Постанова № 74172811, 22.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 627/377/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Гуцала М.І.

суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 12.04.2018, суддя Вовк Л.В., (повний текст складено 12.04.18) по справі № 627/377/18

за позовом ОСОБА_2

до Краснокутської селищної ради Харківської області

про визнання рішення суб'єкта владних повноважень неправомірним,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Краснокутського районного суду Харківської області з адміністративним позовом до Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень неправомірним.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 12.04.2018 справу №627/377/18 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

На зазначену ухвалу позивачем 25.04.2018 подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить розглядати адміністративну справу за місцем проживанням позивача та за місцем перебування відповідача, посилаючись на ст. 25 КАС України.

Приймаючи рішення про передачу справи за підсудністю, суд першої інстанції керувався положеннями п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України, згідно якої суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративному суду, якщо при відкритті провадження у справі суд, встановить що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

На апеляційну скаргу відповідачем надано відзив, в я кому наведені аргументи незгоди з вимогами апеляційної скарг. Зокрема, посилається на приписи ст. 20 КАС України, де наведений визначений перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, розглядаючи подану позивачем апеляційну скаргу в порядку письмового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що справа підсудна Харківському окружному адміністративному суду, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що адміністративним судом є суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Вимогами ст. 20 КАС України, прямо передбачено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів. Відповідно до виключного переліку частини першої цієї статті зазначена адміністративна справа не підлягає розгляду місцевим загальним судом як адміністративним. За приписами частини другої цієї статті справа за цим позовом предметно підсудна окружному адміністративному суду.

Приписами ч. 2 ст. 20 КАС України, встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що предметом позову ОСОБА_2 є визнання рішення суб'єкта владних повноважень неправомірним, тобто, згідно зі ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України ця справа не підсудна Краснокутському районному суду Харківської області як адміністративному, а підсудна Харківському окружному адміністративному суду.

Кодексом адміністративного судочинства України не визначено підстав для передачі справи, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа не належить до предметної юрисдикції іншого суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-IV, практика Європейського суду з прав людини визнається самостійним джерелом права в Україні і є обов'язковою для застосування судами України

Так, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так у рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Враховуючи, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Як визначено у п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України, що адміністративним судом є суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Оскільки належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил предметної, інстанційної та територіальної підсудності, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про передачу справи до Харківського окружного адміністративного суду.

Доводи апелянта, що оскаржуваною ухвалою суду порушено його право на розгляд справи за місцем проживання позивача, яке встановлено ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає помилковими, оскільки за правилами предметної підсудності адміністративна справа за позовом ОСОБА_2, який проживає в Краснокутському районі Харківської області, підлягає розгляду Харківським окружним адміністративним судом, повноваження якого поширюються на Харківську область, оскільки визначається територіальна, а не предметна підсудність.

Враховуючи наведені обставини колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів зауважує, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, як особа, яка є членом малозабезпеченої сім'ї, тому розгляд питання про розподіл судових витрат передбачених ст. 139 КАС України, не вбачає за необхідне.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 12.04.2018 - без змін.

Керуючись ст. ст. 20, 25, 29, 243, 271, 283, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 12.04.2018 по справі № 627/377/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.І. Гуцал Судді Л.В. Мельнікова Л.О. Донець

Повний текст постанови складено 22.05.2018.