового-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення якої ставились наступні питання: чи виконано підпис від імені особи в документі – заповіті ОСОБА_7В, від 22.10.1998 р., посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради, Івано-Франківської області тією особою, від імені якої він зазначений - ОСОБА_7 чи іншою особою?

Як вільні взірці підпису померлої ОСОБА_7 судом надавалися виконані підписи в трудовій книжці ОСОБА_7 за 1967рік та в заяві від 10.03.1992року до Долинського райсоцзабезу про перерахунок пенсії, що містилися в матеріалах пенсійної справи (т.1, а.с.211).

19 травня 2015року судовим експертом складено повідомлення про неможливість надання висновку, оскільки надані вільні зразки підпису ОСОБА_7, що містяться в матеріалах справи у відповідності до вимог «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» та «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз» (наказ Міністерства юстиції України №53/5від 08.10.1998), методики проведення судово-почеркознавчих експертиз «Дослідження почерку і підписів» (р/код 1.1.12, 1.1.13, 1.1.14, 1.1.28 в реєстрі методик проведення експертиз), недостатні для проведення почеркознавчого дослідження (т.1, а.с.229).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016року скасовано рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2015року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2015року, якими відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. ВСС України вказав, що судом першої інстанції не надано оцінки щодо відмови позивачам у витребуванні та долучені до матеріалів справи як об'єктів експертного дослідження інших документів з підписами та почерком померлої особи з метою проведення експертного дослідження. Крім того, передчасним є висновок про те, що позивачами не було заявлено клопотання про проведення комісійної почеркознавчої експертизи за наявності двох розбіжних висновків(т.2, а.с.123-125).

Представником позивача ОСОБА_1 07 червня 2017 року заявлено клопотання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити такі питання: чи виконано підпис від імені особи в документі: заповіті ОСОБА_7 від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою - ОСОБА_9? чи виконано підпис від імені особи в документі: заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою навмисно зміненим почерком? (т.2, а.с.238-240).

Інших питань ні позивачем, ні відповідачами для вирішення на додаткову експертизу не заявлялося.

Ухвалою суду від 16 червня 2017 року задоволено клопотання представника позивача та призначено додаткову почеркознавчу експертизу, яку доручено експертам Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Івано-Франківській області, на вирішення якої поставлено вказані вище питання.

Як вільні взірці підпису померлого ОСОБА_9 судом надавалися виконані підписи в у військовому квитку, виданому на його ім"я в 1983 році; сертифікаті на право приватної власності на землю, виданому на ім’я Галик ОСОБА_19; трудовій книжці, виданій 02.09.1981року на ім’я ОСОБА_9; акті від 17.04.2002року про встановлення лічильника; акті про продажу худоби, укладеному з ОСОБА_20 07.09.1992року; оригіналі заяви на отримання паспорта громадянина України, що містить підпис ОСОБА_7, 27 травня 1926року народження, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 міської ради; оригіналі заяви на отримання паспорта громадянина України, що містить підпис ОСОБА_9, 17 квітня 1964року народження, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 міської ради (т.2, а.с.244-246).

06 липня 2017 року на адресу суду надійшло клопотання від Науково-дослідного експертно-криміналістичного центу про надання додатково вільних зразків підписів, почерку ОСОБА_9 та здійснення оплати позивачем ОСОБА_4 (т.3, а.с.1-4).

28 вересня 2017 року судовим експертом Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру повідомлено суд про неможливість проведення експертизи, оскільки не надано відповідної кількості зразків підписів ОСОБА_9 необхідної для проведення експертного дослідження (т.3, а.с.17).

03 листопада 2017 року представником позивача ОСОБА_1 подано клопотання про призначення додаткової почеркознавчої експертизи, яку просив доручити спеціалістам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та надано додатково вільні зразки підписів (т.3, а.с.32-33).

Ухвалою суду від 07 листопада 2017року призначено додаткову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання: чи виконано підпис від імені особи в документі: заповіті ОСОБА_7 від 22.10.1998року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою ОСОБА_9? чи виконано підпис від імені особи в документі: заповіті ОСОБА_7В від 22.10.1998 року, посвідченому секретарем Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та рукописний підпис в журналі реєстрації заповітів Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області іншою особою навмисно зміненим почерком?

