Постанова № 74171953, 17.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №336/6349/16 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/778/1715/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В позові зазначав, що з 30.07.1987 року по 08.08.1988 року він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан. Внаслідок виконання військових службових обов'язків за час перебування в Афганістані отримав низку захворювань: остеохондроз шийного і поперекового відділу хребта з незначними порушеннями функцій, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, хронічну венозну недостатність другого ступеня, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 486 від 22.03.2011 року, йому встановлена ІІІ група інвалідності. Посилаючись, що внаслідок захворювань він вимушений лікуватися, порушено його нормальний життєвий стан, позивач позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя та вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, просив стягнути з Міністерства оборони України 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2016 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до МО України та стягнуто з МО України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 20000 гривень.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Запорізької області від 16.03.2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 року касаційну скаргу МО України задоволено частково. Скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ушкодження його здоров'я виникло внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому має застосовуватися ст.. 1167 ЦК України, де передбачено відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

За змістом ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою.

Колегія судді погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 04.09.1963 року по 27.10.1989 року перебував на військовій службі та звільнений за станом здоров'я, що підтверджено копією послужного списку.

В період часу з 30.07.1987 року по 124.09.1988 року позивач проходив службу у Демократичній Республіці Афганістан.

Згідно з витягом з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 486 від 22.03.2011 року захворювання ОСОБА_3, а саме: атеросклеротичний кардіосклероз, остеохондроз шийного та поперекового відділів хребта з незначним порушенням функцій, варикозне розширення вен нижніх кінцівок. Хронічна венна недостатність другого ступеню, ІЗС, постінфарктний кардіосклероз, артеріальна гіпертензія, дисциркуляторна енцефалопатія, церебральний атеросклероз пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

01.12.2011 році ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджено копією довідки МСЕК.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової-або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 вказаного закону).

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (ст. 15 вказаного закону).

Тобто, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прийнятий 20.12.1991 року, після звільнення позивача у 1988 році зі складу Збройних Сил СРСР, та в силу ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі.

Відповідно до наказу Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 року, Центральна військово-лікарська комісія є органом медичного забезпечення має повноваження на прийняття рішення та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України, наділена повноваженням для встановлення причинного зв'язку захворювань,у військовослужбовців.

Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

У п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

З урахуванням приписів ст. 1167 ЦК України, відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав має низку особливостей,може бути здійснено незалежно від вини особи, що заподіяла її, у таких випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) якщо шкоди завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування чи посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, а також унаслідок прийняття вказаними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано.

На час проходження військової служби у період з 30.07.1987 року по 08.08.1988 року в Демократичній Республіці Афганістан не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України 2003 року.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач звільнився з військової служби у 1989 році, у участь у бойових діях брав у 1987-1988 роках, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не врегульовувались правовідносини з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Однак позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1989 році.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, не знайшли підтвердження під час розгляду справи судом, доказів бездіяльності або дії, які спричинили заподіяння моральної шкоди позивачу Міністерством оборони України, позивачем не надано.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

За вимогами ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону на час вирішення спору) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону на час вирішення спору) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України (в редакції закону на час вирішення спору) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 81 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом вірно встановлено, що в порушення вказаних норм процесуального законодавства позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

Докази та обставини, ні які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вказаних норм колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: