Рішення № 74172497, 14.05.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14.05.2018

Справа № 497/1802/17

Провадження № 2/497/98/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської областi у складi:

головуючого судді – Кодінцевої С.В.,

секретаря – Ковтун О.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Ді Ві» (надалі ПП «Ді Ві») до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання договорів оренди землі дійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з названим позовом (а.с.2-4), та просить постановити рішення, яким визнати дійсними договори оренди належної відповідачам землі, які укладено ПП «Ді Ві» з відповідачами 04 жовтня 2011 року на 7 років, тобто до жовтня 2018 року.

Свої вимоги мотивує тим, що реєстрація договорів не була здійснена у зв’язку з тим, що земельним ділянкам орендодавців на той час не було присвоєно кадастрових номерів. З 2011 року позивач користувався земельними ділянками, а відповідачі отримували орендну плату. Тобто договори оренди фактично були укладені, хоча і не були зареєстровані.

У 2017 році відповідачі звернулись до позивача з заявами про бажання розірвати договори та повернути їм земельні ділянки. Але термін дії договорів ще не скінчився. Відповідачі мотивують тим, що договори оренди не є дійсними, оскільки немає державної реєстрації. Але це сталося з вини відповідачів, оскільки обов’язок отримати кадастровий номер лежить на власниках. Тому позивач вимушений звернутися за захистом свого права.

На підставі ухвали суду від 28.11.2017 року відкрито провадження по даній справі (а.с.56).

11 грудня 2017 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 подали пояснення щодо позовної заяви, та додали копії документів (а.с.86-87).

В зв’язку з набранням чинності 15.12.2017 року Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10. 2017 року, котрим положення ЦПК України викладено в новій редакції, ухвалою суду від 25 січня 2018 року продовжено розгляд справи в загальному позовному провадженні з підготовчого засідання (а.с.107-108).

30 січня 2018 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 подали письмовий відзив (а.с.112-114), додавши до нього копії документів (а.с.115-125).

02 березня 2018 року відповідач ОСОБА_5 також подав письмовий відзив (а.с.136-137).

Ухвалою суду від 06.03.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с.143).

Позивач 10.04.2018 року подав до суду заяву про залишення позовних вимог в частині позову до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 без розгляду (а.с.157), яка ухвалою суду від 10.04.2018 року була задоволена, та позовні вимоги ПП «Ді Ві» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договорів оренди землі дійсними – залишено без розгляду (а.с.159).

17 квітня 2018 року позивачем подано до суду заяву про затвердження мирової угоди укладеної з відповідачем ОСОБА_5 (а.с.163), та сам текст мирової угоди підписаний сторонами (а.с.164).

Ухвалою від 14.05.2018 року заяву сторін задоволено, та затверджено мирову угоду укладену між ПП «Ді Ві» та ОСОБА_5 (а.с.178-179).

Представник позивача підтримала позовні вимоги в частині до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, наполягала на задоволенні. Пояснила, що між сторонами було досягнуту усіх істотних умов договору, та земельні ділянки, належні відповідачам були ними передані в оренду ПП «Ді Ві» строком на 7 років. Дані договорили не пройшли процедури державної реєстрації в зв’язку з відсутністю кадастрових номерів, тоді як цей обов’язок покладається на власників земельних ділянок. Протягом усього цього часу ПП «Ді Ві» користувалося землями відповідачів, регулярно виплачувало орендну плату за користування, тобто договори, чинними. Саме з цих підстав просила визнати їх є дійсними.

Відповідачі категорично заперечували, наполягали на відмові в задоволенні позовних вимог. Пояснили, що на зборах пайщиків у 2011 році було вирішено питання про передачу належних їм земельних ділянок в оренду ПП «Ді Ві» строком на 5 років, проте екземпляр договору їм видано не було. При укладенні договорів, ПП обіцяло вжити заходи і надати допомогу для отримання кадастрових номерів. В зв’язку з відсутністю кадастрових номерів у їхніх земельних ділянок, договори оренди так зареєстровані належним чином не були, а тому чинності не набрали. На неодноразові звернення до ПП «Ді Ві» про повернення їм, відповідачам земельних ділянок, вони отримували відмову. 22.06.2016 року, відповідачами було подано письмові заяви ПП «Ді Ві» про повернення земельних ділянок, на що також отримали відмову.

Лише 16.08.2016 року, по твердженню відповідачів їм надали екземпляри договорів оренди землі, де їх строк дії був зазначений 7 років, тобто фактично вони були введені в оману. Саме з цього часу, між ними, відповідачами та керівництвом приватного підприємства ОСОБА_8 була усна домовленість про те, що вони самостійно будуть обробляти свої земельні ділянки, тому вони і почали ними користуватися, обробляти, засівати та збирати врожай. При цьому, сплатити податок на землю, податок на доходи фізичних осіб. Весь цей час, вони, відповідачі, вважали названі договори оренди їх земельних ділянок не укладеними, орендну плату за ці земельні ділянки в 2017 році в ПП «Ді Ві» вони не отримували.

Просили врахувати, що позивач так і не зареєстрував договори оренди земельних ділянок, а тому не набув право оренди їх землею.

Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, пояснення сторін по справі, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини, а саме між сторонами виник спір із правовідносин, що виникають із оренди землі.

Приватне підприємство «Ді Ві» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, код ЄДРПОУ 37801816, розташоване в с.Баннівка Болградського району Одеської області, з видом діяльності «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (а.с.5-11).

Відповідачі є власниками земельних ділянок:

- ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою розміром 4.01.га в межах згідно з планом, розташованою на території Баннівської сільської ради Болградського району Одеської області, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі держаного акту на право приватної власності на землю серії ОД без номера, виданого 01.11.1995 року, зареєстрований в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за №47 (а.с.31);

- ОСОБА_3 володіє земельною ділянкою розміром 4.01.га в межах згідно з планом, розташованою на території Баннівської сільської ради Болградського району Одеської області, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі держаного акту на право приватної власності на землю серії ОД без номера, виданого 01.11.1995 року, зареєстрований в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за №48 (а.с.36);

- ОСОБА_7 володіє земельною ділянкою розміром 6.015.га в межах згідно з планом, розташованою на території Баннівської сільської ради Болградського району Одеської області, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі держаного акту на право приватної власності на землю серії ОД без номера, виданого 01.11.1995 року, зареєстрований в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за №43 (а.с.41).

Приватним підприємством «Ді Ві» 04 жовтня 2011 року було укладено договори оренди землі з кожним відповідачем окремо, які по суті є абсолютно ідентичними (а.с.28-29, 33-34, 38-39).

За умовами догорів орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Баннівської сільської ради, строком на 7 років.

Згідно п.43 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Після реквізитів сторін та їх підписів, договори містять фразу: «Договір зареєстрований у Болградському районному відділі Одеської регіональної філії центру державного земельного кадастру про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від «__»___ 20___р. за №____. Місце для печатки. Ініціали та прізвище посадової особи, яка провела державну реєстрацію». Однак відмітка про проведену реєстрацію відсутня.

Представник позивача підтвердила, що укладені з відповідачами договори до теперішнього часу не зареєстровані. Перешкодою для реєстрації яких була і є відсутність кадастрових номерів земельних ділянок. Проте, що земельні ділянки, які були предметом зазначених договорів, не мають кадастрових номерів, позивачу було достеменно відомо, більш того, зі слів представника позивача, ПП «Ді Ві» мало намір надати допомогу та вжити необхідних заходів для отримання власниками земельних ділянок кадастрових номерів, на що орендарі навіть здавали кошти. Однак ця процедура є досить тривалою та затратною, тому лише частина мешканців с.Баннівка змогли отримати кадастрові номери земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року N 2777цс16,

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Положеннями ст.ст.125,126 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ПП «Ді Ві» та відповідачі, узгодивши усі істотні умови щодо оренди земельної ділянки 04.10.2011 року підписали договори оренди землі.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Таким чином судом встановлено, що за правовою природою сторони уклали договір оренди землі - строкового платного володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Проте, позивач не реалізував свій обов’язок до кінця, а відтак і не набув прав за цими договорами.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Представник позивача обґрунтовуючи дійсність укладених спірних договорів посилається на те, що сторони за договором досягли усіх його істотних умов, про що свідчить користування ПП земельними ділянками, та сплата відповідної орендної плати за це користування орендодавцям.