Як вільні взірці підпису померлого ОСОБА_9 судом надавалися виконані підписи у: військовому квитку, виданому на його ім"я в 1983 році; сертифікаті на право приватної власності на землю, виданому на ім’я Галик ОСОБА_19; трудовій книжці, виданій 02.09.1981року на ім’я ОСОБА_9; акті від 17.04.2002року про встановлення лічильника; акті про продажу худоби, укладеному з ОСОБА_20 07.09.1992року; оригіналі заяви на отримання паспорта громадянина України, що містить підпис ОСОБА_9, 17 квітня 1964року народження, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 міської ради, (т.2, а.с. 187-188); заяві доручення ОСОБА_9 від 2010року; заяві ОСОБА_9 від 2010р. про зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання; заяві ОСОБА_9 про видачу свідоцтва про право на спадщину від 02.07.2007року (т.3,а.с.35).

Інших питань ні позивачем, ні відповідачами для вирішення на додаткову експертизу не заявлялося.

20 лютого 2018року судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок за № 6254 щодо проведення додаткової судової почеркознавчої експертизи. Згідно якого встановлено, що не виявилося можливим встановити ким – ОСОБА_9 чи іншою особою виконані підписи від імені ОСОБА_7 розташовані в лінійці після слова «Підпис» двох примірників заповіту ОСОБА_7 від 22 жовтня 1998 року, посвідченого секретарем виконкому Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області ОСОБА_18, та в графі «Розписка про одержання нотаріально оформленого документа» на арк. 22 під реєстраційним № 32 журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Міжрічанської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області на 1996 рік. Ознак, які б свідчили про навмисну зміну почерку виконавцем цих підписів, немає (т.3, а.с.46-51).

Відповідно до вимог статей 110, 112, 113 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта має бути мотивоване в судовому рішенні. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться два висновки експерта. Висновок судової криміналістичної експертизи почерку і підписів № 4798 від 31 березня 2015 року, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7В розташований на заповіті від 22.10.1998 р. виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою (т.1, а.с.193).

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Згідно Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 для проведення досліджень орган, який призначив експертизу (експерта), повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. У разі неможливості пред'явити зазначені зразки (смерть виконавця, від'їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису. Вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням. Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менш ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні – у кількості не менше 5-8 аркушів.

Даний висновок не відповідає п.1.8 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮ України від 08.10.1998 р. № 53/5 (надалі Рекомендації), де вказано, що чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках.

Незважаючи на неодноразові клопотання експерта, щодо надання достовірних зразків почерку і підписів ОСОБА_7, найбільш наближених за часом виконання до часу виконання підписів у заповіті, який є спірним за 1998 р. в кількості 8-10 підписів, вказуючи, що без вирішення умов цього клопотання виконання експертизи є неможливим, для проведення почеркознавчої експертизи сторонами не було надано для дослідження відповідної кількості вільних зразків підпису ОСОБА_7 При цьому, як вільні зразки підписів експерт використав підпис на трудовій книжці за 1967рік, заяву про перерахунок пенсії за 1992рік та лист, без дати виконання і зазначення імен, що є різні за формою документа, та виконані в різний час, що ставить під сумнів експертний висновок, оскільки подані взірці підписів є значно розірвані в часі.

Тому такий висновок експерта є неповним, викликає сумніви в його правильності, що не заперечувалося самим експертом в заявленому клопотанні (т.1, а.с.130), і не може бути прийнятий до уваги.

За таких підстав експертний висновок не можна визнати беззаперечним доказом, який підтвердив, що підпис на заповіті виконаний не ОСОБА_7, інших доказів на підтвердження даного факту не надано суду.

Висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6254 від 20.02.2018року встановлено, що не виявилося можливим встановити ким – ОСОБА_9 чи іншою особою виконані підписи від імені ОСОБА_7 у заповіті від 22 жовтня 1998 року. Ознак, які б свідчили про навмисну зміну почерку виконавцем цих підписів, немає (т.3, а.с.46-51).

Враховуючи даний висновок експерта, не знайшли свого підтвердження посилання позивача про те, що підпис у заповіті матері здійсненний їх братом ОСОБА_9 навмисно здійсненим почерком з метою збільшення його частки у спадщині. А тому, позовні вимоги щодо усунення ОСОБА_9 від спадкування, в порядку ст.1224 ЦК України, всього належного ОСОБА_7 майна після її смерті не підлягають до задоволення.

Судом неодноразово роз»яснювалось сторонам та їх представникам, що у разі сумніву у результатах проведених експертиз, вони мають право заявити клопотання про призначення повторної чи комісійної судової-почеркознавчої експертизи. Однак, таких клопотань сторони не заявляли, заперечили щодо призначення повторної чи комісійної експертизи та просили суд при винесенні рішення врахувати наявні у справі висновки експертиз (т.3, а.с. 86-87).

Що стосується клопотання представника відповідачки щодо застосування строку позовної давності то суд зазначає наступне.

Так, як спірні правовідносини виникли 21.11.1998року, а загальний строк позовної давності 3 роки, передбачений ст. 71 ЦК УРСР (1963), сплив 21.11.2001року, то до даний правовідносин підлягають застосуванню норми глави 5 «Позовна давність» ЦК УРСР (1963).

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Стаття 80 ЦК УРСР передбачає, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

З даним позовом ОСОБА_4 звернувся до суду 24 жовтня 2014 року з пропуском строку позовної давності.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що він не пропустив трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що про існування спірного заповіту дізнався лише в 2014 році, оскільки встановлено, що про смерть спадкодавця ОСОБА_7 21 листопада 1998 року, було відомо у день смерті спадкодавця, було відомо і про відкриття спадщини, у шестимісячний строк він не подавав заяви про прийняття спадщини.

Жодних дій для прийняття спадщини по закону як спадкоємець першої черги ні позивач ОСОБА_4, ні його сестра ОСОБА_11 не вчиняли, до 2014 року часу подачі позову.

У позивача ОСОБА_20 протягом 16 років з 1998 року по 2014 рік не було перешкод, щоб дізнатися про існування заповіту та оскаржити його чи звернутися із заявою про прийняття спадщини по закону.

З відтвореного звукозапису судового засідання за 18.11.2014 року, вбачається, що під час дачі пояснень суду ОСОБА_4 зазначив, що про існування спірного заповіту, складеного в користь їхнього брата ОСОБА_9 він з сестрою ОСОБА_11 дізналися від самого ОСОБА_9 ще в 2008році. Однак, не хотіли оспорювати, щоб не образити брата. ОСОБА_11 18.11.2014 року повідомила, що підтримує сказане ОСОБА_4

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб»єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб»єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Виходячи з роз»яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки він був обізнаний про смерть матері в 1998 році, про існування заповіту - в 2008 році, однак жодних дій щодо прийняття спадщини не вчиняв.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в зв»язку з його недоведеністю, то доводи клопотання сторони відповідача про застосування строку позовної давності не підлягають до задоволення.

Таким чином, враховуючи наведене, вимоги статті 13 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по даній справі за рахунок позивача.

На підставі наведеного, керуючись 12, 13, 77-89, 133, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволені уточненого позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи: Міжрічанська сільська рада, нотаріус Долинської районної державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Болехівський міський суд шляхом подачі в тридцяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання:

Позивач: ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач: ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2, місце проживання с. Буковець, Болехівської міської ради Івано-Франківської області.

Відповідач: ОСОБА_6, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_5.

Треті особи без самостійних вимог:

Міжрічанська сільська рада: с.Міжріччя, Болехівської міської ради, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ: 04355987.

Долинська районна державна нотаріальна контора: м. Долина, вул. Б.Хмельницького, 2а, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20564012.

Суддя В.Б. Сметанюк

Повний текст рішення виготовлено 23 травня 2018 року.