Проте, відповідно до п.1, 2 ч. 3 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Разом з цим, судом встановлено, що на момент укладення договорів оренди земельних ділянок між позивачем та відповідачами його реєстрація не була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його укладення. Таким чином зазначені спірні договори оренди земельних ділянок не є дійсним та не є обов'язковим для виконання як позивачем ПП «Ді Ві», так і орендодавцями - відповідачами по справі, та не можуть бути визнані дійсними в судовому порядку.

Суд приймає до уваги той факт, що починаючи з кінця 2016 року відповідачі користуються належними їм земельними ділянками, та самостійно їх обробляють (засіяли озиму пшеницю, доглядають за нею, і мають намір зібрати врожай) (а.с.120-122), сплатили податок на землю в серпні 2017 року (а.с.115-116, а також сплатили податок з доходів фізичних осіб, військовий збір в лютому 2018 року (а.с.123-125), і дані обставини не заперечувались представником позивача, тобто земельні ділянки належні відповідачам вже не перебувають в користуванні ПП «Ді Ві», тобто позивач таким чином визнав те, що договори оренди земельних ділянок укладених з відповідачами не набули дійсності (чинності).

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.12.2017 року, земельній ділянці належній ОСОБА_2 присвоєно кадастровий номер 5121480700:01:001:0346 (а.с.172-174), земельній ділянці належній ОСОБА_3 присвоєно кадастровий номер 5121480700:01:001:0347 (а.с.175-177).

Виходячи із вищевикладеного, та у відповідності із обраним позивачем способом захисту порушених прав, суд вважає, що відсутні підстави для визнання спірних договорів оренди землі дійсними.

Відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 подано 11.05.2018 року клопотання про скасування заходів забезпечення позову (а.с.165-166).

В обґрунтування клопотання відповідачі зазначають, що ще восени вони самостійно обробили належні їм земельні ділянки, засіяли їх озимою пшеницею, придбали необхідні хімікати для обробки вже засіяної озимої. Землю і майбутній врожай необхідно обробляти з метою уникнення його знищення. Тому виходячи з поняття доцільності і справедливості, відповідального ставлення до землі, наполягали на задоволенні клопотання.

Положеннями ст.158 ЦПК України врегульовано підстави скасування заходів забезпечення позову:

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Приймаючи до уваги, що за наслідками розгляду позовних вимог ПП «Ді Ві», суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а відтак заходи забезпечення позову, застосовані судом на підставі ухвали суду від 28.11.2017 року (а.с.59) – підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходячи із положень ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: - у разі задоволення позову - на відповідача; - у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що судом приймається рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 10, 13, 76-81, 83, 95, 158, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних Приватного підприємства «Ді Ві» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання договорів оренди землі дійсними – відмовити.

Клопотання відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про скасування заходів забезпечення позову – задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані на підставі ухвали суду від 28 листопада 2018 року, та відмінити заборону вчиняти будь-які дії на земельних ділянках, наданих в оренду Приватному підприємству «ДІ ВІ»:

- ОСОБА_4 на земельній ділянці площею 12 га;

- ОСОБА_5 на земельній ділянці площею 16 га;

- ОСОБА_6 на земельній ділянці площею 12 га;

- ОСОБА_2 на земельній ділянці площею 4.01 га;

- ОСОБА_3 на земельній ділянці площею 4.01 га;

- ОСОБА_7 на земельній ділянці площею 4.01 га.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 23 травня 2018 року.

Суддя С.В.Кодінцева